Постанова 4824 № 369/16040/18

справа № 369/16040/18 головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М. провадження № 22-ц/824/4554/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» та просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 09 сесії 06 скликання № 17 від 16 вересня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серія ЯМ № 322543 на земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення торгівельного комплексу, загальною площею 0,1837 га з кадастровим номером 3222484001:01:008:0220, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина; витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:008:0220, загальною площею 0,1837 га, яка розташована в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення торгівельного комплексу загальною площею 0,1837 га, що розташована по АДРЕСА_1 . У подальшому вказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12 травня 2014 року відчужила на користь ОСОБА_2 , який на даний час є власником даної земельної ділянки. Прокурор зазначає, що рішення сільської ради прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і після її надання у власність Державного лісового фонду не змінила своє цільове призначення. Так, спірна земельна ділянка частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 9 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме: планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу. Погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» не надавалося. При прийнятті рішення Крюківщинська сільська рада діяла з перевищенням повноважень. Крім того, всупереч вимогам ст. 6, 14, 19 Конституції України, ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення відведено у приватну власність з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Прокурор зазначає, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій. Наведені у позовній заяві факти, на думку позивача, свідчать, про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. РішеннямКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство». В апеляційній скарзі прокурор Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд не виклав жодних висновків щодо наявності чи відсутності порушення прав позивачів, заподіяних вибуттям спірної земельної ділянки з державної у приватну власність за рахунок земель лісового фонду, а лише застосував наслідки спливу строку позовної давності. Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права. Суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 19, 55, 92 ЗК України, ст. 4, 5, 7, 7, 8, 45, 47, 48, 54 ЛК України, п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт. Матеріали справи містять доказів формування спірної земельної ділянки за рахунок земель 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Прокурор посилається на ст. 56, 57, 58 ЗК України та ст. 17 ЛК України та зазначає, що ніхто без дозволу, виданого компетентними органами, не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування нею. Суд безпідставно не врахував, що незаконне набуття спірної земельної ділянки лісового фонду у приватну власність на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, що діяв не у спосіб, встановлений законом, не може свідчити про наявність волі дійсного власника землі та достатньої правової підстави у розумінні ст. 388 ЦК України на розпорядження спірним майном. Прокурор також вказує на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року (справа № 487/10128/14), від 28 листопада 2018 року (справа № 504/2864/13-ц), від 04 липня 2018 року (справа № 653/1096/16-ц). Віднесення спірної земельної ділянки до категорії лісогосподарського призначення вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, нового володільця, крім випадків, передбачених ч. 2, 3 ст. 56 ЗК України, а тому спірна земельна ділянка має бути повернута у власність держави. Суд невірно встановив момент, з якого Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» дізналися про порушення своїх прав. Особи, в інтересах яких пред`явлено позов, не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення. До їх функцій не віднесено здійснення контролю за видачею державних актів, в яких безпосередньо вказується підстава видачі правовстановлюючого документу - рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування. На момент виникнення спірних правовідносин до функцій позивачів також не відносилися повноваження щодо перевірки рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих у сфері земельних відносин. Оскаржуване рішення приймалося без відома позивачів, без попереднього права припинення речового права держави та ДП «Київське лісове господарство» на постійне користування земельною ділянкою, без отримання дозволу щодо вилучення земельної ділянки з державної власності й зміни цільового призначення. Прокурор вказує на постанову Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16 та постанову від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц. Суд першої інстанції не взяв до уваги лист ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року, в якому вперше чітко зазначено про обставини виявлення викладеного у цьому спорі порушення права держави. Отримання правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку відбулося також без участі позивачів. В основу рішення судом покладено надумані аргументи про виникнення права на звернення до суду з позовом з часу оформлення речового права за фізичною особою на землі державної власності лісогосподарського призначення. Прокурор також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, в якій зазначено, що повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбулося з цільовим призначенням. Позов прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 зазначає, що ДП «Київське лісове господарство» дізналося про початок надання земельної ділянки ще у 2007 році, що підтверджується листуванням між Виконкомом Крюківщинської сільської ради та ДП «Київське лісове господарство», але ні тоді, ні тепер не могло довести, що спірна земельна ділянка належить йому. Прокурором пропущено строк позовної давності, а тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову з зазначених підстав. У відзиві на позовну заяву відповідач Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області вказує, що прокурором повинно бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу. Пред`явлення даного позову першим заступником прокурора в інтересах держави є необґрунтованим. При зверненні до суду з даним позовом прокурором пропущено строк позовної давності. Прийняте сільською радою рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки у власність є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акту не породжує наслідків для власника земельної ділянки. Розгляд даного спору не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності на земельну ділянку до розгляду спору про їх оскарження. З наданих суду доказів неможливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення перебувала в постійному користуванні державного підприємства. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено,щорішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 09 сесії 06 скликання № 17 від 16 вересня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється площею 0,1837 га із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення торгівельного комплексу громадянці ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1837 га громадянки ОСОБА_1 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для розміщення торгівельного комплексу в АДРЕСА_1 (а .с.125 ). ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 322543 з цільовим призначенням для розміщення торгівельного комплексу, загальною площею 0,1837 га за кадастровим номером 3222484001:01:008:0220, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано 16 травня 2012 року в книзі записів реєстрації держаних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001002587 (а.с.42). За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності: договір дарування № 579 від 12 травня 2014 року. Видавник: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Черняк О.В. (а.с.43). На підтвердження позовних вимог прокурор надав Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року (а.с.19), Проект організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року (а.с.26), План лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року (а.с.30), планово-картографічні матеріали, а саме плани лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу. Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» щодо надання інформації № 571 від 29 листопада 2018 року надано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу 1 та меж його таксаційних виділів Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років та межами земельних ділянок згідно з поданими кадастровими номерами (а.с.16). Спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 2004 та 2014 років, частково відноситься до 1 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». До листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-733 від 18 вересня 2017 року долучено додатки, згідно з яких спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 1, виділ 9 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме: план лісонасаджень, карта-схема розподілу території лісгоспу. Межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідають межам та площі згідно матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік (а.с.18). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області пред`явив позов в інтересах держави з пропуском строку позовної давності. Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції та урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до вимог ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Однак, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Цивільно-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З матеріалів справи вбачається, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство». Обґрунтовуючи своє звернення до суду в інтересах вказаних державних органів, прокурор вказує на те, що ці органи не вжили своєчасних заходів щодо оскарження в судовому порядку спірного рішення, прийнятого всупереч вимог земельного законодавства, що призвело до вибуття земель лісогосподарського призначення з державної власності. Місцевою прокуратурою до пред`явлення даного позову виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме направлено до Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» повідомлення про пред`явлення відповідного позову. На підтвердження факту такого звернення прокурор додав до позовної заяви повідомлення від 13 грудня 2018 року, в якому повідомив зазначені органи, що звертається до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (а.с.53, Т.1). 17 грудня 2018 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури подав до суду позовну заяву. Зі змісту ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року,вбачається, що прокурор повинен повідомити відповідний орган про свій намір пред`явити позов в інтересах цього органу з таким розрахунком, щоб останній мав можливість протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутися до суду з позовом. При цьому, державний орган також повинен мати можливість призначити перевірку фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинити дії для виправлення ситуації, в тому числі, пред`явленням відповідного позову або аргументованим повідомленням прокурора про відсутність такого порушення чи не бажання звертатися до суду. У той же час, прокурор у своєму повідомленні, адресованому державним органам, в інтересах яких пред`явлено позов, констатував факт звернення до суду з позовного заявою, при цьому, не надав позивачам у справі часу та можливості самостійно реалізувати свої права та здійснити покладені на них функції. Проміжок часу з 13 грудня 2018 року (повідомлення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру) по 17 грудня 2018 року (дата подачі позову прокурором), тобто чотири дні, за відсутності підтвердження отримання зазначеного повідомлення позивачами та за відсутності як відповіді компетентних органів, так і фактичної можливості її надання у зазначений строк, вочевидь свідчить про порушення прокурором розумного строку та не надання компетентним органам можливості самим звернутися до суду (п. 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). Всупереч зазначеним вимогам закону та висновкам про застосування Закону України «Про прокуратуру» прокурор, звертаючись до суду з зазначеним позовом, не звернув уваги, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (п. 45 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду). За таких обставин, посилання прокурора у позовній заяві на те, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» не вжили своєчасних заходів щодо оскарження в судовому порядку спірного рішення не заслуговують на увагу. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачі, які є компетентними органами та на яким законом надано не тільки право, а й покладено обов`язки захищати інтереси держави у сфері, що відноситься до їх відання, бажають здійснювати такий захист. Про зазначене свідчать як звернення ДП «Київське лісове господарство» до прокуратури про необхідність вжиття заходів реагування у зв`язку з захопленням земельних ділянок, які, на його думку, перебувають в користуванні підприємства (а.с.18, Т.1), так і чітка та послідовна позиція позивачів на предмет спору, а саме ДП «Київське лісове господарство» постійно підтримувало вимоги прокурора та висловлювало свою позицію в заявах по суті спору, які надавало суду. Отже, за наявності підтвердження бажання відповідних компетентних органів захищати інтереси держави та за відсутності доказів неможливості здійснення такого захисту, а саме звернення до суду, у прокурора не було підстав вважати, що захист інтересів держави не належним чином здійснюють позивачі, а відтак, не отримавши відповіді зазначених осіб на здійснене в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлення, в прокурора не було підстав для звернення до суду. За таких обставин, прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду (п. 54 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду). Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. На підставі викладеного та керуючись статтями257, 374, 377, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року скасувати та прийняти постанову. Позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.