Постанова Львівський апеляційний суд № 462/5309/20

Справа № 462/5309/20 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю. Провадження № 22-ц/811/202/21 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів Бойко С.М. та Ніткевича А.В., за участю секретаря Івасюти М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Крилової Олени Леонідівни, представника Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк, на заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк „ПриватБанк (яке є правонаступником ПАТ Комерційний банк „ПриватБанк; в подальшому „Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути зі згаданої відповідачки на користь Банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.08.2008 року у розмірі 14 973 грн. 58 коп. та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 20.08.2008 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, взятих на себе зобов`язань відповідачка не виконувала, в результаті чого станом на 14.07.2020 року у неї перед Банком виникла заборгованість у розмірі 14 973 грн. 58 коп., яка і є предметом позовних вимог і яка складається з: 11 400 грн. 90 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 3 572 грн. 68 коп. заборгованість за простроченими відсотками (а.с.12-4). Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 11 400 грн. 90 коп. заборгованості за кредитним договором № б/н від 20 серпня 2008 року та 1 600 грн. 46 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 99-101). Дане рішення оскаржила представник Банку. Апелянт просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає «доведеним факт укладання між Позивачем та Відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів», а тому вважає неправомірною відмову суду у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідачки 3 572 грн. 68 коп. заборгованості за простроченими відсотками (а.с. 104-107). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як стверджується матеріалами справи, сторони кредитного договору (і даного спору) шляхом підписання відповідачкою 05 вересня 2008 року Довідки про умови кредитування погодили базову процентну ставку у розмірі саме 2,5 % в місяць на залишок заборгованості, тобто 30 % (2,5 % х 12 місяців) в рік (а.с. 57). Однак, позивач, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, своє право вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками обґрунтовує посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які вважає невід`ємною частиною кредитного договору, які відповідачкою не підписані. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягами з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачка ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддіввважає, що Витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника (відповідача), не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 серпня 2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді інший розмір процентної ставки, ніж 2,5 % в місяць на залишок заборгованості. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальнихзасад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про інші умови кредитування, ніж ті, що містяться у підписаних відповідачкою 20.08.2008 року Заяві та 05.09.2008 року Довідці про умови кредитування (а.с. 56, 57). Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). В той же час, як вбачається з розрахунку заборгованості долученого Банком в обґрунтування заявлених позовних вимог, базова ставка кредитування у розмірі до 30,0 % річних Банком до спірних правовідносин застосовувалася лише до 29 серпня 2014 року включно, а з 01.09.2014 року без погодження з позичальником (докази про таке погодження у матеріалах справи відсутні) ця процентна ставка була збільшеною до 32,4 % річних (а у подальшому і до 42 % річних). Безспірною є та обставина, що внесені відповідачем гроші на погашення кредиторської заборгованості скеровувалися на погашення відповідних складових цієї заборгованості (тіла, відсотків тощо) саме Банком. Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого Банком до позовної заяви, станом на 29.08.2014 року (останній день застосування Банком обумовленої з відповідачем процентної ставки у розмірі до 30,0 % річних, після чого її було збільшено) «загальний залишок заборгованості за відсотками» становив 351 грн. 87 коп. (а.с. 13-зворот). Однак, як стверджується згадуваним розрахунком заборгованості, вищезгадана заборгованість у розмірі 351 грн. 87 коп. після 29.08.2014 року була неодноразово погашеною. Відтак, за вищенаведених обставин, у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачки 3 572 грн. 68 коп. нарахованих відсотків за користування кредитом. Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, представника Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк, залишити без задоволення, а заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 грудня 2020 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 22 лютого 2021 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.