Постанова 4824 № 369/5331/18

справа №369/5331/18 головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М. провадження № 22-ц/824/1844/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» - правонаступником, якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адлібітум» про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року публічне акціонерне товариство «БГ Банк» (далі - ПАТ «БГ Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Адлібітум» (далі - ТОВ «Адлібітум»), про стягнення заборгованості. Позовна заява ПАТ «БГ Банк» була мотивована тим, що 01 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та Партнерства» (далі - ВАТ «Універсальний банк розвитку та Партнерства»), правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 17, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті у розмірі 324 000,00 дол. США для поточних потреб, зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту - 31 січня 2018 року. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 01 квітня 2018 року виникла кредитна заборгованість на загальну суму 175 641,90 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 120 567,55 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами - 55 074,30 дол. США. 01 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, було укладено окремі договори поруки між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до яких поручителі зобов`язались відповідати солідарно з боржником перед банком за належне виконання кредитного договору. Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «БГ Банк» просило суд стягнути у солідарному порядку на користь банку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року у розмірі 171 527,54 дол. США та понесені судові витрати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року задоволено позовні вимоги ПАТ «БГ Банк». Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «БГ Банк» заборгованість за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року у розмірі 171 527,54 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом - 118 510,37 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 53 017,17 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 06 серпня 2019 року звернулась до суду із апеляційною скаргою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків, а саме: сплати судового збору у розмірі 90 592,50 грн. 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного суду із заявою про зменшення розміру судового збору. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору залишено без задоволення, апеляційну скаргу визнано неподаною та повернено особі, яка її подала. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року залучено правонаступника Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» до участі у справі. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 24 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного суду із клопотанням, в якому просила зменшити розмір судового збору. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовлено, апеляційну скаргу залишено без руху та продовжено строк для усунення недоліків. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику. 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 знову звернулась із апеляційною скаргою безпосередньо до Київського апеляційного суду та просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року і ухвали нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а відповідні висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, тому судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надала доказів виконання зобов`язань перед кредитором, а саме перед банком (позивачем у справі), оскільки ОСОБА_1 в повному обсязі виконала свої зобов`язання перед кредитором, який на момент виконання був належним кредитором, а тому зазначене унеможливлює виконання виконаного зобов`язання вдруге. Також зазначає, що висновки суду першої інстанції про можливість стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як поручителів, є безпідставним та не обґрунтованим, через незастосування судом вимог ст. 559 ЦК України, відповідно до ч. 4 якої порука є припиненою з травня 2015 року. Вважає, що у справі сплив строк позовної давності про, що ОСОБА_1 було заявлено до суду першої інстанції, а тому вказане є безумовною підставою для відмови у позові відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України. 24 грудня 2020 року до Київського апеляційного суду від позивача ТОВ «МАНІ ФЛОУ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року. Зазначило, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження виконання зобов`язання перед позивачем, а нотаріально посвідчена заява ТОВ «Адлібітум» від 17 січня 2017 року не є належним та допустимим доказом, таким чином зобов`язання за кредитним договором №17 від 01 лютого 2008 року ОСОБА_1 не виконані. Також зазначає, що саме з часу винесення 02 грудня 2015 року рішення Київським господарським судом у справі №910/2924/15 слід відліковувати строк звернення з даним позовом до ОСОБА_1 , який ПАТ «БГ БАНК» пропущений не був. Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник позивача ТОВ «МАНІ ФЛОУ» - адвокат Карманський В.Б. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 ст. 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами не доведено належне виконання кредитних зобов`язань, а вимоги позову про наявність підстав для стягнення заборгованості з боржника та поручителів доведено позивачем у повному обсязі. Також перевіряючи наявність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності позивачем ПАТ «БГ Банк» судом першої інстанції встановлено, що цей строк не було пропущено, оскільки право вимоги у позивача виникло у квітні 2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся у травні 2018 року. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі з наступних підстав. Судом встановлено, що 01 лютого 2008 року між ВАТ «Універсальний банк розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №17, відповідно до умов п. 1.1 якого банк на умовах, передбачених цим договором, надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 324 000 доларів США, для поточних потреб, зі сплатою 13,5 % річних, за користування кредитом. Відповідно до умов п. 1.3 кредитного договору строк повернення кредиту визначено 31 січня 2018 року, або строк, встановлений у відповідності з положеннями п. 2.7, 2.8 цього договору. Згідно з умовами п. 1.5 кредитного договору сукупна вартість кредиту за цим договором складається з витрат позичальника на сплату відсотків, розмір яких зазначений п. 1.1 цього договору, витрат на послуги банку та інші фінансові зобов`язання позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, розміри та графік платежів яких передбачений додатком № 3 до цього договору. Відповідно до умов п. 2.4 кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються банком у валюті надання кредиту по дату настання строку погашення на суму щоденної заборгованості позичальника за кредитом. У відповідності до вимог п. 2.13 кредитного договору передбачено, що виконання зобов`язання позичальником за цим договором може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком за окремо укладеним для цього сторонами договором. При цьому банк може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення. 10 грудня 2013 року, 11 березня 2014 року та 05 вересня 2014 року між ПАТ «БГ Банк» та ОСОБА_1 було укладено відповідно Договори №1, №2 та №3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 17 від 01 лютого 2008 року. У забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальником було укладено 01 лютого 2008 року між ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчений Договір іпотеки, відповідно до пункту 1.1. якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в заставу (іпотеку) земельну ділянку розміром - 0,1200 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок під АДРЕСА_2 . Також 01 лютого 2008 року між ВАТ «Універсальний банк розвитку та Партнерства» та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 були укладені окремі договори поруки № 17-1 та № 17-2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися солідарно з позичальником відповідати в повному обсязі перед кредитором за виконання всіх зобов`язань позичальника за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року зі всіма змінами та доповненнями до нього, що можуть бути внесені протягом його дії, укладеного між кредитором та позичальником, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачене умовами кредитного договору, сплати процентів у розмірі, строки, в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, сплати неустойки (штрафу, пені) у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків та витрат, іншої заборгованості, що можуть виникнути у кредитора у зв`язку з укладенням та виконанням кредитного договору та цього договору. Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі рішення загальних зборів учасників банку згідно з протоколом № 3 від 16 травня 2008 року Національним банком України 11 листопада 2008 року погоджено нову редакцію Статуту банку щодо зміни назви банку з Відкритого акціонерного товариства «Універсальний банк розвитку та партнерства» на Відкрите акціонерне товариство «БГ банк». У подальшому на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до рішення загальних зборів акціонерів банку було змінено найменування банку на Публічне акціонерне товариство «Банк Перший». Звертаючись з позовом до суду позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим в неї наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 175 641,90 доларів США. У підтвердження розміру заборгованості до позову надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 01 квітня 2018 року за кредитним договором № 17, яка складається із простроченої заборгованості по основній сумі кредиту - 120 567,55 доларів США, простроченої заборгованості по нарахованим процентах - 55 074,35 доларів США. Виконання зобов`язань щодо надання банком коштів за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року підтверджено випискою по особових рахунках з 01 лютого 2008 року по 07 травня 2018 року. Відповідачами обставини укладення кредитного договору і договорів поруки та отримання кредитних коштів у користування позичальником не заперечується. Однак відповідач ОСОБА_1 вважає, що нею виконанні зобов`язання щодо повернення кредитних коштів новому кредиторові, до якого перейшли права вимоги від первісного кредитора, а відтак підстави для стягнення з неї заборгованості на користь позивача відсутні. Перевіряючи доводи відповідача ОСОБА_1 щодо виконання нею кредитних зобов`язань апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що спосіб виконання нею кредитних зобов`язань не можна визнати належним з урахуванням наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Судом першої інстанції також встановлено, що 12 листопада 2014 року між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» було укладено договір про відступлення права вимоги до позичальника ОСОБА_1 , який 14 листопада 2014 року було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А., який зареєстровано в реєстрі за номером 1025. На підставі договору про відступлення права вимоги від 05 червня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марко Поло» передало права вимоги до позичальника Публічному акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «СОЛІД», від імені та в інтересах і за рахунок якого на підставі договору про управління активами №1-КІФ від 01 червня 2012 року діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Домініон-Капітал». 14 липня 2015 року Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «СОЛІД», від імені та в інтересах та за рахунок якого на підставі Договору про управління активами № 1-КІФ від 01 червня 2012 року діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Домініон - Капітал», передано права вимоги до позичальника Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Агро Фактор», код ЄДРПОУ 38292348, про що між вказаними сторонами укладено договір про відступлення права вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко М.О., та зареєстрований в реєстрі за №1205. 22 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Агро Фактор» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адлібітум» було укладено договір відступлення прав вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №17 від 01 лютого 2008 року та за іпотечним договором. У грудні 2016 року відповідачка ОСОБА_1 отримала від останнього кредитора повідомлення про перехід до ТОВ «Адлібітум» прав вимоги та у січні 2017 року здійснила повний розрахунок по кредитному договору з новим кредитором ТОВ «Адлібітум». На підтвердження указаної обставини відповідачка надала нотаріально посвідчену заяву ТОВ «Адлібітум» від 17 січня 2017 року, якою новий кредитор засвідчив про повне виконання зобов`язань за договором Іпотеки, що був нотаріально посвідчений 01 лютого 2008 року за №474, у зв`язку з чим просив зняти заборону щодо предмета іпотеки та про припинення іпотеки (а.с. 99, т. 1). Із матеріалів справи також вбачається, що 28 листопада 2014 року, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 27 листопада 2014 року №745, у ПАТ «БГ Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк» Новікову М.М. 26 лютого 2015 року постановою Правління Національного банку України № 134 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БГ Банк». 27 лютого 2015 року на підставі постанови Правління національного банку України від 26 лютого 2015 року № 134, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 43 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК». У відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду було направлено повідомлення про виявлення факту нікчемності правочинів з ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» та подано позов з метою визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочинів щодо відступлення прав вимоги до Господарського суду м. Києва. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року у справі №910/2924/15 г за позовом ПАТ «БГ БАНК» до ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» про визнання нікчемними правочинів та застосування наслідків нікчемних правочинів, у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року у справі № 910/2924/15-г за позовом ПАТ «БГ Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І.А., ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Солід», ТОВ «Факторингова компанія «Агро фактор», ТОВ «Компанія з управління активами «Домініон-Капітал», про визнання нікчемних правочинів та застосування наслідків їх недійсності, скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року у справі № 910/2924/15-г та ухвалено нове судове рішення. Вказаною постанова Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року у справі № 910/2924/15-г, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, було визнано недійсними договір про відступлення права вимоги від 14 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А., що зареєстрований в реєстрі № 1025; договір про відступлення права вимоги від 12 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Марко Поло». Рішенням апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у справі №369/9814/15-ц скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ТОВ «ФК «Агро Фактор» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та відмовлено у задоволенні позовних вимог. Підставою для відмови у позові стало встановлення обставин належності права вимоги за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року не новому кредиторові ТОВ «ФК «Агро Фактор» а первісному кредитору, яким є ПАТ «БГ Банк». Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Ураховуючи наведене підстави вважати виконання належним чином новому кредитору зобов`язань відсутні, оскільки ОСОБА_1 була стороною у цивільній справі №369/9814/15-ц, а відтак повинна була знати, що до ТОВ «Адлібітум» право вимоги за кредитним договором № 17 від 01 лютого 2008 року перейшло на підставі недійсних правочинів про відступлення прав вимоги від первісного кредитора ПАТ «БГ Банк». Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, ОСОБА_1 з дати ухвалення рішення апеляційним судом Київської області від 06 квітня 2016 року у справі № 369/9814/15-ц мала знати, що належним кредитором є саме ПАТ «БГ Банк», тому виконання кредитних зобов`язань у січні 2017 року новому кредитору ТОВ «Адлібітум» - є неналежним виконанням. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності вимог позову про наявність невиконаних кредитних зобов`язань. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності апеляційний суд не може погодитись із висновком суду першої інстанції про своєчасне звернення позивача з цим позовом до суду, оскільки судом першої інстанції неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності. Так, відповідно до положень ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Як було встановлено судом першої інстанції, умовами п. 1.3 кредитного договору №17 від 01 лютого 2008 року будо передбачено, що строк повернення кредиту визначено до 31 січня 2018 року, або строку, встановленого у відповідності з п. 2.7, 2.8 цього договору. Із витребуваної апеляційним судом копії кредитного договору № 17 від 01 лютого 2008 року (оскільки наявна у матеріалах справи копія сторінки договору із пунктами 2.7, 2.8 нечитабельна) вбачається, що згідно з п. 2.7 договору передбачено право позичальника достроково повернути кредит, у зв`язку з чим строк погашення кредиту наступає в момент фактичної сплати позичальником заборгованості за цим договором. А відповідно до п. 2.8 сторони домовились, що згідно із ст. ст. 212, 1050, 1052 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», зобов`язання позичальника повернути банку кредит раніше календарної дати, визначеної у п. 1.3 цього договору, виникає у позичальника в разі настання наступних обставин, зокрема передбачених підпунктом 2.8.1, а саме: несплати або часткової несплати позичальником в передбачений цим договором строк суми відсотків та/або суми/частини суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті позичальником в строк сум штрафних санкцій; та/або перевищення сум заборгованості по договору суми кредиту більш як на десять відсотків; та/або несплати суми кредиту; при цьому строком погашення кредиту є 30 (тридцяти) денний календарний день останнім днем строку, в який позичальник повинен був виконати зазначені в цьому пункті договору зобов`язання. Відповідно до п. 2.8.9 сторони домовилися, що виникнення зобов`язання позичальника повернути банку суму кредиту згідно п. 2.8. цього договору тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором зобов`язань позичальника в строки, передбачені п. 2.8. цього договору для повернення кредиту. Перевіряючи наявність підстав для зміни передбаченого умовами п. 1.3 кредитного договору кінцевого строку повернення усього кредиту апеляційним судом встановлено наступні умови договору, які погоджені сторонами. Відповідно до п. 2.3. позичальник повертає кредит шляхом внесення визначеної, згідно додатку № 2 до цього договору, (надалі - графік погашення кредиту), суми грошових коштів, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем, вказаним у графіку погашення кредиту та в день закінчення строку погашення, готівкою через касу банку або безготівковим шляхом на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ВАТ «УБРП» МФО 320995, код ЄДРПОУ 2071795 (надалі - «рахунок»). Відповідно до п. 2.4.2. нарахування відсотків здійснюється щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця нарахування за повний календарний місяць та в день настання строку погашення. При розрахунку відсотків враховується день надання кредиту і не враховується день, в якому наступає часткове фактичне погашення кредиту та/або строк погашення. Відповідно до п. 2.4.4. позичальник сплачує нараховані відсотки у валюті кредиту щомісячно, починаючи з останнього робочого дня поточного місяця та не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, та в день настання строку погашення, шляхом внесення належної до сплати суми грошових коштів готівкою через касу банку або безготівковим шляхом на рахунок. Відповідно до графіку погашення кредиту у редакції від 05 вересня 2014 року (а.с. 22, Т.1) у період із вересня 2014 року по січень 2015 року позичальник мав сплачувати у середньому по 1 5000 тис. доларів США щомісячно, а з лютого 2015 року по січень 2018 року по 2 700 тис. доларів США щомісячно. Останній платіж у сумі 1 522 доларів США 40 центів, було сплачено 10 жовтня 2014 року. Оскільки, 10 листопада 2014 року позичальник не вніс черговий платіж, тому автоматично відповідно до п. 2.8. у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит раніше календарної дати визначеної у п. 1.3. цього договору. При цьому строком погашення кредиту є 30 (тридцяти) денний календарний день, що передбачено п. 2.8.1. Аналіз п. 2.8, зокрема підпунктів 2.8.1; 2.8.9 свідчить, що указана умова наступає незалежно від звернення банку з вимогою про дострокове припинення зобов`язання. Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати. Аналогічного висновку у аналогічній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року про те, що після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню - дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року (провадження 6-1174цс16). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові 15 червня 2020 року у справі №138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19) не відступив від попереднього висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16. Отже, закінчення указаного 30 (тридцяти) денного строку припадає на 10 грудня 2014 року, тому 11 грудня 2014 року є початком перебігу строку позовної давності для звернення з позовом щодо усієї суми прострочених кредиту та відсотків. Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. З урахуванням умов договору (п. 1.3, 2.8., пп 2.8.1, 2.8.9) встановлено, що початком перебігу строку позовної давності для звернення з позовом щодо усієї суми прострочених кредиту та відсотків є 11 грудня 2014 року, тому трирічний строк позовної давності за основним зобов`язанням сплинув 11 грудня 2017 року, а з позовом до суду позивач звернувся у травні 2018 року. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У суді першої інстанції у червні 2018 року представником відповідача ОСОБА_1 було подано заяву про застосування строків позовної давності. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як убачається із матеріалів справи, позивач клопотання про поновлення строку позовної давності не заявляв та не зазначив поважності причин пропуску позовної давності. Висновок суду першої інстанції про те, що початком перебігу строку позовної давності слід вважати дату ухвалення рішення Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року є помилковим, оскільки порушення права кредитора відбулось в наслідок чергової несплати заборгованості, а не в наслідок набрання чинності рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року. Відповідно до 214 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Перехід права вимоги до нового кредитора не є підставою для зміни, зупинення чи переривання перебігу строку позовної давності. Не є такою підставою, також, визнання недійсним (нікчемним) правочину, за яким відбулась зміна кредитора. З урахуванням наведеного, апеляційний суд встановивши наявність порушеного права позивача щодо неповернення відповідачем кредитних коштів дійшов висновку про відмову в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності. Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука є припинена з урахуванням ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є 11 грудня 2014 року, не пред`явив вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Разом з тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред`явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися. Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, є підставою для припинення акцесорного зобов`язання, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №490/5224/14-ц. Відтак, позовні вимоги до поручителів не підлягають задоволенню, а помилковий висновок суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідній частині. Ураховуючи наведене оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову до відповідачів у повному обсязі. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача та стягнути з ТОВ «МАНІ ФЛОУ» на користь ОСОБА_1 судовий збір, визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у розмірі 105 000 грн. Платіжні доручення знаходяться у матеріалах справи (а.с. 205, Т.1; а.с. 131, Т. 2). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» - правонаступником, якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (ЄДРПОУ 42739750) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 105 000 (сто п`ять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба