Постанова 4824 № 357/5170/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи 357/5170/2020 номер провадження №22-ц/824/100/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - суддіБілич І.М., суддівКоцюрби О.П., Іванченка М.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхова О.І., по цивільній справі № 357/5170/2020 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а : У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.07.2017 року в сумі 27 143, 55 гривень та судові витрати в сумі 2102 гривні, посилаючись на те, що відповідач добровільно не виконує договірні зобов`язання по кредитному договору. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.07.2017 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді кредитного ліміту, який в подальшому збільшився до 12 000 грн. на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом. У зв`язку з неналежним виконанням умов даного договору у ОСОБА_1 станом на 28.04.2020 року виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 27 143, 55 грн., що складається із: - 16874,19 грн. - заборгованість за тілом кредиту в т.ч. 00,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 16874,19 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 00,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2436,34 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6064,28 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 00,00 грн. - нарахована пеня; 00,00 грн. - нарахована комісія, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1268,74 грн. - штраф (процентна складова). Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21.07.2017 року у сумі 16 874,19 гривень та судовий збір у сумі 2102,00 гривень, а загалом 18976,19 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості 2436,34 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6064,28 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1268,74 грн. - штраф (процентна складова) скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважаючи, що договір відповідачем не оспорювався, не визнавався недійсним, що свідчить про згоду відповідача з усіма його умовами, що було засвідчено особистим підписом позичальника щодо згоди з умовами та правилами надання банківських послуг. Укладений договір є публічним договором приєднання, відсутність підпису позичальника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки підписавши заяву про приєднання та надання банківських послуг, позичальник висловлює свою згоду на запропоновані банком умови. Вказувала на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні процентів, оскільки кредитний договір є оплатним договором, надання безпроцентних кредитів заборонено відповідно до закону, проігноровано також і те, що кредит надається за рахунок залучених грошових коштів, відмова у стягненні яких несе фінансову загрозу для банківської системи. Наголошувала, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити проценти річних, встановлені договором. Також було погоджено і умови нарахування пені та штрафів. Вказувала, що виписка по рахунку відповідача надавалась до матеріалів справи, відповідач користувався кредитом, сплачуючи заборгованість, а отже приймав умови договору у повному обсязі, зокрема і щодо зобов`язання ознайомлюватись з умовами надання банківських послуг на офіційному сайті ПриватБанку. Наголошувала також і на тому, що позивачем до позову надано Витяг протоколу №30 засідання правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 15.06.2017 р., а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджений вищезазначеним протоколом. Тобто, до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору. Відповідно, в даній справі суд першої інстанції повинен був відступити від висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17-ц (14-131цс19), яка ґрунтується на можливості Банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників процесу про розгляд справи. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не містять у собі посилань на невідповідність висновків суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 ст. 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивачем до позовної заяви надано витяг протоколу №30 засідання правління ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" від 15.06.2017 р., а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджений вищезазначеним протоколом. Однак, позивачем не надано доказів, що саме вказані Умови та Правила існували на момент укладення з відповідачем кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Доводи апеляційної скарги про те, щ до суду надано конкретну редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався Відповідач при підписанні анкети-заяви та укладенні договору, не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі а тому відхиляються апеляційним судом. Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. За змістом ст. 1054 ЦК України такими умовами є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду копію анкети-заяви, підписану 21.07.2017 року, про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», витяг з умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанк», витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також розрахунок заборгованості, виписку по рахунку. Анкета-заява від 21.07.2017 року не містить жодних відміток щодо умов видачі кредитних коштів (а.с. 17). Звертаючись з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що у ОСОБА_1 2436,34 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6064,28 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1268,74 грн. - штраф (процентна складова). Водночас, розмір процентної ставки АТ КБ «ПриватБанк» та позичальником, як базової так і простроченої, не узгоджено. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-ХІІ). Згідно п. 22 частини 1 указаного Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі за №342/180/17 від 03.07.2019 року, у випадку непогодження в анкеті-заяві ціни договору (у тому числі в частині сплати процентів за користування кредитними коштами) відсутні підстави вважати, що при укладені договору з позичальником кредитор ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон №2147-VІІ) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладення на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаних висновків, оскільки надання конкретної редакції умов та правил надання банківських послуг до суду на підтвердження позовних вимог, жодним чином не вказує на те, що саме ці умови та правила, саме в цій редакції були погоджені сторонами. Узгодження сторонами умов при підписанні анкети-заяви про те, що позичальник буде самостійно цікавитись їх зміною, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, обґрунтовано враховано судом першої інстанції. Окрім того, колегія суддів наголошує, що позивач має право забезпечити свої права і інтереси на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України лише після спливу визначеного договором строку кредитування або в разі пред`явлення достроково вимоги. При вирішенні питання про стягнення річних нарахованих, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06.02.2019 року у справі № 175/4753/15-ц, яким роз`яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів наголошує на тому, що пред`являючи вимоги по ст. 625 ЦК України, позивачем не наведено ані дати закінчення строку кредитування, ані належного розрахунку, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося як мінімум з дати звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості, в разі пролонгації договору. Відповідно до довідки про надання кредитної картки, дата відкриття рахунку 25.01.2016 р., відповідно до матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли з 21.07.2017 р., що не узгоджується між собою та не дозволяє суду апеляційної інстанції перевірити правильність нарахування відсотків по ст. 625 ЦК України. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі немає. Керуючись ст.ст. 7, 368, 369, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: