Постанова 4872 № 916/1824/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року Справа № 916/1824/20 м.Одеса, проспект Шевченка, 29 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді М.А.Мишкіної суддів О.Ю. Аленіна, Л.В. Лавриненко секретар судового засідання Кияшко Р.О. за участю представників учасників справи: від прокуратури - Тунік В.М. - прокурор відділу Одеської обласної прокуратури; від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - не з`явився; від ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» - Усов І.С. - в.о. директора (в режимі відео конференції поза межами приміщення суду); від ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» - Гуртієва Т.М. - без підтверджених повноважень. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2020 року у справі №916/1824/20 про залишення без розгляду позовної заяви Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» до Приватного підприємства «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» про стягнення, розірвання договору оренди, зобов`язання повернути державне нерухоме майно, - суддя суду першої інстанції: Ю.С. Бездоля час і місце ухвалення судового рішення: 17.12.2020р., 12.40год, м.Одеса, Господарський суд Одеської області, зала судових засідань №15 повний текст ухвали складено 22.12.2020р. Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. В судовому засіданні 16.02.2020р. згідно ст.ст.233,240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови. встановив: 23.06.2020р. Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Приватного підприємства «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» (надалі - відповідач, ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» , в якому просив суд: - стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України заборгованість за договором оренди нерухомого майна від 30.10.2015р. (в редакції від 01.08.2016р.) в розмірі 1105111,86грн. та пеню в розмірі 71916,94грн.; - розірвати договір оренди державного нерухомого майна від 30.10.2015р. (обліковий №209840911243/1), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» (в редакції від 01.08.2016р.); - зобов`язати відповідача повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та передати ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» орендоване за договором оренди від 30.10.2015р. (в редакції від 01.08.2016р.) державне нерухоме майно, загальною площею 5939,3кв.м, розташоване за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Приморська, 1, а саме: будівлю адміністративно-побутового призначення №1 п/п Бугаз, площею 141,10кв.м; будівлю адміністративно-побутового призначення №2 п/п Бугаз, площею 274,90кв.м; будівлю складу ПММ п/п Бугаз, загальною площею 55,1 кв.м; майданчик прикордонного причалу п/п Бугаз, площею 3600,00 кв.м; складу критого №1 п/п Бугаз (рамповий), площею 1868,20 кв.м. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що 30.10.2015р. був укладений вищезазначений договір оренди державного нерухомого майна від 30.10.2015р. (обліковий №209840911243/1), за умовами якого відповідач отримав в оренду майно та зобов`язався сплачувати орендну плату. Проте ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» не виконувало умови договору у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість з орендної плати у сумі 1105111,86грн., на яку Фондом за період з 12.01.2020р. по 17.06.2020р. нарахована пеня у сумі 71916,94грн. Оскільки несплата орендної плати є істотним порушенням умов договору, наявні підстави для стягнення вищезазначеної заборгованості, розірвання договору а також зобов`язання відповідача повернути майно. З посиланням на норми ст.ст.629, 609(ч.1), 526, 625, 651 ЦК України, ч.1 ст.283, ч.4 ст.286, ст.ст.173,193,222, ч.1 ст.284 ГК України, ч.4 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В частині представництва інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях в суді прокурор з посиланням на норми ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», ст.53 ГПК України зазначив, що звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень; прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18). Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019р. у справі №903/128/18, сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду. 21.08.2020р. відповідач подав суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України зазначаючи, що позивач вживав заходи щодо відновлення інтересів держави, що підтверджується претензією від 12.11.2019р. про сплату орендної плати, на виконання якої відповідачем сплачено у січні 2020 року орендну плату у сумі 52000грн. Таким чином, лише формальне виконання прокурором ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» щодо повідомлення позивача про звернення з позовом до суду не може свідчити про наявність виключного випадку для представництва прокурором в суді. 02.09.2020р. від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надійшла відповідь на відзив ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ», в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги прокурора, зазначаючи, що в порушення умов договору оренди відповідач не виконував свої зобов`язання щодо щомісячної сплати орендної плати та у нього, як наслідок, виникла заборгованість до державного бюджету . Відповідачу було надіслано претензію від 12.11.2019р, яка відповідачем повністю визнана. 16.09.2020р. прокурор подав суду відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначив, що Фонду було достеменно відомо про несплату відповідачем орендної плати, проте він обмежився направленням відповідачу претензії. Причини незвернення до суду з позовом зазначені у листі від 02.06.2020р. №10-06-02136. 24.09.2020р. відповідач подав місцевому господарському суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що листом від 02.06.2020р. позивач надав прокуратурі документи, провадження у справі відкрито 30.06.2020р. та обставини, про які зазначає Велика Палата Верховного суду у постанові від 25.06.2020р. у справі №912/2385/18 щодо необхідності термінового звернення прокурора до суду з позовом, у позовній заяві не вказано. Відсутність коштів на сплату судового збору у позивача не є підтвердженням бездіяльності компетентного органу. 01.12.2020р. ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» подало суду клопотання про залишення позову без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання відповідач, посилаючись на викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки у постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, просить суд залишити позов прокурора без розгляду з підстав недотримання прокурором вимог ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, оскільки прокурором не доведено бездіяльність РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях та необхідність захисту інтересів держави. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2020р. (суддя Ю.С.Бездоля) задоволено клопотання відповідача та залишено без розгляду позовну заяву Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» до Приватного підприємства «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» про стягнення, розірвання договору оренди, зобов`язання повернути державне нерухоме майно. Постановляючи ухвалу, господарський суд з посиланням на норми ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», ст.53, п.2 ч.1 ст.226 ГПК України вказав, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом, і звертаючись до суду з позовом прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, серед яких є бездіяльність компетентного органу. При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах. У постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Приписами чинного законодавства України на прокурора покладено обов`язок довести суду наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема у випадку, якщо захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. При цьому дотримання порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", надає можливість особі, в інтересах держави в особі якої прокурор має намір звернутись до суду та замінювати яку, як суб`єкт звернення до суду з позовом, прокурор має повноваження у виключних випадках, відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави та самостійно звернутись до суду з позовом протягом розумного строку після отримання такого повідомлення. Водночас, в цій справі прокурор із повідомленням про встановлення підстав та наміру здійснювати представництво інтересів держави звернувся до позивача 22.06.2020р. напередодні подання позову до Господарського суду Одеської області 23.06.2020р., а отже в даному випадку прокурор не дотримався порядку, визначеного ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», чим фактично позбавив можливості позивача відреагувати на це звернення протягом розумного строку після його отримання. Звернення прокурора з позовом без здійснення попереднього повідомлення позивача з наданням останньому розумного строку для відповідного реагування є передчасним та таким, що не відповідає приписам ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що після відкриття провадження у справі судом встановлена відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних відносинах, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову Першого заступника прокурора Одеської області у справі №916/1824/20 без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України. 15.01.2021р. до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області надійшла апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури (надіслана поштою 11.01.2021р.) на вищезазначену ухвалу, в якій скаржник просить суд скасувати оскаржену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що: - прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15); - відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для звернення до суду; - позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц; - Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обгрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора па адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; - уповноваженим державним органом з кінця 2019 року не вживались дієві заходи, направлені на захист інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах (була направлена лише претензія 12.11.2019р.). Проте, зазначені обставини, що мають значення для справи, залишились поза увагою суду першої інстанції; - у даному випадку розумний строк для самостійного звернення РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях як уповноваженого органу до суду з відповідним позовом слід відраховувати з2019 року, коли йому стало відомо про порушення відповідачем майнових інтересів держави; - приймаючи до уваги, що РВ ФДМУ про порушення ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» інтересів держави та про необхідність їх захисту стало відомо задовго до органів прокуратури, повідомлення прокурором уповноваженого органу в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір представництва інтересів держави в суді, направлене на його адресу 22.06.2020р., носило суто формальний характер з метою виконання вимог закону та його не можна розцінювати, як повідомлення про виявлене порушення інтересів держави та відповідно як відправну точку для відліку розумного строку, протягом якого уповноважений орган мав можливість для самостійного захисту інтересів держави; - суд першої інстанції, невірно застосувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, дійшов помилкового висновку про звернення прокурора до суду з позовом без здійснення попереднього повідомлення позивача з наданням останньому розумного строку для відповідного реагування. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021р. поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2020р.у справі №916/1824/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2020р. про залишення без розгляду позовної заяви у справі №916/1824/20; встановлено іншим учасникам справи строк для подання суду відзиву на апеляційну скаргу, будь-яких клопотань з процесуальних питань до 08.02.2021р.; призначено справу до розгляду на 16.02.2021р. із повідомленням учасників справи. 10.02.2021р. до суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (надісланий 08.02.2021), в якому ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» просить суд залишити оскаржувану ухвалу без змін, зазначаючи, що сам лише факт відсутності звернення суб' єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517 /ОО, пункт 27). Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17. Прокурором не доведена бездіяльність РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, а обставини справи такими, що свідчать про значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу та необхідності невідкладного захисту. Прокурором 22.06.2020р. направлено повідомлення позивачу, а 23.06.2020р. позовна заява вже була подана до суду; прокурором не наведено жодного обґрунтування, яке б свідчило про те, що РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях не мав наміру здійснити судовий захист інтересів держави у разі появи відповідного фінансування та що фонд не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача протягом певного часового періоду. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.02.2020р. (на задоволення клопотання відповідача) постановлено провести судове засідання у справі 16.02.2020р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. В судовому засіданні 16.02.2021р. прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» в судовому засідання підтримав вимоги апеляційної скарги прокурора. В судовому засіданні 16.02.2021р. протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання 16.02.2021р., залишено без розгляду відзив ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» на апеляційну скаргу, оскільки він підписаний представником ПП «СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ» за довіреністю Т. Гуртієвою, яка не має належних повноважень на його підписання. Зокрема, відсутні докази того, що Гутрієва Т. М. має статус адвоката. Крім того, ОСОБА_1 не надано суду належних доказів, що вона має право здійснювати представництво відповідача у справі за законом, статутом, положенням, трудовим договором, тощо (в порядку самопредставництва), як того вимагає ст.56 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно із з.п.14 ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду. Згідно із ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" виклав позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо застосування норм ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави. Водночас, згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Так, судом першої інстанції було встановлено, що листом Прокуратури Одеської області за підписом першого заступника прокурора області за №05/1-1357вих-20 від 22.06.2020 на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях було направлено повідомлення в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про те, що прокуратурою було підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Приватного підприємства "СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ", третя особа - Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, розірвання договору оренди, зобов`язання повернути майно. У вказаному листі прокуратурою повідомлено, що позовна заява найближчим часом буде скерована до суду для розгляду по суті. Позовну заяву прокурором було подано до Господарського суду Одеської області 23.06.2020 - на наступний день після направлення повідомлення позивачу (вказане підтверджується відміткою на штампі канцелярії Господарського суду Одеської області про реєстрацію позовної заяви). Постановляючи ухвалу про залишення позову Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях без розгляду, господарський суд дійшов висновку, що прокурором повідомлення про встановлення підстав та наміру здійснювати представництво інтересів держави в особі позивача направлено останньому напередодні подання позову до Господарського суду Одеської області, а тому, на переконання суду, прокурором не доведено обставин наявності підстав для представництва, при цьому прокурором не обґрунтовано, чому з попереднім повідомленням до позивача він звернувся 22.06.2020, тобто за день до подання позову. Відтак суд дійшов висновку, що звернення прокурора з позовом без здійснення попереднього повідомлення позивача з наданням останньому розумного строку для відповідного реагування є передчасним та таким, що не відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України. При цьому судом не взято до уваги посилання прокурора на те, що позивач був попередньо повідомлений прокурором у 2019 році про порушення інтересів держави, оскільки листування прокурора та сторін у 2019 році не свідчить про дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду з конкретним позовом, якій прокурором був підготовлений станом на червень 2020 року. Колегія суддів такі висновки суду, як підставу залишення позову без розгляду, оцінює критично, оскільки суд, з посиланням на те, що прокурор не підтвердив наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях у спірних правовідносинах обмежився виключно посиланням на зміст листа від 22.06.2020р. без всебічного, повного, об`єктивного дослідження доказів у сукупності. Зі змісту позовної заяви Першого заступника прокурора Одеської області вбачається, що в обґрунтування наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях прокурор посилався на те, що звернувшись в листопаді 2019 року до ПП "СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ" з претензією та не отримавши на неї відповідь, позивачем, як органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, не вжито належних заходів, направлених на захист інтересів держави, що, в тому числі, підтверджується листом РВ ФДМУ від 02.06.2020 № 10-06-02136. Так, матеріалами справи підтверджується, що в додатки до позовної заяви прокурором додано претензію №11-06-01516 від 12.11.2019р., якою Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській області повідомлялося ПП"СТИВІДОРНА КОМПАНІЯ СЕНАТ" про те, що останнім в порушення вимог договору оренди від 17.01.2015 обліковий номер 209840911243 орендна плата не сплачується своєчасно, що призвело до виникнення боргу з орендної плати станом на 07.11.2019р. - 496 833, 70 грн. З посиланням на ст. 549, 550, ст.611, 625, 762, 782 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 18, 19, 26, 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 188, 284, 286, 287, 291 ГК України, ст. 19 ПІК України, Регіональне відділення ФДМУ по Одеській області вимагало негайно сплатити до державного бюджету заборгованість по орендній платі у сумі 496833,70 грн, та пені - 33035,51 грн. Та зазначало, що у разі невиконання означених вимог Регіональне відділення ФДМУ по Одеській області, у відповідності до умов вищевказаного договору оренди, змушено буде звернутися до Господарського суду Одеської області щодо розірвання договору оренди та стягнення завданих збитків у вигляді заборгованості з орендної плати і пені, остаточний розрахунок яких буде здійснено на день подання позовної заяви до Господарського суду. У листі відповіді від 02.06.2020 року №10-06-02136, який також додано до позову прокурора, на лист прокуратури Одеської області від 18.05.2020 року №05/1-925вих-20 Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях повідомило, що у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору Регіональне відділення не зверталося до суду з позовом щодо розірвання договору оренди від 17.01.2015 обліковий номер 209840911243 та стягнення заборгованості. Отже, Регіональним відділенням не було вжито достатніх та належних заходів щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та усунення порушень, оскільки відповідний позов до суду пред`явлено не було, внаслідок чого державні інтереси залишилися незахищеними. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутися до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом про повернення земельної ділянки, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що цей орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом. Колегія суддів зазначає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов`язку належно виконувати покладені на нього завдання, адже він повинен неухильно виконувати свої обов`язки, встановлені законом, та вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Таким чином, заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги прокурора, що Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, будучи обізнаним про порушення відповідачем інтересів держави з кінця 2019 року, не вживало дієві заходи, направлені на захист інтересів держави в існуючих правовідносинах, тоді як несплата відповідачем орендної плати призводить до ненадходження коштів до Державного бюджету України, що порушує інтереси держави. Висновок суду про те, що прокурором не надано позивачу строк для відповідного реагування на порушення та звернення до суду з позовом є таким, що не відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", здійснений без належного встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення питання підтвердження підстав для представництва інтересів держави. Судом апеляційної інстанції встановлено, що зверненню прокурора з даним позовом передували обставини, з яких вбачається, що компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення відповідачем умов договору оренди, у позивача було достатньо часу для вжиття відповідних заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, що полягає у недоотриманні державним бюджетом коштів через несплату/неналежну сплату відповідачем орендних платежів, до пред`явлення прокурором позову у даній справі, проте позивач самостійно не звернувся за захистом інтересів держави в суді, допустивши бездіяльність, що і є підставою для представництва інтересів держави прокурором виходячи з положень ст. 53 ГПК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». Отже, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому прокурором зазначено, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживалися. З наведених мотивів суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи прокурора в апеляційній скарзі та констатує, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Колегія суддів зазначає, що інтереси держави не можуть залишатись незахищеними у зв`язку з бездіяльністю уповноваженого органу, прокурор у даній справі, не підміняючи компетентний орган, виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому процесі відповідного суб`єкта владних повноважень, який не здійснює захист державних інтересів. Бездіяльність владного суб`єкта підтверджена прокурором поданими доказами, які у сукупності доводять, що Регіональному відділенню ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях було надано можливість та розумний строк для реагування на порушення інтересів держави після звернення прокурора з листом від 18.05.2020р. та надання відповіді листом від 02.06.2020р. За таких обставин висновок місцевого господарського суду про відсутність у цьому випадку законних підстав для представництва інтересів держави прокурором є помилковим. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права та внаслідок неправильного застосування ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» було залишено позов Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях без розгляду за відсутності на те належних підстав. Відповідно до п.4 ч.1 ст.280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Одеської області від 17.12.2020р. підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 232, 233, 240, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 ГПК України, колегія суддів - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу господарського суду Одеської області від 17.12.2020р. у справі №916/1824/20 скасувати. Справу №916/1824/20 направити для продовження розгляду до господарського суду Одеської області. Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.287,288 ГПК України. Повна постанова складена 22 лютого 2021 року. Головуючий суддя М.А. Мишкіна Суддя О.Ю. Аленін Суддя Л.В. Лавриненко