Постанова 4803 № 214/9134/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1998/21 Справа № 214/9134/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 214/9134/14-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк", відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Ковтун Н.Г. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), - ВСТАНОВИВ: 23 жовтня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 11 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке було переіменовано в Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 700007396, за умовами якого банк надав відповідачці кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 26 282, 98 доларів США. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідачка несвоєчасно здійснювала погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, в результаті чого, станом на 12 вересня 2014 року, має прострочену заборгованість: за кредитом - 23 040, 84 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 298 380, 77 грн., за відсотками - 12 965,56 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 167 905, 07 грн., за пенею - 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 790 988, 03 грн.. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 1 257 273,87 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 298 380,77 грн., заборгованості за відсотками 167 905,07 грн., пеня у розмірі 790 988,03 грн., та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково. 22 січня 2020 року, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року по цивільній справі №214/9134/14-ц за позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заяви зазначила, що вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до неї про стягнення заборгованості, не була присутня на жодному судовому засіданні, копію позовної заяви, а також додатки до неї не отримувала і тому не мала змоги надіслати до суду власні заперечення, відзив, а також надати необхідні докази, власноруч або через свого представника. Просила суд скасувати заочне рішення та відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення скасовано та призначено справу до судового розгляду. Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач Акціонерне товариство "Альфа-Банк" просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку щодо недосягнення сторонами Договору згоди про збільшення позовної давності до 50 років, адже, у Договорі сторони зазначили, що підпис позичальника на Договорі є також підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений із загальним кредитуванням фізичних осіб АТ «Альфа-Банк», затвердженим наказом АТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року №30, які йому роз`яснювались, з якими він цілком згоден. При цьому, відповідно до ст. 7 Кредитного договору, цей Договір підписується сторонами шляхом підписання першого та другого аркушів Розділу №1 Договору, інші аркуші не потребують додаткового (окремого) проставлення підписів Сторін. З метою уникнення будь-яких непорозумінь, на кожному аркуші Договору міститься логотип Банку. Сторінки з логотипом Банку вважаються такими, що дійсно є елементами цього Договору. Оскільки, відповідачка певний час виконувала належним чином умови договору, сплачуючи щомісячну фіксовану суму, відповідач вважає, що вона визнала факт укладення Договору, а також всі його умови. При цьому, позивач зауважує й на тому, що предметом позовних вимог Банку є стягнення заборгованості, а тому суд не мав правових підстав вдаватися до аналізу змісту договору та встановлювати недійсність окремих його положень. Також, позивач зазначає про необґрунтованість рішення суду та відсутність мотивів з яких виходив суд при постановленні оскаржуваного судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача АТ «Альфа-Банк» - Кузьменка М.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Петрова І.Ю., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 11 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-банк», яке 19.08.2009 року було перейменовано в Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк", правонаступником якого з 26.04.2018 року є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 700007396, відповідно до якого Банк надав відповідачці у тимчасове користування, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, кредит у розмірі 26 282, 98 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,99 % річних, з датою остаточного повернення 12 червня 2015 року. У зв`язку з невиконанням відповідачкою обов`язків по кредитному договору, станом на 12 вересня 2014 року, утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 23 040, 84 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 298 380, 77 грн., за відсотками - 12 965,56 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 167 905, 07 грн., за пенею - 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 790 988, 03 грн. Встановивши, що розрахунок заборгованості відповідачкою не оспорюється, та заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що, заявляючи позов 04 листопада 2014 року, позивач пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого було заявлено відповідачкою. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як встановлено судом та визнається сторонами, 11 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-банк», яке 19.08.2009 року було перейменовано в Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк", правонаступником якого з 26.04.2018 року є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір № 700007396, відповідно до якого Банк надав відповідачці у тимчасове користування, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, кредит у розмірі 26 282, 98 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,99 % річних, з датою остаточного повернення 12 червня 2015 року (т. 1 а.с. 5). 03 березня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-банк», яке 19.08.2009 року було перейменовано в Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк", правонаступником якого з 26.04.2018 року є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін і доповнень №1 до Кредитного договору №700007396 від 11 червня 2008 року, яким сторони погодили дату остаточного повернення кредиту 12 червня 2018 року (т. 1 а.с. 6). У зв`язку з невиконанням відповідачкою обов`язків по кредитному договору, станом на 12 вересня 2014 року, утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 23 040, 84 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 298 380, 77 грн., за відсотками - 12 965,56 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 167 905, 07 грн., за пенею за 12 місяців - 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 790 988, 03 грн. Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Право банку достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування ним та інших платежів передбачено Розділом 6 Кредитного договору. Отже, у випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти т а інші обумовлені договором платежі. У зв`язку з порушенням боржницею ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені договором строки, банк, відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, та умов кредитного договору, використав право достроково вимагати стягнення з позичальниці заборгованості за кредитним договором, пред`явивши 07 жовтня 2014 року досудову вимогу №87143-102 б/б (т. 1 а.с. 16-19), яка залишена позичальницею без реагування, у зв`язку з чим 24 листопада 2014 року Банк звернувся до суду з даним позовом. Таким чином, пред`явивши вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту і пов`язаних із ним платежів, кредитор АТ «Альфа-Банк» змінив строк виконання основного зобов`язання, який вважається таким, що настав для позичальниці ОСОБА_1 , що зумовило для неї виникнення обов`язку в цей строк повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти та інші платежі. Отже, відповідачка ОСОБА_2 не виконувала умови договору в повному обсязі, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача суми заборгованості у розмірі у розмірі 23 040, 84 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 298 380, 77 грн., за відсотками - 12 965,56 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 167 905, 07 грн., за пенею за 12 місяців - 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12.09.14 року) становить 790 988, 03 грн. При цьому, колегією суддів перевірено розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, та з`ясовано, що він визначений у відповідності із умовами Кредитного договору №700007396 від 11 червня 2008 року та Договору про внесення змін і доповнень №1 від 03 березня 2009 року, які підписано сторонами та які є чинними, та розмір заборгованості не спростовано позичальницею, як і не надано власного розрахунку заборгованості. При цьому, колегією суддів враховано, що статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні Кредитного договору № 700007396 від 11 червня 2008 року, сторони погодили надання кредитних коштів у розмірі 26 282, 98 доларів США, тобто у валюті відмінній від національної валюти України, зазначивши про здійснення погашення кредиту та відсотків за його користування щомісячно рівними частинами, відповідно до Графіку платежів, в сумі 522 доларів США (п. 2.8.), що свідчить про узгодження сторонами повернення позики саме в іноземній валюті. Натомість, позивач АТ «Альфа-Банк» пред`явив до позичальниці ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості у національній валюті України, тобто в гривні, що не заборонено чинним законодавством України. Оскільки, статтею 533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, колегія суддів приходить до висновку про можливість покладення на відповідачку ОСОБА_1 обов`язку з повернення заборгованості за Кредитним договором № 700007396 від 11 червня 2008 року у національній валюті України, з проведенням розрахунку на дату платежу, тобто станом на час прийняття даної постанови, що за курсом Національного Банку України (27,9671 гривня України за 1 долар США) становить 2 715 218,50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 644 385,47 грн. (23 040, 84 доларів США х 27,9671 гривень України), заборгованість за відсотками у розмірі 362 609,11 грн. (12 965,56 доларів США х 27,9671 гривень України), пеня за 12 місяців, що передували зверненню до суду, у розмірі 1 708 224, 00 грн. (61 079, 77 доларів США х 27,9671 гривень України). Разом з тим, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 в суді першої інстанції просила застосувати позовну давність та відмовити в позові з цих підстав. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Як слідує з умов Кредитного договору №700007396 від 11 червня 2008 року, сторони погодили, що платежі з повернення кредиту та сплат процентів за його користування здійснюються щомісячно рівними частинами відповідно до Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є Додатком №1 до Договору та його невід`ємно частиною в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У разі сплати у валюті Кредиту 12 числа кожного місяця рівними частинам в сумі 522 доларів США. У разі погашення Кредиту в валюті відмінній від валюти кредиту таке погашення має здійснюватися не пізніше 11 числа кожного місяця в сумі, розрахованій у порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 2.8.). Договором про внесення змін і доповнень №1 від 03 березня 2009 року до Кредитного договору №700007396 від 11 червня 2008 року продовжено строк цього Договору до 12 червня 2018 року. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідачки повернути борг частинами, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачкою терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачкою обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16. Отже, оскільки за умовами договору відповідачка мала виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів 12 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальницею щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальниці розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд першої інстанції. Позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2014 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по 12 вересня 2011 року включно. Посилання позивача АТ «Альфа-Банк» на те, що сторонами досягнуто згоди щодо збільшення терміну позовної давності до 50 років, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Загальні умови кредитування фізичних осіб в ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», пунктом 11.3. яких установлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, не містять підпису відповідачки ОСОБА_1 , а у підписаному нею Договорі домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності доказів погодження сторонами збільшеної позовної давності. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у Договорі сторони зазначили, що підпис позичальника на Договорі є також підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений із загальним кредитуванням фізичних осіб АТ «Альфа-Банк», затвердженим наказом АТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року №30, які йому роз`яснювались, з якими він цілком згоден, колегією суддів не приймаються, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що долучені до справи Загальні умови кредитування фізичних осіб в ЗАТ «Альфа-Банк» затверджені наказом АТ «Альфа-Банк» від 14 січня 2008 року №30, а тому не можна вважати, що відповідачка ОСОБА_1 була ознайомлена саме з цими Умовами кредитування. На підставі зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ Альф-Банк» про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 700007396 від 11 червня 2008 року за період по 12 вересня 2011 року включнороку, у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами строку позовної давності. Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період з 12 жовтня 2011 року, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а до стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Альфа-Банк» підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 331,19 доларів США та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 750, 36 доларів США. Крім того, за змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Тобто, перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується. Таким чином, з урахуванням заявленої позовної давності до вимог про стягнення пені та заявлених позовних вимог щодо стягнення пені саме станом на 12 вересня 2014 року, обґрунтованою є вимога позову в частині стягнення пені за період із 12 вересня 2013 року (12 місяців перед зверненням банку до суду) по 12 вересня 2014 року, що, як вірно розраховано позивачем, становить 61 079, 77 доларів США. і саме ця сума пені підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача. За таких обставин, зважаючи на обрання позивачем АТ «Альфа-Банк» способу стягнення заборгованості у національній валюті України, до стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Альфа-Банк» підлягає заборгованість за тілом кредиту, станом на 12 вересня 2014 року, у розмірі 22 331,19 доларів США, що за курсом НБУ 27,9671 гривень України за 1 долар США, станом на 16 лютого 2021 року, становить 624 538, 62 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 750, 36 доларів США, що за курсом НБУ 27,9671 гривень України за 1 долар США, станом на 16 лютого 2021 року, становить 328 902,88 грн., а також пеня за 12 місяців, що передували зверненню до суду, у розмірі 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ 27,9671 гривень України за 1 долар США, станом на 16 лютого 2021 року, становить 1 708 224, 00 грн. При цьому, згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Яв встановлено судом, позивач АТ «Альфа-Банк», розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №700007396 від 11 червня 2008 року, станом на 12 вересня 2014 року, у розмірі 1 257 273,87 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 298 380,77 грн., заборгованості за відсотками 167 905,07 грн., пеня у розмірі 790 988,03 грн., й підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим до стягнення з відповідачки підлягають саме розмір заборгованості, визначений позивачем, не розрахований судом. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Подібний висновок висловлений Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц. Отже, вимогу позивача про стягнення з відповідачки пені у розмірі, що значно перевищує суму простроченого тіла кредиту та відсотків, не можна вважати такою, яка б відповідав принципам добросовісності та справедливості. Колегія суддів, враховуючи розмір прострочених платежів, станом на 12 вересня 2014 року, суму нарахованих процентів, період прострочення, дійшла висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк», і визначення її у розмірі 466 285,84 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за Кредитним договором №700007396 від 11 червня 2008 року, станом на 12 вересня 2014 року, у розмірі 932 571,68 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 298 380,77 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 167 905,07 грн., пені у розмірі 466 285,84 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 133 ЦПК України). Таким, чином судові витрати, понесені позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 9 135,00 грн., тобто в межах граничного розміру визначеного Законом України «Про судовий збір», підлягають компенсації за рахунок відповідчки. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором №700007396 від 11 червня 2008 року, станом на 12 вересня 2014 року, у розмірі 932 571 (дев`ятсот тридцять дві тисячі п`ятсот сімдесят одна) гривня 68 (шістдесят вісім) копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 298 380 (двісті дев`яносто всім тисяч триста вісімдесят) гривень 77 (сімдесят сім) копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 167 905 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот п`ять) гривень 07 (сім) копійок, пені у розмірі 466 285 (чотириста шістдесят шість тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати у розмірі 9 135 (дев`ять тисяч сто тридцять п`ять) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: