Постанова КАС ВС № 826/17193/14

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року м. Київ справа № 826/17193/14 адміністративне провадження № К/9901/26114/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В., представника позивача Маслюк П.С., представника відповідача Івахненко І.В., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Качура І.А. від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Старової Н.Е., суддів Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. від 13 квітня 2016 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2014 року Гадяцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - позивач, контролюючий орган) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач, Товариство), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила стягнути суму податкового боргу по платі за користування надрами для видобування нафти та природного газу у розмірі 12102824,25 грн. Суди встановили, що у зв`язку з неповною та несвоєчасною сплатою відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (яка була розмежована за кодами бюджетної класифікації на плату за користування надрами для видобування нафти та плату за користування надрами для видобування природного газу) станом на 18 лютого 2015 року у Товариства утворився податковий борг на загальну суму 12102824,25 грн. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Своє рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував відсутністю підстав для стягнення податкового боргу в судовому порядку з огляду на прийняття податковим органом вищого рівня - Державною фіскальною службою України рішень про розстрочення податкового боргу, а тому одночасне застосування іншого способу погашення податкового боргу (стягнення на підставі судового рішення) суперечитиме вимогам податкового законодавства; також, за висновком суду, Гадяцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області є неналежним органом стягнення (позивачем) за вимогами, які є предметом розгляду у справі, адже вжиття заходів, спрямованих на погашення податкового боргу платника, належать до виключної компетенції Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, стверджує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення податкового боргу в судовому порядку, адже надсилання Гадяцькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області платникові податкової вимоги, а також вжиття цим податковим органом інших передбачених Законом заходів, спрямованих на примусове стягнення податкового боргу, не можна кваліфікувати як дії суб`єкта владних повноважень, що вчинені поза межами його компетенції та не відповідають меті, з якою ці повноваження надані. До того ж вважає, що розстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу й не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу. Товариство у поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні. У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України. В судовому засіданні представник позивача підтримала касаційну скаргу, просила їі задовольнити; представник відповідача проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство знаходилось на податковому обліку в Гадяцькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області як платник податків за неосновним місцем обліку. Станом на 18 лютого 2015 року за відповідачем обліковується податковий борг з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 12102824,25 грн., який складається з плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 2224128,63 грн., в т.ч. 2194464,44 грн. основного боргу та 29664,19 грн. пені, плати за користування надрами для видобування нафти у сумі 9878695,62 грн., в т.ч. 9393411,17 грн. сума основного боргу та 485284,45 грн. пені, та виник внаслідок несплати у встановлений законом строк самостійно задекларованих грошових зобов`язань. Внаслідок несплати Товариством податкового боргу контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 01 вересня 2014 року №551-25 на суму 4015391,29 грн. та надіслано її на адресу відповідача, яку останній отримав 04 вересня 2014, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем суми грошових зобов`язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку. Верховний Суд не погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх передчасними та такими, що зроблені з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У відповідності з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України). Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті). Отже факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги. Згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи. За змістом пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Висновок же судів попередніх інстанцій не узгоджується із указаними законодавчими положеннями, які свідчать про те, що контролюючим органом (якому надано повноваження, зокрема, надіслати платникові податкову вимогу) є центральний орган доходів і зборів, будь-який його територіальний орган як за місцем основного обліку платника, так за місцем його неосновного обліку (у тому числі за місцем реєстрації його підрозділів, знаходженням майна тощо), який здійснює адміністрування будь-якого виду податку. Отже надсилання Гадяцькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області платникові податкової вимоги, а також вжиття цим податковим органом інших передбачених Законом заходів, спрямованих на примусове стягнення податкового боргу, не можна кваліфікувати як дії суб`єкта владних повноважень, що вчинені поза межами його компетенції та не відповідають меті, з якою ці повноваження надані. Статтею 50 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) було обумовлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивачем вважається особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Статтею 52 КАС України установлено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. У справі ж, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позову з підстав відсутності у Гадяцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області права вимоги про стягнення з Товариства суми податкового боргу, суд першої інстанції вказаних положень процесуального закону не врахував й не скористався наданими йому процесуальним законодавством інструментами, спрямованими на залучення до участі у справі особи, яка, на переконання суду, є суб`єктом спірних правовідносин. Окрім того порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків передбачений у статті 100 ПК України, згідно з пунктом 100.1 якої розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Таким чином розстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов`язань. А відтак розстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; розстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу. Слід також враховувати, що використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу. Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 05 березня 2019 року (справа №826/17341/14). Отже застосування процедури розстрочення податкового боргу, а також питання щодо дотримання (або порушення) платником умов договору розстрочення не підлягають правовому аналізу в рамках цього судового провадження. Ці обставини виникли на стадії судового розгляду справи та не стосуються (і не можуть стосуватися) обґрунтованості позовних вимог про стягнення спірного податкового боргу. У цьому разі предмет доказування у справі, яка розглядається, охоплює фактичні дані, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу в судовому порядку, а саме власне наявність такого боргу у платника і визнання ним такого боргу, надсилання платникові податкової вимоги в установленому порядку. Відтак Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши вищенаведені обставини щодо неналежного позивача та застосування процедури розстрочення податкового боргу, на які посилався відповідач, такими, що заслуговують на увагу, дійшли передчасного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог й такий не можна визнати повним, всебічним та обґрунтованим. Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд. СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко