Постанова 4851 № 520/4371/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 р.Справа № 520/4371/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 05.08.20 року по справі № 520/4371/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРТЕХСТРОЙ" до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю ДОРТЕХСТРОЙ звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому з урахуванням уточнень просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС України в Харківській області за формою Р від 27.03.2020 року №00000520511, яким донараховано ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ суму грошового зобов`язання: основного платежу - податку на додану вартість 883591 грн., та штрафних санкцій на суму 441795,50 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 р адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДОРТЕХСТРОЙ задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області за формою Р від 27.03.2020 року №00000520511, яким донараховано Товариству з обмеженою відповідальністю ДОРТЕХСТРОЙ суму грошового зобов`язання: основного платежу - податку на додану вартість 883591 грн. та штрафних санкцій на суму 441795,50 грн. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДОРТЕХСТРОЙ сплачений судовий збір в сумі 19880 грн. 80 коп. Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, суд першої інстанції невірно застосував приписи пп. 134.1. п. 134.1 ст. 134 , п. 197.11 ст. 197, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Вказує , що дослідивши податкову інформацію , по ланцюгу постачання не було встановлено придбання будівельних послуг та капітального ремонту, які в подальшому були реалізовані ТОВ «ПБК «БРОКОПТСТРОЙ», які надалі, в свою чергу, були реалізовані ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ». Судом першої інстанції проігноровано факт незначної кількість працюючих, значний обсяг фактично оформлених господарських операцій, необхідності особистої участі персоналу із відповідними фаховими знаннями неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання. Звертає увагу суду, що підприємством ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» не надано до перевірки : документів стосовно навантажувальних та розвантажувальних ТМЦ, які були передані від ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» на адресу ТОВ «ПБК «БРОКОПТСТРОЙ» та ТОВ «КОРЕГОН» ; не надано підтверджуючих документів, стосовно того, яким чином, на якому автомобілі було доставлено будівельні матеріали на адресу виконання капітального ремонту; документи на підтвердження здійснення навантаження-розвантаження ТМЦ; локальний кошторис на будівельні роботи ( форма №1). У ТОВ «ПБК «БРОКОПТСТРОЙ» відсутні транспортні засоби, спецтехніка та достатній людський ресурс, дане товариство не могло виконати зазначений обсяг робіт. ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» займається наданням будівельних робіт, має у себе в штаті персонал з необхідною кваліфікацією, має відповідні ліцензії, спеціальну будівельну техніку, отже, залучення до виконання капітального ремонту ТОВ «КОРЕГОН» є недоцільним. Підприємством до перевірки не надано проектну документацію щодо будівельних норм та правил, не надано документацію щодо здійснення контролю за ходом виконання робіт та письмові погодження щодо залучення виконання робіт інших субпідрядників, в супереч вимогам договору з контрагентом. Просить врахувати практику Верховного Суду України від 06.09.2019 №820/2835/18. Вважає , що неврахування вказаних обставин свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до з`ясування фактичних обставин даної справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 , прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Дортехстрой» відмовити. ТОВ «Дортехстрой» з апеляційною скаргою відповідача не згодне, подало до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, натомість оскаржуване рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 р. таким, що у повному обсязі відповідає чинному законодавству, адже суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 р. без змін. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю ДОРТЕХСТРОЙ ,за результатом якої складено акт №746/20-40-05-11-10/31340473 від 11.03.2020 року. Перевіркою, за результатом аналізу правовідносин ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ з ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ та ТОВ КОРЕГОН , встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п.198.6, ст. 198, п. 201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями занижено податок па додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 883591 грн., у тому числі за вересень 2018 року у сумі 193993 грн., за жовтень та листопад 2018 року у сумі 689598 грн. На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2020 року №00000520511, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), основного платежу - податку на додану вартість 883591 грн., та штрафних санкцій на суму 441795,50 грн. ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ листом вих.№26-02/1 від 26.02.2020 року про надання копій документів для проведення перевірки повідомило ГУ ДПС у Харківській області, що СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області здійснювало досудове розслідування кримінального провадження №32018220000000225 від 14.12.2018 року. Зазначено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова накладено арешт на майно, вилучене 13.02.2019 року, а саме договори про виконання робіт ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ з ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ та ТОВ КОРЕГОН, договірні ціни, відомості ресурсів, акти передачі матеріалів, акти відомості ресурсів, довідки вартості виконаних будівельних робіт. Також, повідомлено, що 20.12.2019 року кримінальне провадження №32018220000000225 від 14.12.2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. 31.01.2020 року представник позивача звернулась до СУ ФР ГУ ДФС у Харківській області з клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна. Як зазначено позивачем, відповідь на вказане клопотання не надано, у зв`язку з чим ані під час перевірки ані до матеріалів адміністративного позову не було можливості надати первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ та ТОВ КОРЕГОН. При цьому, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ отримано первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ та ТОВ КОРЕГОН. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 27.03.2020 року №00000520511 винесене всупереч приписів чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного. Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України). Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цьогоКодексу. Приписами п. 187.1 ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Згідно з пп. 192.1.2 п. 192.1 ст.192 Податкового Кодексу України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку. Отримувач має право збільшити суму податкового кредиту лише після реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної. Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Положеннями п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку. У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції. Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19.04.2019 у справі №803/236/15-а, від 21.10.2019 у справі №0540/7843/18-а, від 09.10.2020 у справі №826/11085/18) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. З матеріалів справи вбачається , що ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» здійснює свою господарську діяльність згідно зі статутом товариства . Основними видами діяльності ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» за КВЕД-2010 є: 42.1 1 - будівництво доріг і автострад (основний); 23.61 - виготовлення виробів із бетону для будівництва; 42.99 - будівництво інших споруд, н.в.і.у.; 43.99 - інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспортє; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в иєспеціалізованих магазинах; 52.21 - допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 77.32 - надання в оренду будівельні машини і устаткування; 77.39 - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у. Для здійснення господарської діяльності пов`язаної із створенням об`єктів архітектури ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» має ліцензію,видану Держархбудінспекцією України, наказ №13-Л від 29.03.2017 року. У зв`язку з виробничою завантаженістю, нестачею трудових та матеріальних ресурсів ТОВ «ДОРТЕХСТРОЙ» звернулось до контрагентів з ТОВ «ПБК «БРОКОПТСТРОЙ» та ТОВ «КОРЕГОН», з якими відбувались фінансово-господарські відносини, а саме укладені угоди на виконання робіт. Так, 03.09.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №03-09/18 з ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту дороги по вул. Олімпійська в с. Хроли Харківського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт від 21.09.2018 року. Також, ТОВ ПБК БРОКОПТСТРОЙ за результатом вказаних господарських операцій складено податкові накладні №6 від 21.09.2018 року та №5 від 21.09.2018 року. 05.11.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №05/11-18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту дороги вулиці Гоголя в м. Південне Харківського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року від 09.11.2018 року. Також, ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкову накладну №33 від 09.11.2018 року. 06.09.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №06-09/18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту дороги по вулиці Садова в м. Зміїв Зміївського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року від 29.10.2018 року. Також, ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкові накладні №59 від 29.10.2018 року та №60 від 29.10.2018 року. 25.09.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №25-09/18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту дороги по вулиці Широка в смт. Коротич Харківського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року від 10.10.2018 року. Також, ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкові накладні №20 від 10.10.2018 року та №21 від 10.10.2018 року. 02.09.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №02-09/18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту дороги по вул. Серпнева в м. Зміїв Зміївського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року від 09.10.2018 року. Також, ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкові накладні №8 від 09.10.2018 року, №9 від 09.10.2018 року та №10 від 09.10.2018 року. 04.09.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №04-09/18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з вітального ремонту дороги по вул. Пушкарьова в м. Зміїв Зміївського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2018 року від 05.10.2018 року. ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкові накладні №2 від 05.10.2018 року та №3 від 05.10.2018 року. 23.10.2018 року ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ (Генпідрядник) уклало договір про виконання робіт №23/10-18 з ТОВ КОРЕГОН (Субпідрядник), відповідно якого субпідрядник зобов`язався виконати роботи з капітального ремонту частини дороги по проспекту Зеленогайський в сел. Високий Харківського району Харківської області. За результатами вказаної господарської операції сторонами складено акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2018 року від 07.11.2018 року. ТОВ КОРЕГОН за результатом вказаних господарських операцій було складено податкову накладну №29 від 07.11.2018 року. Вищевказані податкові накладні зареєстровані в ЄРПН. Розрахунки за вказані господарські операції відбувався у безготівковій формі шляхом перерахування коштів , що підтверджується платіжними дорученнями. Заборгованості за отримані послуги немає. До вищевказаних договорів підряду як додатки сформовані договірна ціна та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. До актів виконаних робіт в якості додатка складені відомості ресурсів. Як зазначено, позивачем вищенаведені послугу придбано для господарської діяльності на виконання зобов`язань згідно договору підряду №78 від 17.09.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та Виконавчим комітетом Роганської селищної ради, договору підряду №99 від 05.11.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та Південноміською радою, договору підряду укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та КП ЗМІЇВ- ЖИТЛО, договору підряду №86 від 19.09.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та Коротичанською селищною радою, договору підряду №67 від 06.08.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та КП ЗМІЇВ-ЖИТЛО, договору підряду №68 від 06.08.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та КП ЗМІЇВ-ЖИТЛО,договору підряду №101 від 22.10.2018 року, укладеного між ТОВ ДОРТЕХСТРОЙ та Височанської селищної ради. Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті. Отже, дані договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6 ,627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за надані роботи (товари) (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату робіт (товару) визнається судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій. На час укладання договорів, що не спростовується контролюючим органом, контрагенти позивача були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, тобто мали достатній об`єм правоздатності для укладення спірних угод. Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій. Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ «Дортехстрой» наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків, а відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання відповідача на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій є помилковими. Варто зазначити, що сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв`язку з відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання договорів. Доводи апелянта з посиланням на дослідження податкової інформації та ЄРПН , що в свою чергу призвело до висновків податкового органу про відсутність ліцензії, матеріальних ресурсів , основних фондів , досвіду тощо у контрагентів позивача, не свідчить про неправомірність операцій та на думку колегії суддів є припущенням податкового органу, яке не може бути покладене в основу рішення. Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Дортехстрой» саме обирає спосіб укладення договорів та визначає свою господарську діяльність. Відповідні обставини, на які посилається відповідач є не доведеними. Колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній до 15.12.2017), статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній після 15.12.2017), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень. Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму прибутку чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній до 15.12.2017), частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній після 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Доводи податкового органу щодо недостатності ресурсів у контрагентів позивача для виконання господарських операцій, також є необґрунтованими, оскільки підприємства не позбавлені можливості залучати до робіт осіб за цивільно-правовими договорами, або замовляти роботи у фізичних осіб-підприємців, які не є платниками ПДВ, а під час проведення перевірки встановлено факт здійснення відповідних робіт, а також підтверджено отримання реального результату в процесі зазначеної діяльності. Саме таку позицію висловив Верховний Суд України в Постанові від 13 листопада 2018 по справі №814/18/14. Наведені відповідачем обставини, з урахуванням наданим позивачем документів, не свідчать про відсутність реальності проведених операцій між позивачем та контрагентами. Доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях податкового органу. При цьому, суд виходить з того, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.19 у справі №820/4779/15 та враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України. Щодо посилання відповідача на наявну негативну податкову інформацію щодо контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне. Така податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача в акті перевірки на наявну податкову інформацію про непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкову інформацію про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, оскільки така інформація не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18). Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності трудових ресурсів, наявних у контрагента позивача, оскільки відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод (постанови Верховного Суду у справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14). Зокрема Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод. Документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки (достатньо самих видаткових накладних), вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 5 січня 2021 року у справі № 820/1124/17. Крім того , сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд вбачає їх реальність, що підтверджується матеріалами справи. Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, є недостовірні та (або) суперечливі. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року справа №820/13056/13-а. В свою чергу, контролюючим органом в акті перевірки та під час розгляду справи не було спростовано, що жодна із замовлених та отриманих робіт здійснена не в межах господарської діяльності товариства, не надав переконливих доводів зворотного. Також акт перевірки не містить жодного умотивованого посилання про фактичне порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування даних податкового обліку за спірними операціями. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом не наведено обставин, які б вказували на відсутність реального проведення операцій. Висновки відповідача ґрунтуються виключно на відпрацьованій податковій інформації по вказаних контрагентах , а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій між позивачем та контрагентами, які мали місце у періоді, в якому проводилася перевірка, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що платник податків, який укладав договори з таким контрагентом, знав про протиправний характер діяльності свого контрагента. Отже, аргументи податкової стосовно фіктивності контрагента не є вичерпним доказом нереальності операцій. Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності. Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди. Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16. У ході розгляду справи відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами , не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Враховуючи наведене , викладені доводи апелянта є помилковими. Крім того, суд відхиляє посилання відповідача на рішення Верховного суду 21.01.2020 по справі № 808/846/16, 21.01.2020 по справі № 826/2325/14оскільки правовідносини у даних справах не є аналогічними тим, що розглядались у справах Верховним Судом. Отже, аналізуючи наведені контролюючим органом доводи у їх сукупності, суди вважали, що такі не свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, а наведені позивачем аргументи та докази, надані на їх підтвердження,- повною мірою спростовують висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень- рішень належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 року по справі № 520/4371/2020 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий А.М. Григоров Повний текст постанови складено 22.02.2021 року