Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 317/2392/20 (2-а/317/38/2020)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 317/2392/20 (2-а/317/38/2020) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В., суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16.10.2020 р. в адміністративній справі №317/2392/20 (2-а/317/38/2020) за позовом ОСОБА_1 до Служби інспекторів з паркування Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби інспекторів з паркування Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради, в якому просив скасувати постанову служби інспекторів з паркування Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради ZP № 2001726 ввід 31.07.2020 року. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2020року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову ZP № 2001726 від 31.07.2020 Служби інспекторів з паркування Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладення штрафу у сумі 510 грн. та закрито провадження у справі. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення серії серії ZP № 2001726 від 31.07.2020 інспектором з паркування Департаменту правового забезпечення Служби інспекторів з паркування Запорізької міської ради на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП. Винесення оскаржуваної постанови мотивовано тим, що 04.06.2020 року о 12 год.27 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Запоріжжі по вул. Руставі, 1, здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини та створив перешкоду дорожньому руху, сим порушив п.15.9 «г» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (далі ПДР України). Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем не доведено належними та допусвтимими доказами факт порушення позивачем п. 15.9 «Г» ПДР України. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. В силу пп. 1.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі ПДР), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Частиною 3 ст.122 КУпАП передбачено, що за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Пунктом 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Водночас, згідно підпункту д) пункту 2.3. ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Відповідно до п.15.9 ґ ПДР України зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга. Позивач зазначає, що не вчиняв адміністративного правопорушення, тому відповідачем неправомірно прийнята постанова про накладення на нього адміністративного стягнення. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем було вчинене адміністративне правопорушення у зв`язку з чим складена постанова про накладення на нього адміністративного стягнення. Для встановлення істини у справі слід дослідити докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, а також дотримання суб`єктом владних повноважень вимог Кодексу адміністративного судочинства України (КУПАП). Зокрема, відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: -чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, -чи підлягає вона адміністративній відповідальності, -чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, -чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, -а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України). Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП. Так, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП, зокрема, у постанові, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Водночас, в оскаржуваній постанові зазначено найменування та марка приладу, якими здійснювалась фіксація порушення, проте, відустня фіксація здійснення замірів відстані від місця здійснення позивачем зупинки до краю перехрещуванної проїзної частини. В фотоматеріалах за посиланням, зазначеним у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності та наданим до матералів справи, є фото ручного лазерного вимірювача Bosch GLM2, проте цей доказ достеменно не доведить місце та спосіб здійснення вимірів. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що розмістивши свій автомобіль біля проїжджої частини, позивач створив перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, що є невід`ємним елементом складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу ч.2 ст.77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. ст. 272, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради - залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16.10.2020 р. в адміністративній справі №317/2392/20 (2-а/317/38/2020)- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак суддя І.В. Юрко