Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/13168/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13168/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Лащевської Д.О., За участю представника позивача: Мустіпан О.В., представника відповідача: Отрода Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ по апарату Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2020 № 381 о/с «Про особовий склад» у зв`язку з неправомірністю його видання; - зобов`язати уповноважену посадову особу на прийняття кадрового рішення Міністерства внутрішніх справ України, видати відповідний наказ та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України; - стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням в середньому розмірі заробітної плати ОСОБА_1 за займаною посадою до звільнення за весь час вимушеного прогулу до жати прийняття судового рішення у даній справі; - стягнути з Міністерства внутрішніх справ України кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням у розмірі 100 000 грн в зв`язку з завдання моральних страждань ОСОБА_1 , пов`язаного з виданням протиправного рішення. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірний наказ за формою та вмістом тексту не відповідає нормам законодавства, зокрема Типовій інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, не містить організаційно-розпорядчої підстави, має ознаки формальності, а отже підлягає скасуванню в судовому порядку. Також, позивач зазначив, що при його звільненні відповідачем не було враховано його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників як учасника бойових дій. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що він має бути поновлений на роботі відповідачем із застосуванням наслідків такого поновлення (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при його звільненні відповідачем не було враховано його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників як учасника бойових дій. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що він має бути поновлений на роботі відповідачем із застосуванням наслідків такого поновлення (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди). Крім того, апелянт у своїй апеляційній скарзі також посилається на обставини, якими обґрунтовано його позов. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1995 року та є учасником бойових дій. Наказом МВС України від 15.05.2014 № 844 о/с «По особовому складу» по апарату Міністерства, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), який перебував у розпорядженні Управління МВС України в Черкаській області, було призначено заступником начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальником 1-го відділу з 25.04.2014. У подальшому, Наказом МВС України від 21.10.2014 № 2221 о/с «По особовому складу» по апарату Міністерства, згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління, з 24.10.2014 було звільнено з займаної посади. Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №826/17330/14, визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 24.10.2014 №2221о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України та зобов`язано МВС України поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України в МВС України на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління МВС України. На виконання зазначеного судового рішення, наказом МВС України від 28.02.2020 №138 о/с «Про особовий склад» ОСОБА_1 було поновлено на посаді на службі в органах внутрішніх справ України МВС України на посаді заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління МВС України. У подальшому, повідомленням від 11.03.2020 №8079/09-2020 «Про наступне вивільнення», яке позивач отримав 11.03.2020 під особистий підпис, останнього було проінформовано, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України «Про Національну поліцію України» втратив чинність Закон України «Про міліцію» з 07.11.2015, внаслідок чого були ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади було ліквідовано. Також зазначено, що питання прийняття осіб на службу до органів Національної поліції України перебувають у виключній компетенції відповідного керівника Національної поліції або її територіального органу. Керівництво МВС України не уповноважене видавати акти індивідуальної дії щодо прийняття на службу до органів поліції. У зв`язку з наведеним відповідачем вказано, що після закінчення двомісячного терміну з дати отримання позивачем цього персонального попередження він підлягає звільненню з органів внутрішніх справ з відповідної посади за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів, у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №

114. Того ж дня, 11.03.2020 відповідачем було складено акт (копію якого позивач отримав під особистий підпис 11.03.2020), яким зафіксовано, що позивачу роз`яснено порядок прийняття на службу в органи Національної поліції України (виключно за результатами конкурсу), а також повідомлено, що запропонувати призначення на вакантну посаду державного службовця для подальшого проходження державної служби в МВС України без проходження позивачем відповідного конкурсу немає правових підстав, у зв`язку з чим запропоновано до спливу двомісячного терміну попередження про наступне вивільнення взяти участь у конкурсах на державну службу та службу в поліції у разі їх оголошення. Одночасно позивачу були запропоновані наявні вакантні посади працівників (цивільний персонал) у МВС України станом на 11.03.2020, а саме: провідного інспектора відділу стратегічного планування та взаємодії у сфері нормативно-правового забезпечення Управління формування державної політики у сфері протидії наркозлочинності; провідного інспектора відділу організаційно-інформаційного забезпечення управління організаційно-інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 1 управління організаційно-інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 2 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 3 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 4 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 5 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 6 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу № 7 управління організаційно- інформаційного супроводження діяльності керівництва МВС Департаменту забезпечення діяльності апарату; провідного інспектора відділу організації міжнародних заходів управління протокольних заходів Міністра Департаменту організаційно-апаратної роботи; провідного інспектора відділу організаційно-правового забезпечення Управління ліцензування; провідного інспектора відділу організації забезпечення міжнародних заходів та координації представників МВС за кордоном Департаменту міжнародного співробітництва; провідного інспектора Департаменту персоналу. Наявність саме вищенаведених посад цивільного персоналу в структурних підрозділах апарату МВС України станом на 11.03.2020 підтверджується листом Департаменту забезпечення діяльності апарату МВС України від 12.03.2020 № 7765/09 на запит Департаменту персоналу від 05.03.2020 № 7336/22. У подальшому, оскільки позивач не надав згоду на призначення на вказані вакантні посади, Наказом МВС України «По особовому складу» від 12.05.2020 № 381 о/с по апарату Міністерства, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (М-086234), заступника начальника управління з організації розслідування організованої злочинної діяльності та корупції - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління, з 12.05.2020 звільнено з займаної посади у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів - у зв`язку з відсутністю можливості подальшого використання на службі). Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з утворенням територіальних органів Національної поліції України, ліквідувавши територіальні органи МВС України, відповідачем у встановлені законодавством строки було попереджено позивача про вивільнення з займаної посади з одночасним пропонуванням вільних у МВС України посад або прийняти участь у конкурсі на прийняття на службу в поліцію, однак, оскільки позивачем не виявлено наміру прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію, тому підстави для визнання протиправним та скасування наказу щодо звільнення позивача відсутні. Як наслідок, позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, також задоволенню не підлягають як похідні від вимог, у задоволенні яких було відмовлено. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIІI «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року. Згідно пункту 8 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. У силу вимог пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. На підставі пункту 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Зазначені в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі. Тобто, наданню згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. У свою чергу, відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114. Як свідчать матеріали справи, повідомленням від 11.03.2020 №8079/09-2020 «Про наступне вивільнення», яке позивач отримав 11.03.2020 під особистий підпис, останнього було проінформовано, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України «Про Національну поліцію України» втратив чинність Закон України «Про міліцію» з 07.11.2015, внаслідок чого були ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади було ліквідовано. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, ліквідувавши як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ. У зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ України Міністерство перетворилось на цивільне відомство та наказом МВС України від 06.11.2015 № 1390 в ньому було скорочено всі атестовані посади, тобто посади, які заміщувались особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Таким чином, позивач був повідомлений про те, що у зв`язку з ліквідацією органів внутрішніх справ МВС України перетворилось на цивільне відомство та наказом МВС України від 06.11.2015 №1390 в ньому скорочено всі атестовані посади, тобто посади, які заміщувались особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, а прийом на службу в Національну поліцію здійснюється виключно за результатами конкурсу. У той же час, колегія суддів враховує, що положенням спеціального законодавства, a саме нормами Закону України «Про Національну поліцію», не врегульовано процедуру звільнення в зв`язку зі скороченням штатів, та дотримання трудових гарантій такої особи, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу Законів про працю (субсидіарне законодавство). У силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Таким чином, виходячи із тлумачення вказаних норм, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення. Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17. Таким чином, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. З матеріалів справи вбачається, що позивачу було запропоновані вакантні посади (цивільного персоналу у МВС України станом на 11.03.2020). Однак, на момент звільнення позивача з займаної посади 12.05.2020, ним не було надано згоди на зайняття запропонованих вакантних посад. Крім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів реагування позивачем щодо запропонованих посад та доказів, які б свідчили про виявлення ним бажання (наміру) прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію. У свою чергу, небажання особи брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, не може бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та, відповідно, її його поновлення на посаді. Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2020 року (справа №0540/5961/18-а), та від 11 червня 2020 року (справа № 821/303/17). Посилання апелянта на наказ МВС України від 25.03.2020 №295, яким було зупинено проведення оголошених конкурсів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №230 «Про внесення зміни до порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було роз`яснено, що інформація про проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В» у МВС України розміщена на офіційних сайтах Національного агентства державної служби України та МВС України, тому для працевлаштування на державну службу в апараті МВС позивачу було запропоновано до спливу двомісячного терміну попередження про наступне вивільнення, взяти участь у конкурсах на державну службу у разі їх оголошення. Тобто, Міністерством внутрішніх справ України було попереджено ОСОБА_1 про можливість взяти участь у конкурсі на державну службу лише у разі їх оголошення. У той же час, колегія суддів звертає увагу, що якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №815/70/16 та від 27 лютого 2020 року у справі №826/27239/19. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільняючи позивача на підставі пункту 64 «г» Положення через скорочення штатів, відповідач, не отримавши згоди позивача на зайняття жодної з наявної вакантної посади, діяв правомірно, запропонувавши позивачу наявні вакантні посади працівників (цивільний персонал) у Міністерстві внутрішніх справ. При цьому, слід зазначити, що в силу прямої вказівки Закону України «Про Національну поліцію України» після поновлення позивача на посаді на підставі судового рішення, відповідач був позбавлений можливості залишити позивача працювати на відповідній посаді в апараті МВС України або органах Національної поліції (без конкурсного відбору). У свою чергу, позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України «Про Національну поліцію» порядку - шляхом проходження конкурсу, оскільки а ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції на надано будь-яких доказів виявлення ним наміру прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад державних службовців МВС України та/або конкурсі на прийняття на службу в поліцію. Доводи апелянта щодо порушення відповідачем вимог Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 при оформленні наказу №381 о/с від 12.05.2020 не заслуговують на увагу, оскільки є формальними та не містять суттєвих процедурних порушень. Колегія суддів не заперечує наявності переважного права у позивача на залишення на роботі при вивільнення працівників у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва, що визначене статтею 42 КЗпП України, у зв`язку з встановленим статусом учасника бойових дій. Однак, наявність лише переважного права на залишення на роботі у зв`язку з встановленим статутом учасника бойових дій, не є підставою, яка дає можливість виявити волевиявлення працівника на зайняття вакантної посади чи прийняття участі у конкурсі. Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу та поновлення на роботі є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук