Постанова 4808 № 0907/4251/2012

Справа № 0907/4251/2012 Провадження № 22-ц/4808/342/21 Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Девляшевського В.А. секретаря Пацаган В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2020 року, постановлену у складі судді Ковалюк І.П. у м. Івано-Франківськ, в справі за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну сторони стягувача його правонаступником, в с т а н о в и в: 04 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося в суд із заявою про заміну стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в справі за позовомПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 130/ФКВ-07. Заява мотивована тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2013 року в справі № 0907/4251/2012 стягнуто з відповідача (боржника) ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 130/ФКВ-07. 31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» укладено Договір № 2302/К/3 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступилоТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 130/ФКВ/-07 від 31 травня 2007 року. Таким чином, на даний момент всі права кредитора належать ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», тобто ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» є правонаступником стягувача у справі 0907/4251/2012. Посилаючись на наведене, заявник просив замінити вибулого стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» щодо виконання рішення в справі №0907/4251/2012 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №130/ФКВ-07. Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2020 року заяву представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником - задоволено. Ухвала мотивована тим, що на підставі договору № 2302/К/3 про відступлення прав вимоги 31 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», останнє набуло права вимоги за кредитним договором № 130/ФКВ/-07 від 31 травня 2007 року, а тому відповідно до ч. 1 ст. 442 ЦПК України заява про заміну стягувача у справі №0907/4251/2012 є підставною та підлягає до задоволення. На вказану ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивував тим, що наявність виконавчого провадження є обов`язковою умовою для вирішення питання про заміну вибулої сторони на правонаступника, суд зобов`язаний був перевірити чи видавався виконавчий лист по справі та чи відкрито виконавче провадження і на якій стадії виконання воно знаходиться, оскільки заміна стягувача можлива лише в існуючому виконавчому провадженні. Апелянт також вказує, що оскаржувана ухвала взагалі не містить аналізу обставин щодо суми стягнення за рішенням суду у цій справі відносно суми вказаної у додатку №2 до договору відступлення. Суд не дослідив умов виконання та забезпечення зобов`язань за кредитним договором. Посилається також на позовну давність, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності. Апелянт також зазначає, що поза увагою суду залишилась обставина, що АТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги №2 від 08 жовтня 2014 відступив право вимоги за кредитними договорами, майнові права за якими були передані в заставу Національному банку України відповідно до укладеного між позивачем (ТОВ «Укрпромбанк» в подальшому права заставодавця перейшли до АТ «Дельта Банк») та Національним банком України договором застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМТ-2 від 06 жовтня 2009 року. Відповідно до умов п. 3.4.2. договору між АТ «Дельта Банк» та Національним банком України заставодавець зобов`язаний був не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя Національного банку України. Пунктом 3.4.5. цього договору також встановлена заборона на внесення будь-яких змін до кредитних та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Доказів наявності відповідного погодження зі сторони Національного банку України на укладення договору №2302/к/3 від 31 серпня 2020 року заявник не надав. З наведених підстав апелянт просить застосувати наслідки спливу позовної давності та скасувати ухвалу суду першої інстанції. Представник заявника правом на подання відзиву не скористався. В засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про час та день розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили. З урахуванням положень абз. 2 ч. 3 ст. 442 ЦПК України, відповідно до якої неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження та ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності. При цьому суд зауважує, щоЄвропейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2013 року, задоволено позов ПАТ «Дельта Банк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 583 963,61 грн та судовий збір в сумі 3 219 грн. 31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» укладено Договір № 2302/К/3 про відступлення прав вимоги (а.с. 183-188), відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 130/ФКВ/-07 від 31 травня 2007 року. Відповідно до п. 1 вказаного Договору, в порядку та на умовах визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до позичальників, та (або) заставодавців (іпотекодавців), та (або) поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)та (або) договорами поруки, та (або) договорами іпотеки (іпотечними договорами), та (або) договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку №1 до цього Договору, в тому числі до боржника ОСОБА_1 . Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. В п. 4 Договору сторони погодили, що права вимоги, що відступаються за цим договором, є складовою частиною пулу активів, що є предметом відкритих торгів (аукціону), результати якого оформлені протоколом електронного аукціону №UA EA-2020-07-06-000034-b від 16 липня 2020 року, переможцем яких визнаний Новий кредитор. Загальна сума, яка підлягає сплаті Новим кредитором за лотом, як переможцем зазначених відкритих торгів (аукціону), ПАТ «Дельта Банк», складає 30 613 581,97 гривень. На виконання вимог п. 4 Договору, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» здійснено сплату вказаної суми в повному обсязі 30 613 581,97 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи наявне платіжне доручення №148 від 10 серпня 2020 року (а.с. 196). Факт переходу права вимоги до нового кредитора підтверджується також додатком №1 до договору про відступлення права вимоги від 31 серпня 2020 року (а.с. 177-179). Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. За змістом ст. 512 ЦК України, ст. 442 ЦПК України та ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність заявиТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну вибулого стягувача ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в справі №0907/4251/2012 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №130/ФКВ-07. Доводи апелянта, що наявність виконавчого провадження є обов`язковою умовою для вирішення питання про заміну вибулої сторони на правонаступника, та що суд зобов`язаний був перевірити чи видавався виконавчий лист по справі, чи відкрито виконавче провадження і на якій стадії виконання воно знаходиться, не узгоджується положеннями ст.ст. 512, 514 ЦК України, ст. 442 ЦПК України З аналізу п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України слідує, що у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. Виходячи зі змісту ст.ст. 512, 514 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження (у виконавчому листі) шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13. Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження (у виконавчому листі), тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження (у виконавчому листі) її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження (у виконавчому листі) правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту ст.ст. 512, 514 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, провадження № 61-12076св18, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором є правонаступництвом, і правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Заміна сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження. Доводи апелянта про те, що оскаржувана ухвала незаконна, так як взагалі не містить аналізу обставин щодо суми стягнення за рішенням суду у цій справі відносно суми вказаної у додатку №2 до договору відступлення, не узгоджуються з положеннями ст. 514 ЦК України, відповідно до якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Крім того, зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. Посилання апелянта, що суд не дослідив умов виконання та забезпечення зобов`язань за кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не стосуються суті спору, тому не підлягали дослідженню в судовому засіданні. В силу ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з суті спору, суд досліджував наявність підстав для вирішення питання правонаступництва щодо виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №130/ФКВ-07 в розмірі, визначеному рішенням суду в справі №0907/4251/2012. Посилання апелянта, що заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, у зв`язку з чим слід застосувати наслідки спливу позовної давності, не приймаються до уваги, аджев заявника виникло право на процесуальне правонаступництво у цивільній справі №0907/4251/2012 на підставі договору № 2302/К/3 від 31 серпня 2020 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», відповідно до якого останнє набуло права вимоги за кредитним договором №979/2007 від 30 липня 2007 року, а тому строк на звернення в суд з заявою про заміну стягувача не сплив. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л. В. Василишин В.А. Девляшевський Повний текст постанови складено 19 лютого 2021 року