Постанова 4873 № 910/6814/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" квітня 2021 р. Справа№ 910/6814/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Іоннікової І.А. Тарасенко К.В. Секретар судового засідання: Ващенко В.А. За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 13.04.2021 р. Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17 (суддя Сташків Р.Б., м. Київ, повний текст рішення складено 15.12.2020) за позовом заступника генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" про стягнення 4 642 987,50 грн За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Заступник Генерального прокурора України - головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - відповідач) про стягнення 4642987,50 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" (далі - третя особа) порушило взяті на себе зобов`язання щодо повної поставки товару відповідно до умов договору про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 15.12.2016 № 286/1/16/36, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем банківською гарантією від 14.12.2016 № 2594-1216/WOGv на суму 4.642 987,50 грн. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" умови договору не виконало, позивач на підставі ст. 560 Цивільного кодексу України, ст. 200 Господарського кодексу України та п. 11.1 зазначеного договору направив відповідачу письмову вимогу від 12.01.2017 №286/8/166 щодо сплати грошового забезпечення в розмірі 4.642 987,50 грн. згідно з умовами вказаної банківської гарантії. Проте, відповідач відмовив позивачу у виплаті гарантійних коштів. Рух справи та короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/6814/17 в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 вказане рішення скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2018 вказані рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. За результатами нового розгляду, ухвалою від 14.03.2019 Господарський суд міста Києва відмовив в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" про закриття провадження у справі № 910/6814/17, та вирішив залишити без розгляду позов заступника генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" про стягнення 4642987,50 грн. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не виконано імперативних вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в чинній на момент подання позовної заяви редакції) про намір здійснювати представництво в суді інтересів держави та прокурором не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивач не вживає заходів щодо захисту порушених державних інтересів, також судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, а сама по собі обставина незвернення позивача з позовом впродовж певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Постановою від 16.05.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 залишив без змін. Верховний Суд постановою від 13.08.2020 скасував вищевказані рішення та постанову, а справу № 910/6814/17 передав до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. У постанові від 13.08.2020 Верховний Суд зазначив, що залишаючи без розгляду позов прокурора, який уже при новому розгляді позовної заяви 25.04.2017 був прийнятий до розгляду по суті з відкриттям підготовчого засідання, суди не виконали в повному обсязі вказівок Верховного Суду про необхідність дослідження обставин чи повідомляв прокурор уповноважений державою орган (Міністерство оборони України) про звернення з цим позовом до суду, а зокрема за наявності в матеріалах справи листа від 23.02.2017 №10/2/3-210вих17, про повідомлення Міністерства оборони України про наявність підстав для захисту державних інтересів (том 1, а.с. 32) та за систематичної участі в судових засіданнях представника Міністерства оборони України не вислухали його пояснень, не витребували у позивача письмові пояснення щодо отримання (неотримання) ним зазначеного листа, які відповідно до частини першої статті 75 ГПК України мають значення таких, що не потребують доказування, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. За результами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі №910/6814/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК " на користь Міністерства оборони України 4 642 987,50 грн банківської гарантії. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" на користь Офісу Генерального прокурора 69 644,81 грн судового збору за подання позовної заяви, 1 600,00 грн судового збору за подання скарги на ухвалу від 10.07.2017, 104 467,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення від 26.02.2018, 1 921,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу від 14.03.2019 та 1 921,00 грн судового збору за подання касаційної скарги на від 16.05.2019. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АЙБОКС БАНК" на користь Міністерства оборони України 03168, м. Київ, пр.-т Повітрофлотський, 6, код 00034022) 104 467,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення від 26.02.2018. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: - вимога від 12.01.2017 № 286/8/166 підписана Гулевичем В.В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, на підтвердження повноважень якого надавалась довіреність від 10.01.2017 №220/16/д, видана виконуючим обов`язків Міністра оборони України Руснаком І.С.; - згідно із наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 № 278 КП "Про тимчасове виконання обов`язків Міністра оборони України" у зв`язку з відпусткою Міністра, тимчасове виконання обов`язків Міністра оборони України з 31 грудня 2016 було покладено на першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С., яким і було видано довіреність Гулєвичу В.В. для пред`явлення вимог та стягнення забезпечення виконання договорів на закупівлю продукції (товарів), в тому числі і нафтопродуктів; - на час перебування у відпустці Міністра оборони України, було наділено першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С. повноваженнями Міністра оборони України, згідно з Законом України "Про центральні органи виконавчої влади"; - за умовами Договору №286/1/16/36 від 15.12.2016 третя особа мала поставити паливо дизельне у строк до 25.12.2016 включно, а позивач в свою чергу мав розрахуватися за фактично поставлену продукцію протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених Договором, тобто такі розрахунки могли відбутися в 2017 році, що ніяким чином не визнає факту того, що вказана довіренсть не надає прав на для звернення з вимогою щодо виконання договору гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOG v; - відповідно до гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv будь-які вимоги або повідомлення стосовно гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність та всі зобов`язання банка втрачають силу. Строк дії гарантії до 01 лютого 2017 року включно; - Міністерство оборони України звернулось до ПАТ "АЙБОКС БАНК" з вимогою від 12.01.2017 №286/8/166 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 4 642 987,50 грн, відповідно до умов банківської гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv, тобто в межах дії гарантійного строку; - дослідивши лист №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017 Генеральної прокуратури України місцевий господарський суд прийшов до висновку про виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і, відповідно, наявністю у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді в межах даного спору; - оскільки встановивши, що права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого звернулася прокуратура до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 4 642 987, 50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі (т. 5, а.с .112-118). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Айбокс Банк» (далі - скаржник/ПАТ «Айбокс Банк») звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Заступника генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк", третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ТОВ "Воленс Трейд" про стягнення 4 642 987, 50 грн банківської гарантії. Апеляційна скарга ПАТ «Айбокс Банк» обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема- ст. 61 Конституції України, ст.ст. 546, 561, 563, 565, 569, 610, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 200, 216-218, 224, 235, 236 Господарського кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та п.п. 3, 26, 36, 37, 44, 62, 79, 80 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валютах, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 № 639, а також порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 2, 13, 42, 73, 74, 4. 75, 77, 78, 80, 162, 164, 226, 236, Господарського процесуального кодексу України. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що: - положення ст.ст. 546, 560, 610, 611, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 200, 216, 217, 218, 220, 224, 235 Господарського кодексу України, банківська гарантія за своєю природою не є окремим видом відповідальності з порушення господарського зобов`язання, а виключно покликана позбавити кредитора витрат часу та ресурсів на вирішення проблем із боржником; - місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги у даній справі та стягуючи з відповідача гарантійний платіж в сумі 4 642 987,50 грн за банківською гарантією №2594-1216/ WOGv залишив поза увагою той факт, що у зв`язку із таким задоволенням у відповідача з`являється передбачене законом право на зворотну вимогу цієї суми у ТОВ «Воленс Трейд», фактично до третьої особи потворно застосовується відповідальність за порушення умов Договору №286/1/16/36 від 15.12.2016 , що є порушенням положень ст. 61 Конституції України, які забороняють притягати до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення двічі; - суд першої інстанції ухвалюючи рішення у даній справі та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі не врахував та не надав належної оцінки тій обставині, що позивачем та прокурором не було надано обґрунтованого розрахунку суми, яку він просив стягнути з відповідача - враховуючи те, що сума гарантійного платежу за банківською гарантією №2594-1216/ WOGv від 14.12.2016 має значний діапазон, що передбачає можливість стягнення з гаранта суми в залежності від різних обставин, зокрема, вже стягнутих з принципала штрафу та пені, тому вказана обставина входила до предмету доказування у даній справі та підлягала доведенню позивачем та судом першої інстанції; - прокурором не доведено наявність виключних підстав для звернення до суду із вказаним позовом та необхідність захисту інтересів держави саме прокурором; - сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави; - у господарських справах № 910/6414/17 та № 910/18503/19 спір виник між одними й тими ж сторонами, має одній і ті ж самі предмет та підстави позову (не виконання ТОВ «Воленс Трейд» умов Договору №286/1/16/36 від 15.12.2016 на постачання для державних потреб, у зв`язку з чим Міністерство оборони України просить стягнути з відповідача платіж за банківською гарантією №2594-1216/ WOGv від 14.12.2016 на суму 4 642 987,50 грн), тому місцевий господарський суд, з огляду на приписи п. 10, ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України повинен був залишити без розгляду позов прокуратури в інтересах Міністерства оборони України про стягнення з ПАТ «Айбокс Банк» 4 642 987,50 грн за банківською гарантією. Від скаржника 13.04.2021 надійшли письмові пояснення у справі. Оскільки зазначені пояснення подано ПАТ «Айбокс Банк» після закінчення строку для подання пояснень, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 15.04.2021 (до 12.03.2021), вони залишаються судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 26.06.2021 від Офісу Генерального прокурора України надійшов відзив через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі №910/6814/17- без змін. Офіс Генерального прокурора України у відзиві на апеляційну скаргу позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні. Від Офісу Генерального прокурора України 09.04.2021 надійшли письмові пояснення у справі. Оскільки зазначені пояснення подано Офісом Генерального прокурора України після закінчення строку для подання пояснень, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 15.04.2021 (до 12.03.2021), вони залишаються судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського суду міста Києва. Відзиви на апеляційну скаргу від позивача та третьої особи до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходили. Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач та третя особа не була обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що позивач та третя особа у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подали відзивів на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання позивачем та третьою особою відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2021 апеляційну скаргу ПрАТ «Айбокс Банк» у справі №910/6814/17 передано на розгляд колегії суддів - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2021 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі №910/6814/17 - залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020, справу призначено до розгляду на 16.03.2021; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 розгляд справи № 910/6814/17 відкладено на 13.04.2021. Розгляд апеляційним господарським судом клопотань 13.04.2021 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано введенням карантинних обмежень, а також зайнятістю представника ПАТ «Айбокс Банк» у іншому судовому засіданні. Розглянувши клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке. Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалах від 15.02.2021 та від 16.03.2021 Північного апеляційного господарського кодексу України. При цьому, доводи скаржника були ґрунтовно викладені в апеляційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги й за відсутності представників учасників справи. До того ж, про наявність у скаржника додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу по суті, суду апеляційної інстанції не повідомлялося. Разом з тим, адвокат Суходольський С.М. не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до ч. 4 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідач не обмежений кількістю представників, які можуть представляти його інтереси в суді. Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників відповідача у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Явка представників сторін У судове засідання 13.04.2021 з`явився прокурор та представник позивача. Скаржник (відповідач) у судове засідання не з`явився, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи. Третя особа у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомила про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від третьої особи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на те, що скаржник (відповідач) та третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та третьої особи. Позиція представників сторін у справі Прокурор у судовому засіданні доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17- без змін. Представник позивача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020у справі № 910/6814/17- без змін, як таке що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як убачається із матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "АЙБОКС БАНК" (гарант) та Міністерством оборони України (бенефіціар) укладено гарантію від 14.12.2016 № 2594-1216/ WOGv (т. 1; а.с. 17), за якою гарант зобов`язався заплатити за ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ" (принципал) Міністерству оборони України кошти, що не перевищують 4642987,50 грн., за лотом 6, в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між бенефіціаром та принципалом згідно з протоколом № 75/469/7 засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі палива рідинного та газу; олив мастильних (нафта, вугілля і нафтопродукти) від 02.12.2016. У відповідності до абзацу 2 гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv гарант, відповідно до вимог оголошення про проведення відбору учасників на закупівлю палива рідинного та газу; олив мастильних (надра, вугілля і нафтопродукти), бере на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання виплатити бенефіціару суму визначену цією гарантією, у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання ним: письмової вимоги бенефіціара з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв`язку із невиконанням (неналежним виконанням) принципалом умов договору. Будь-які вимоги або повідомлення стосовно цієї гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність та всі зобов`язання банка втрачають силу. Строк дії гарантії до 01 лютого 2017 року включно. 15.12.2016 між Міністерством оборони України, як замовником та ТОВ "ВОГ АЕРО ДЖЕТ", як постачальником було укладено Договір №286/1/16/36 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу: олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується постачати у 2016 році паливо рідинне та газ; оливи мастильні (нафта, вугілля і нафтопродукти) (лот 6 - паливо дизельне Євро (арктичне) або еквівалент, а саме паливо дизельне ДТ-3-К5, клас 2) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України відповідно до специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією. Загальна вартість продукції складає 92859750 грн. У п. 3.1. Договору №286/1/16/36 визначено, що ціна договору становить: без ПДВ 77383125 грн, крім того ПДВ 15476625 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 92859750 грн, у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором (п. 4.1. Договору №286/1/16/36). За умовами п. 5.2. Договору №286/1/16/36 постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України. У п. 5.5. Договору №286/1/16/36 встановлено, що договір вважається виконаним при умові постачання продукції не менше 99% від загального обсягу. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1. Договору №286/1/16/36). Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ АЕРО ДЖЕТ" не виконало зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів, у зв`язку з чим, Міністерство оборони України звернулось до ПАТ "АЙБОКС БАНК" з вимогою від 12.01.2017 № 286/8/166 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 4642987,50 грн., відповідно до умов банківської гарантії від 14.12.2016 № 2594-1216/ WOGv. Вимога від 12.01.2017 № 286/8/166 була підписана Гулевичем В.В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, на підставі довіреності від 10.01.2017 № 220/16/д виданої виконуючим обов`язки Міністра оборони України Руснаком І.С. До вказаної вимоги надано дві копії гарантій та дві копії довіреностей, які наявні у матеріалах справи. 30.01.2017 листом №319БТ/12-б/б-04 ПАТ "АЙБОКС БАНК" відмовив у виплаті гарантійного платежу, з посиланням на те, що вимогу підписано не уповноваженою особою. Зазначаючи про те, що на підтвердження повноважень Гулевича В.В. на підписання вказаної вимоги надано дві довіреності від 05.12.2016 № 220/395/д строк дії якої до 31.12.2016, тобто на момент звернення з вимогою вказана довіреність була не чинною. Також, надано довіреність від 10.01.2017 № 220/16/д , яка видана Гулевичу В.В. виконуючим обов`язки Міністра оборони України, який в свою чергу не має повноважень на вказану дію. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Суд зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року. Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Водночас ст. 546 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Зокрема, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Статтею 562 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії ( ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу України). Положеннями ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Місцевим господарським судом встановлено, що вимога від 12.01.2017 № 286/8/166 підписана Гулевичем В.В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, на підтвердження повноважень якого надавалась довіреність від 10.01.2017 №220/16/д, видана виконуючим обов`язків Міністра оборони України Руснаком І.С. Разом з тим, за змістом ст. 8 Закону України " Про центральні органи виконавчої влади" міністр як член Кабінету Міністрів України здійснює повноваження, визначені Законом України "Про Кабінет Міністрів України", зокрема, міністр як керівник міністерства представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; визначає обов`язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності; підписує накази міністерства; дає обов`язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення. Абзацом 1 частини 4 статті 9 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що перший заступник, заступники міністра дають обов`язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення. Вказані вимоги закону повною мірою відображені у Положенні про Міністерство оборони України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014. З урахування наведених приписів законодавства, згідно із наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 № 278 КП "Про тимчасове виконання обов`язків Міністра оборони України" у зв`язку з відпусткою Міністра, тимчасове виконання обов`язків Міністра оборони України з 31 грудня 2016 було покладено на першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С., яким і було видано довіреність Гулєвичу В.В. для пред`явлення вимог та стягнення забезпечення виконання договорів на закупівлю продукції (товарів), в тому числі і нафтопродуктів. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на час перебування у відпустці Міністра оборони України, було наділено першого заступника Міністра оборони України Руснака І.С. повноваженнями Міністра оборони України, згідно з Законом України "Про центральні органи виконавчої влади". При цьому, судом першої інстанції правомірно було відхилено аргументи третьої особи про те, що в довіреності на підставі якої представник позивача звертався з вимогою від 12.01.2017 № 286/8/166 щодо сплати гарантійного платежу прописано право на стягнення забезпечення виконання договорів по асигнуванням за 2017 рік, тоді як Договір №286/1/16/36 було укладено 15.12.2016 та строк його виконання до 25.12.2016, а отже видана довіреність не дає таких прав для звернення з вимогою щодо виконання договору гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на таке. Так, за умовами Договору №286/1/16/36 від 15.12.2016 третя особа мала поставити паливо дизельне у строк до 25.12.2016 включно, а позивач в свою чергу мав розрахуватися за фактично поставлену продукцію протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених Договором, тобто такі розрахунки могли відбутися в 2017 році, що ніяким чином не визнає факту того, що вказана довіреність не надає прав на для звернення з вимогою щодо виконання договору гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv. Як вже було вказано вище, відповідно до гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/WOGv будь-які вимоги або повідомлення стосовно гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність та всі зобов`язання банка втрачають силу. Строк дії гарантії до 01 лютого 2017 року включно. Міністерство оборони України звернулось до ПАТ "АЙБОКС БАНК" з вимогою від 12.01.2017 №286/8/166 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 4642987,50 грн., відповідно до умов банківської гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv, тобто в межах дії гарантійного строку. Суд апеляційної інстанції, що посилання третьої особи на те, що з даним позовом прокурор звернувся після закінчення строку гарантії є безпідставним, оскільки з вимогою про виплату гарантії позивачем було надіслано у строки дії гарантії, а позов було пред`явлено на підставі відмови відповідача у її виплаті. Стосовно питання щодо пред`явлення даного позову Генеральною прокуратурою України в інтересах держави, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України обумовлено тим, що останнє, як центральний орган виконавчої влади не вживає заходів щодо судового захисту порушених інтересів. Зокрема, зважаючи на неправомірну відмову відповідача від виконання своїх зобовязань, оборонним відомством заходів щодо стягнення з відповідача банківської гарантії не вжито, відповідний позов до суду не подано. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Так, листом №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017 з штемпелем "вихідна кореспонденція" Генеральна прокуратура України повідомила Міністерство оборони України, що за наслідками вивчення стану виконання договорів на поставку дизельного палива для потреб Збройних Сил України нею було встановлено факт порушення виконання зобовязань за договором №286/1/16/36 від 15.12.2016, виконання якого було забезпечено договором банківської гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv, що стало підставою для захисту інтересів держави в особі Міністерства оборони України шляхом звернення із позовною заявою до суду про стягнення банківської гарантії з Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк". Міністерство оборони України у своїх письмових поясненнях підтвердило, що вказаний лист №10/2/3-210вих-17 від 23.02.2017 був переданий до Міністерства оборони України нарочно у лютому 2017 року. Матеріалами справи підтверджується, що Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, надаючи листом №286/6/1246 від 20.02.2019 відповідь прокурору на його попередні звернення, зазначав про проведення претензійної роботи та відсутність у нього власних повноважень щодо звернення з позовом до суду (том 3, а.с. 237). Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Викладені обставини підтверджують факт виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а отже, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в межах даного спору. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурор зазначив підставу для здійснення ним представництва, тобто, виконав вимогу ч. 5 ст. 162 ГПК України. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого звернулася прокуратура до суду, порушено відповідачем, тому позовні вимоги про стягнення 4 642 987,50 грн підлягають задоволенню у повному обсязі. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем апеляційній скарзі Твердження заявника апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено наявність виключних підстав для звернення до суду із вказаним позовом та необхідність захисту інтересів держави саме прокурором спростовуються висновками викладеними у мотивувальній частині даної постанови. Аргументи скаржника про те, що ним було виконано постанову суду апеляційної інстанції якою позов у даній справі було задоволено, а отже підстав для повторного притягнення відповідача до відповідальності за даним спором відсутні, матеріали справи не знайшли відповідного підтвердження. Зокрема, в матеріалах справи наявні накази видані на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 про задоволення позову у даній справі, яку пізніше було скасовано постановою Верховного Суду від 31.10.2018, та відповідач звертався до Господарського суду міста Києва про поворот виконання рішення у даній справі, а саме за наказом про стягнення з відповідача на користь прокуратури 174 112,03 грн, та в цій частині ухвалою суду від 11.06.2019 у поворот виконання рішення було видано наказ. Вказана ухвала суду від 11.06.2019 не оскаржувалася та набрала законної сили, що в свою чергу надає відповідачу можливість стягнути оплачені ним 174112,03 грн з прокуратури. Судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані твердження скаржника про порушення прокурором та позивачем положень п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України (не надано обґрунтованого розрахунку суми яка підлягає стягненню), оскільки у п. 11.1. Договору визначено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань у розмірі 5% від суми Договору (банківська гарантія від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv видана ПАТ «Айбокс Банк» на суму 4 462 987,50 грн). Відповідно до п. п. 6, 14 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затввердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 639) гарантія повинна містити такі реквізити, зокрема, суму гарантії цифрами та словами та умови щодо зменшення/збільшення суми гарантії (у разі потреби). Судом алеляційної інстанції вставнолено, що у банківській гарантії від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv, яка видана відповідачем визначена сума - 4 462 987,50 грн. При цьому банківська гарантія від 14.12.2016 №2594-1216/ WOGv не містять умов щодо зменшення/збільшення суми гарантії не передбачено. Разом з тим, саме у зазначеній банківській гарантії передбачено, що сума гарантії залишається незмінною, у зв`язку з чим, ціна позову у позовній заяві прокурора зазначена саме - 4 462 987,50 грн, та, відповідно, підстави для надання розрахунку цієї гарантії відсутні. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17 та, відповідно, апеляційна скарга ПАТ «Айбокс Банк» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Айбокс Банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 у справі № 910/6814/17.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу № 910/6814/17 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2021 після виходу суддів із відпусток. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді І.А. Іоннікова К.В. Тарасенко