Постанова 4818 № 643/8829/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Харків справа № 643/8829/20 провадження № 22-ц/818/393/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді - Тичкової О.Ю., суддів Кругової С.С., Маміної О.В. за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 09 червня 2020 року в складі судді Харченко А.М. встановив: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з їхньою спільною неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , 2016 року народження, встановити йому для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , 2016 року народження, такі способи участі: побачення, а саме: кожної неділі з 09.00 год. до 20.30 год.; один будній день в тиждень, з урахуванням графіку дитини, в один з таких днів, коли вона не на гуртках, з 17.00 год. до 21.00 год.; 10 днів на рік, для поїздки у відпустку; один раз на місяць на дві доби; половина загальнодержавних свят на рік, коли разом з суботою та неділею випадає три вихідних дні. Ухвалою суду від 09.06.2020 провадження у зазначеній справі відкрито. Одночасно з позовною заявою позивач ОСОБА_1 направив суду заяву про забезпечення позову, в якій просить до винесення рішення у справі встановити йому для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , 2016 року народження, такі способи участі у вихованні доньки побачення: кожної неділі з 09.00 год. до 20.30 год.; один будній день в тиждень, з урахуванням графіку дитини, в один з таких днів, коли вона не на гуртках, з 17.00 год. до 21.00 год.; 10 днів на рік, для поїздки у відпустку; один раз на місяць на дві доби; половина загальнодержавних свят на рік, коли разом з суботою та неділею випадає три вихідних дні. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Ухвала мотивована тим, що застосування заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач, фактично вирішує по суті справу, що суперечить вимогам ст. 149 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала не містить мотивів, яким керувався суд при ухвалені судового рішення. Аналіз норм ст. ст. 149-1151 ЦПК України не містить жодних перешкод для задоволення його заяви, а навпаки положення п. 3 ч. 1 ст. 1590 ЦПК України передбачають забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку вчиняти певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Судом проігноровано доводи щодо вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні позивача з донькою. Дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали контрольного провадження, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до положень ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 4 частини першої якої передбачено, що позов може забезпечуватись встановленням обов`язку вчиняти певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Дані положення судом першої інстанції під час вирішення питання про забезпечення позову були враховані. Так, з матеріалів справи вбачається, що у червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову. При цьому, позовні вимоги щодо визначення порядку спілкування з дитиною аналогічні вимогам викладеним у заяві про забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 10 статті 150 ЦПК України). Системний аналіз позовних вимог ОСОБА_1 та заявлених вимог у заяві про забезпечення позову дають підстави для висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обраний позивачем вид забезпечення не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Окрім того, у разі забезпечення позову за вказаною заявою зазначене буде порушувати вимоги статті 150 ЦПК України, оскільки вказане є тотожним до заявлених позивачем позовним вимогам, так як між сторонами виник спір з приводу визначення порядку спілкування з дитиною. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що питання визначення порядку спілкування батька з дитиною є предметом розгляду в суді першої інстанції, за наслідками розгляду якого буде ухвалено відповідне судове рішення. Таким чином, обраний позивачем спосіб забезпечення позову суперечить положенням закону, оскільки фактично вирішується спір по суті без ухвалення судового рішення. Висновки суду першої інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доводам заяви про забезпечення позову надана належна правова оцінка. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. При зверненні до суду з заявою про забезпечення позову та в подальшому з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не враховано, що відповідний спосіб забезпечення позову повинен стосуватися предмета спору та не може вирішувати спір по суті. Суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст складено 22 лютого 2021 року Головуючий О.Ю. Тичкова Судді С.С. Кругова О.В. Маміна