Постанова 4818 № 644/130/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 22 лютого 2021 року м. Харків справа № 644/130/20 провадження № 22-ц/818/1416/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Кругової С.С., Хорошевського О.М., Учасники справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного батька, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року, ухвалене суддею Горчакової О.І., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою. Позовна заява мотивована тим, що 01.03.1975 року позивач уклав шлюб з - ОСОБА_3 , у вказаному шлюбі народився - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з відповідачем позивач проживав однією сім`єю до 12 грудня 1995 року. Далі позивач вказує про те, що він є інвалідом І групи та йому потрібне постійне лікування, у зв`язку з чим він і був змушений звернутися до суду з вказаним позовом. У зв`язку із чим просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у розмірі 1/5 частини щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для відповідного віку щомісячно, зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати подання позову - 14.01.2020 року і довічно. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку -не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 аліменти у розмірі 1/5 частини щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для відповідного віку щомісячно,зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати подання позову - 14.01.2020 року і довічно. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку -не відомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір за вимогою про стягнення аліментів в розмірі 840,80 гривні. Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є непрацездатним, має інвалідність 1 групи, потребує постійного стороннього догляду. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 10 листопада 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 дійсно є його батьком, однак вони не підтримують жодних стосунків, заявник ОСОБА_1 ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, що звільняє його від обов`язку утримання батька, відповідно до ст.204 СК України. Також вказує, що у позивача є ще двоє синів, один з яких від іншого шлюбу. Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що його дохід не дозволяє йому в повному обсязі забезпечити сплату аліментів, так як він не працює, на його утриманні є донька, якій він сплачує аліменти, має незадовільний стан здоров`я. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням ціни позову та малозначності справи, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що Згідно свідоцтва про народження вбачається, що позивач ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №

48. Як вбачається з виписки із акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 685210 - є інвалідом І групи. ОСОБА_1 є пенсіонером, інвалідом першої групи з 02 квітня 2013 року, безстроково (а.с. 5,7). Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Частиною 1 ст.172 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до 1 ст. 202 СК України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. При вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондується обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі, лише, коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, у випадках, передбачених ч. 1 ст. 204 СК України. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 за період з 1 кварталу 2019 року по 4 квартал 2019 року доходів не отримував, за період з 4 кварталу 2019 року по 1 квартал 2020 року відповідачу була нарахована заробітна плата у розмірі 9009 грн 32 коп. що підтверджується довідками з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. (а.с 67,119) Інших відомостей про доходи відповідача матеріали справи не містять. Відповідач також має заборгованість по аліментам на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , що станом на 01 липня 2020 року становить 15 447,56 грн. Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК України ), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст. 204 СК України). Статтею 201 СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладення на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків. Таким чином умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Свідченням такої потреби є отримання доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Відповідно до ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження (ч.3 ст. 4 вказаного Закону). Встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень. Згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суд при постановлені рішення має зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом. Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 494/1682/15-ц та від 10 жовтня 2018 року по справі № 301/160/17. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 отримує пенсію за інвалідності у розмірі 11 705 грн 77 коп., липня 2019 року по грудень 2019 року отримав 70 308 грн 62 коп. що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 10793 від 13 грудня 2019 року (а.с. 75). Позивачем надані виписки з медичних карток (а.с.9-22), довідки з Харківської клінічної лікарні на заліхничному транспорті № 1, які свідчать про те, що ОСОБА_1 спостерігається в стаціонарі кожного року починаючи з 2011 року по (а.с.8). Стаття 202 Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Натомість право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15. Співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має суттєве значення під час вирішення спору за вимогами, пред`явленими на підставі статей 202, 205 СК України, які визначають підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 210/2171/16-ц (провадження № 61-20845св18). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Посилаючись на потребу в постійній сторонній допомозі та недостатність коштів для задоволення своїх потреб, ОСОБА_1 в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надає суду доказів щодо розміру своїх витрат на забезпечення життєдіяльності (чеки за ліки та продукти харчування, квитанцій про сплату за житлово-комунальні послуги тощо). Тому суд не може перевірити обґрунтованість заявлених до стягнення аліментів у визначеному ним розмірі з повнолітнього сина та недостатності пенсії. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він страждає на численні хвороби. З наданої позивачем медичної документації вбачається, що він дійсно має захворювання, для лікування яких йому рекомендовано низку медичних препаратів. Однак, з призначень лікарів неможливо встановити необхідну тривалість і періодичність застосування цих медичних препаратів та наявність потреби вживати їх щомісяця. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що витрати ОСОБА_1 значно перевищують його дохід. Натомість розмір пенсії позивача значно більший прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову - не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідності до п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити із вищезазначених підстав. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України судова колегія, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - С.С. Кругова О.М. Хорошевський