Постанова 4818 № 643/16773/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Харків справа №643/16773/19 провадження № 22-ц/818/1129/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Плахотнікової І.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабіровна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ,Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабіровна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2020 року у складі судді Довготько Т.М.,- в с т а н о в и в : 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ( далі за текстом - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) ,Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» ( далі за текстом - ТОВ « Естейт Селінг»), в якому, з урахуванням уточнень ( а.с. 23-24), просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селінг», посвідчений 31.10.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 3596. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано взята до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 19 червня 2019 р. по справі №201/16530/16-ц, оскільки позивач ОСОБА_1 не має іншого житла, окрім спірної квартири, а тому правовідносини у справі яка розглянута Верховним Судом та у справі за позовом ОСОБА_1 не є подібними. Також зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин положення Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» оскільки в матеріалах справи наявні докази які підтверджують відсутність у позивача іншого житла на час укладання договору купівлі-продажу. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено неправомірність правочину вчиненого між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» , не надано доказів на підтвердження відсутності у нього іншого нерухомого житлового майна станом на момент укладення оспореного договору купівлі-продажу. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26.06.2013 року не містить посилань на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу зупинення дії рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону, а тому, суд вважав, що Банк не був обмежений у праві реалізації предмета іпотеки за рішенням суду вимогами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 28.03.2007 року між відповідачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № НАЕ2GA00000014, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 15000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.03.2012 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснювалося у наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач 28.03.2007 року уклала договір іпотеки № HAE2GA00000014, згідно з яким відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 44,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Майно належить відповідачу на праві власності ( т. 1 а.с. 7-11). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26.06.2013 року у справі № 2027/6316/12, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAE2GA00000014 від 28.03.2007 року в розмірі 32 435,24 дол. США, що за курсом НБУ складає 258 508,86 грн., звернуто стягнення на квартиру загальною площею 44,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Встановлена вартість продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселено ОСОБА_1 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , зі зняттям ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Харків (т.1 а.с. 66-68; 111-113). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.01.2017 року щодо об`єкта нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , убачається, що право власності на спірну квартиру в цілому 31.10.2016 зареєстровано за ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» з 31.10.2016 року (т. 1 а.с. 12-13). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.09.2019 року щодо суб`єкта ОСОБА_1 вбачається, що за вказаними параметрами запиту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні, а в реєстрі прав власності на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію за ОСОБА_1 23.03.2007 на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2007 за р. № 2354 права власності на Ѕ частку спірної квартири АДРЕСА_1 . ( т. 1 а.с.14-15) Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26.06.2013 року у справі № 2027/6316/12, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAE2GA00000014 від 28.03.2007 року в розмірі 32 435,24 дол. США, що за курсом НБУ складає 258 508,86 грн., звернуто стягнення на квартиру загальною площею 44,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Встановлена вартість продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселено ОСОБА_1 з квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , зі зняттям ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Харків. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19). В матеріалах справи відсутній договір купівлі продажу, який є предметом спору, але сторони не заперечують, що на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 26.06. 2013 між ПАТ «КБ « Приватбанк» та ТОВ «Естет Селлінг» 31.10.2016 був укладений договір купівлі продажу, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 . Враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири , укладено між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» 31.10.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вказаний нормативно-правовий акт поширюється на ці правовідносини. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.10.2020 у справі № 496/2004/16-ц. Посилання суду першої інстанції на незазначення у рішенні Московського районного суду м. Харкова від 26.06.2013 року Закону України ««Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу для зупинення його виконання є безпідставним, оскільки вказаний Закон набув чинності 07.06.2014, тобто після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.09.2019 року щодо суб`єкта ОСОБА_1 убачається, що позивачу належала лише спірна двухкімнатна квартира, яка була передана в іпотеку, та продана за оспорюваним правочином. Даних про наявність іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять. Неприйняття судом першої інстанції вказаного доказу є безпідставним. З копій наданих у справі доказів убачається, що позивачка зареєстрована та проживає у вказаній квартирі з 1978 року. Відповідачами не спростовано того, що спірна квартира, на яку було звернуто стягнення в період дії мораторію використовується позивачем як місце постійного проживання, та відсутні докази наявності у позивачки іншого житла. Таким чином позивачем доведено, що квартиру АДРЕСА_1 було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 15 000 доларів США. Площа квартири становить 44,8 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання, іншого нерухомого майна у власності позивача не має. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 та 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що квартира площею 44.8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання з 1978 року, не може бути примусово стягнута на підставі Закону № 1304-VII, як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № HAE2GA00000014 від 28.03.2007, укладеного в іноземній валюті, тому дії Банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідають вимогам статті 203 ЦК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Судові витрати розподіляються між сторонами за правилами ч. 1, ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України. З матеріалів справи убачається, що позивачем при звернені до суду з позовом було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, (т. 1 а.с. 1), за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 28.05.2020 (т. 1 а.с. 148) та за подання апеляційної скарги на оскаржуване судове рішення у розмірі 1 152,60 грн (т.1 а.с. 243) , що загалом становить 2 341,40 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках на користь позивача, тобто по 1 170,70 грн, з кожного. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ч. 1 ст. 376, 381-384, 389,390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2020 року скасувати і ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каримова Нелля Сабіровна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задовольнити. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», посвідчений 31.10.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 3596. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» (код ЄДРПОУ 38529727) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі по 1 170 (одній тисячі сто сімдесят) грн. 70 (сімдесят) коп, з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова О.Ю. Тичкова Повне судове рішення складено 19 лютого 2021 року.