Постанова 4872 № 916/154/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/154/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. секретар судового засідання: Молодов В.С. за участю представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м.Біляївка Одеської області директор Римарчук О.В. за паспортом серія КЕ № 256534 від 03.07.1996 року; від Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області Тварковський В.Д. за паспортом серія № КЕ854693 від 17.12.1997 року та адвокат Литвиненко Г.М. за ордером ОД № 515214 від 04.01.2021 року; від Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області Біляївський міський голова Бухтіяров М.П. за рішенням від 19.11.2020 року № 2-1VIII та Неплій І.А. на підставі розпорядження від 11.02.2020 року № 29/2021-МР. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року, м. Одеса, суддя Волков Р.В., повний текст рішення складено та підписано 23.10.2020 року у справі № 916/154/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області до відповідача Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області про зобов`язання припинити дії та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області, в якій просило суд зобов`язати Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області припинити дії, які порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м.Біляївка Одеської області як орендаря по договору оренди землі, а саме: припинити фактичне використання земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:02:009:0146; зобов`язати Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5121010100:02:009:0146 Товариству з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області, як орендарю по договору оренди землі від 28.11.2019 року, шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Біляївською міською радою було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 40 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), проте позивач не має змоги приступити до використання орендованої земельної ділянки, оскільки вона самовільно захоплена відповідачем, який ігнорує звернення та листи позивача з цього приводу, та відмовляється звільнити земельну ділянку, посилаючись на нікчемний (не зареєстрований у встановленому законом порядку) договір оренди землі від 10.07.2006 року, чим порушує права позивача на орендовану земельну ділянку. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 року за вищезазначеною позовною заявою відкрито провадження у справі № 916/154/20, а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Біляївську міську раду Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі №916/154/20 (суддя Волков Р.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області до Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області, про зобов`язання припинити дії та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні, задоволено; зобов`язано Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області припинити дії, які порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області, як орендаря по Договору оренди землі, а саме: припинити фактичне використання земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:02:009:0146; зобов`язано Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5121010100:02:009:0146 Товариству з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області, як орендарю по Договору оренди землі від 28.11.2019 року, шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо; стягнуто з Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області 4 204,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір від 10.07.2006 року, на який посилається відповідач, як на доказ виникнення у нього певних прав стосовно оренди позивачем земельної ділянки, не є належним доказом у справі, оскільки його реєстрація у встановленому порядку не здійснена, з огляду на що суд дійшов висновку, що договір, на який посилається відповідач, є нікчемним через його неукладеність, а тому відповідачем належними та допустимими доказами у справі не доведено свого речового права на спірну земельну ділянку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/154/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що у рішенні суду встановлено, що договір оренди землі від 10.07.2006 року є нікчемним, оскільки була відсутня реєстрація вказаного договору у встановленому порядку, однак, скаржник зазначає, що реєстрація договорів оренди землі у 2006 році відбувалась на підставі Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073, згідно до п. 4 якого забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів - районні відділи земельних ресурсів. Тобто, дії посадової особи - начальника Біляївського районного відділу земельних ресурсів В.О. Валюха, відповідали вимогам чинного законодавства щодо порядку реєстрації договорів оренди землі на той час. Будь-яких судових рішень чи вироків суду, що встановлювали б порушення діючого законодавства у діях вказаної посадової особи у рішенні суду не зазначено. При цьому, відповідно до п. 12 Порядку факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Пунктом 14 Порядку передбачено, що датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення державної реєстрації. Отже, встановлено пріоритет зазначення засвідчення державної реєстрації саме написом на договорі. Наступний запис у Книзі Записів є лише службовим обов`язком посадових осіб, а не умовою державної реєстрації. З огляду на вказане скаржник вважає, що оскільки договір оренди землі від 10.07.2006 року містить на собі гербову печатку Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та підпис її голови Тарлева І.М., відтак станом на 17.07.2006 року договір оренди землі від 10.07.2006 року був зареєстрований у належному порядку. Також скаржник зазначив, що позивачу по справі потрібно було звертатись саме з позовом про визнання договору оренди землі від 10.07.2006 року недійсним, відтак звернення до суду з позовом про усунення перешкод є передчасним. Крім того, скаржник вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи. Так, скаржник звернувся з позовом до Господарського суду Одеської області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Біляївської міської ради №1077-51/VII «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду»; визнати недійсним договір оренди землі від 28.11.2019 року, укладений між Біляївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо оренди земельної ділянки загальною площею 40,00 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146). За вказаним позовом було відкрито провадження у справі № 916/2064/20. При цьому, скаржник вважає, що задоволення позовних вимог у вказаній справі та відповідно визнання недійсним договору оренди землі від 28.11.2019 року, що укладений між Біляївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо оренди земельної ділянки загальною площею 40,00 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), призведе до відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки загальною площею 40,00 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), адже буде відсутня підстава для подання такого позову - договір оренди землі від 28.11.2019 року. Також скаржник зазначив, що відсутність ухвали суду щодо відмови у задоволенні його клопотання від 20.08.2020 року про зупинення провадження у справі (вх. № 22077/20), яке було залишено без задоволення у протокольній формі 09.09.2020 року, позбавило його можливості оскаржити дії суду у встановленому порядку до вирішення справи по суті. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/154/20, справу призначено до судового розгляду. 05.01.2021 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м.Біляївка Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/154/20 без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи. У відзиві позивач зазначив, що він, як позивач, вимагав усунення перешкод в користуванні землі, яку отримав в оренду з огляду на фактичне використання її відповідачем. Відповідач не заперечував й не заперечує її використання, але обґрунтовує таке використання нікчемним договором. Відповідно судом було перевірено та встановлено, зокрема: порушення поетапності процесу отримання земельної ділянки у користування відповідачем; що у даній справі не вбачається, що поведінка відповідача щодо намагання та отримання у користування земельної ділянки була добросовісною та розумною, оскільки законних очікувань у відповідача для цього не було; надані відповідачем докази не є правовстановлюючими документами чи документами, які підтверджують правомірність отримання ділянки в користування. Отже, на думку позивача, цілком законний висновок, що суд не приймає посилання відповідача на договір від 10.07.2006 року та інші документи, як на доказ виникнення у відповідача певних прав стосовно оренди земельної ділянки. В свою чергу, як зазначає позивач, апелянт в апеляційній сказі намагається ввести в оману апеляційний суд відносно начебто необхідності позивачу обрати інший спосіб захисту своїх прав, а саме, доводить необхідність визнати договір від 10.07.2006 року недійсним в судовому порядку, а потім вимагати усунення перешкод. При цьому, як вказує позивач із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 916/3156/17, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, позивач вказує, що Верховний Суд України в своєму рішенні від 15.07.2009 року зазначив, що у зв`язку із відсутністю державної реєстрації договір не є укладеним. У той же час, відповідно до змісту ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним може бути визнаний лише укладений договір. Отже, на думку позивача, обраний ним спосіб захисту своїх прав цілком відповідає як чинному законодавству, так і судовій практиці щодо вибору способу захисту права. А надані відповідачем докази начебто чинності його договору цілком законно відхилені судом, а в оскарженому рішенні чітко визначені підстави та мотиви відхилення таких доказів судом. Відносно факту реєстрації договору, на який посилається апелянт, позивач зазначив, що згідно ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (в період датування договору), ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України момент чинності, вчинення, укладання договору оренди землі, а відповідно й набуття (виникнення) статусу орендаря, законодавство, пов`язаний з його державною реєстрацією. При цьому, до суду надавались офіційні листи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відсутності відповідної реєстрації договору, на який посилається апелянт (лист ДЗК № 586/105-19 від 12.03.2019 року) і копія книги реєстрації договорів, з якої вбачається відсутність запису щодо реєстрації договору. Скаржником, на думку позивача, ігнорується й той факт, що в силу норм законодавства такий договір не міг бути зареєстрованим, зокрема в зв`язку з відсутністю кадастрового номеру, як обов`язкової умови реєстрації договору оренди землі, як згідно Постанови КМУ № 2073 від 25.12.1998 року, на яку посилається апелянт, так й наказів ДЗК, які визначали порядок реєстрації договорів оренди землі. Отже, відсутність кадастрового номеру в договорі, на який посилається апелянт (відповідач), що є наслідком недотримання законодавчих умов укладання договорів оренди землі (що встановлено судом першої інстанції), зокрема невиготовлення землевпорядної документації (кадастрового плану тощо), виключав можливість здійснення реєстрації такого договору у відповідності до чинних тоді норм законодавства, що й підтверджується відповідними документами, наданими учасниками справи й встановлено та надано належну оцінку в мотивувальній частині оскарженого рішення. Аналіз запису щодо реєстрації на договорі оренди землі (наданий позивачем) в розрізі Порядку реєстрації також свідчить про неможливість такого запису саме в такій формі. Так, у зазначеному договорі міститься інформація, що в Книзі записів реєстрації договорів вчинено запис від 17 липня 2006 року за реєстраційним номером №

6. В свою чергу, з огляду на Порядок, такого реєстраційного номеру бути не може. Тому що у відповідності до п. 8.1. Порядку, реєстраційний номер присвоюється, зокрема, договору оренди землі в момент здійснення його державної реєстрації. Реєстраційний номер складається: з двохрозрядного числа, яке відповідає номеру розділу книги реєстрації; двохрозрядного числа, що відповідає двом останнім цифрам року; трирозрядного числа, яке є кодом оператора (реєстратора), що здійснює державну реєстрацію договору оренди землі; п`ятирозрядного числа, що починається з одиниці з початку нового року та збільшується на одиницю при внесенні відомостей про новий договір оренди землі (п. 8.2. Порядку). Отже, номеру № 6 в принципі бути не може. Останнє, на думку позивача, ігнорується апелянтом, як ігноруються й приписи самої Постанови КМУ України від 25.12.1998 року № 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" на яку посилається апелянт, так як форма книги, що є додатком до цієї постанови передбачала окрему графу для запису кадастрового номеру, про що наголосив й суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення. Також позивач зауважує, що Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 року у справі №369/5489/18 зазначає (п. 45), що саме Положеннями зазначеного Тимчасового порядку (а саме «Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель») визначено порядок ведення Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку, як складових частин Державного реєстру земель. Також в п. 53 цієї постанови Верховного Суду зазначено: «земельна ділянка вважається зареєстрованою в Державному реєстрі земель за умови внесення записів до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги. Але внесення записів до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, як складових Державного реєстру земель, розпочалося з липня 2003 року". Отже, саме «Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель» підлягав застосуванню судами, що не визнається апелянтом. Окрім іншого, позивач наголошує, що неможлива передача в оренду землі без виготовлення землевпорядної документації, оскільки у відповідності до ст. 184 Земельного кодексу зміст землеустрою передбачає саме встановлення на місцевості меж землеволодінь і землекористувань. Саме землеустрій передбачає встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок. Згідно ж ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) забороняється. Отже, у 2006 році юридично неможливо було зареєструвати договір оренди землі без формування земельної ділянки, а саме: виготовлення землевпорядної документації (проекту, технічної документації, кадастрового плану тощо) та без присвоєння кадастрового номеру. Аналіз наданого позивачем договору, свідчить про відсутність кадастрового номеру, як й про відсутність кадастрового плану (який є обов`язковим відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі»), а також, про невизначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що виключає можливість не тільки ідентифікувати ділянки в просторі, а й про неможливість передати таку ділянку в оренду, не кажучи вже про реєстрацію такого договору, що чітко встановлено судом першої інстанції та надано належну правову оцінку в мотивувальній частині рішення. 08.02.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 916/154/20, в якому скаржник просив суд зупинити провадження у справі до вирішення спору щодо дійсності договорів оренди в рамках справи № 916/2064/20, що розглядається Господарським судом Одеської області. Клопотання мотивовано тим, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа № 916/2064/20 за позовом Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області про визнання недійсним договору оренди від 28.11.2019 року, укладеного між позивачем та третьою особою у цій справі, з огляду на що відповідач вважає, що розгляд даної справи неможливий до вирішення вищезазначеної справи. Біляївська міська рада Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні, яке відкладалось, скаржник підтримав своє клопотання про зупинення провадження у справі з мотивів, що викладені письмово. Представники позивача та третьої особи проти задоволення клопотання скаржника про зупинення провадження у справі заперечували з мотивів відсутності дійсної необхідності у такому зупиненні. Що стосується суті позовних вимог, в судовому засіданні представники скаржника та позивача підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представники третьої особи усно заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів того, що позивачу у справі земельна ділянка була надана в оренду у повній відповідності до діючого законодавства України, тоді як відповідач використовує спірну земельну ділянку за нікчемним договором оренди, оскільки його не було зареєстровано у встановленому на той час порядку. Розглянувши клопотання скаржника про зупинення провадження у справі №916/154/20 до вирішення спору щодо дійсності договору оренди в рамках справи №916/2064/20, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене. За змістом п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати, як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. При цьому, сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду конкретної справи до прийняття рішення у іншій справі. Так, у справі № 916/2064/20 предметом розгляду якої, окрім іншого, є дійсність/недійсність договору оренди землі від 28.11.2019 року, укладеного між Біляївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо оренди земельної ділянки загальною площею 40,00 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146). Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що в даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої справи, оскільки скаржником не доведена неможливість її розгляду до вирішення вказаної вище іншої справи, тому що суд наділений повноваженнями самостійно встановлювати обставини, що входять до кола доказування у справі, в тому числі і щодо правомірності підстав звернення Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ до суду з вимогами, що наразі є предметом апеляційного перегляду. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/154/20 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 04.05.2006 року комісією в складі заступника начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації, заступника начальника управління районного відділу земельних ресурсів, землевпорядника Біляївської міської ради та заступника директора Приватного підприємства Агрофірма Промінь було проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 149,2 га, яка розташована на території Біляївської міської ради Одеської області і знаходиться в тимчасовому користуванні Приватного підприємства Агрофірма Промінь, за результатами якої було складено акт від 04.05.2006 року, яким рекомендовано результати обстеження земельної ділянки загальною площею 149,2 га розглянути на засіданні районної земельної комісії (т.1 а.с. 85-86). Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з питань регулювання земельних відносин № 7 від 01.06.2006 року ухвалено зобов`язати Приватне підприємство Агрофірма Промінь укласти договір оренди землі з Біляївською райдержадміністрацією на земельні ділянки, які розташовані на території Біляївської міської ради та встановити орендну плату згідно уточнених розрахунків грошової оцінки орних земель резервного фонду по ПП АФ «Промінь» з урахуванням коефіцієнта індексації на 2006 рік (т. 1 а.с. 87). В матеріалах справи наявний договір оренди землі від 10.07.2006 року, укладений між Приватним підприємством Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області (орендар) та Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець), відповідно до п. 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокове, платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться за адресою: територія Біляївської міської ради (за межами населеного пункту) Одеської області, загальною площею 149,2 га з них: 1-й масив - 4,00 га - сміттєзвалище; 2-й масив - 32,6 га, 4-поле овочевої сівозміни, землі малопродуктивні, знаходяться в межах населеного пункту; 3-й масив - 31,00 га 1-2 поле овочевої сівозміни; 4-й масив - 38,5 га, 5 - поле польової сівозміни; 5-й масив - 43,00 га, 7- поле польової сівозміни. Строк дії договору вказаний у п. 7 договору та складає 25 років. Договір підписано та скріплено печатками сторін. Також договір містить відомості про його реєстрацію в Книзі реєстрації договорів оренди землі в ДП «ЦДЗК» ОРФ Біляївський реєстраційний офіс 17.07.2006 року за №

6. Відповідно до листа Відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.2019 року за № 568/105-19 (т.1 а.с. 41) в Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою відсутній такий запис. Також матеріали справи містять підписаний та скріплений печатками сторін вищевказаного договору Акт приймання-передачі об`єкта оренди в користування Приватному підприємству Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області без номера та дати. Оригінали договору з додатками оглянуті судовою колегією в судовому засіданні. Як вбачається із відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 27.01.2012 року за № 6-6-03/22407, відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 29.01.2013 року за № 6-6-10/180, відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 06.02.2014 року за № 01-05-14/651, відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 13.02.2015 року за № 27-1502-05-870/215, відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 02.02.2016 року за № 253/86-16, відповіді Відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області від 14.02.2017 року за № 493/86-17 (т.1 а.с.88-93), Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області використовує земельні ділянки на підставі договорів оренди, в тому числі, в даних відповідях зазначений договір оренди від 17.07.2006 року № 6. 27.09.2018 року за Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру в Одеській області передало із державної власності, а Біляївська міська рада Біляївського району Одеської області прийняла у комунальну власність Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області земельні ділянки згідно додатку (т.1 а.с. 114-120). 04.04.2019 року Біляївською міською радою Біляївського району Одеської області було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області щодо розробки детального плану території, та прийнято рішення № 867-43/VI «Про розроблення містобудівної документації - детального плану», згідно з яким Біляївська міська рада вирішила виступити замовником розроблення детального плану території для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій та кладовища за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого,б/н. Рішенням від 04.04.2019 року № 867-43/VI «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області Біляївська міська рада Біляївського району Одеської області вирішила надати Товариству з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 40,0га у довгострокову оренду строком на 35 років для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого , б/н. Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області з вказаним рішенням не погодилось та оскаржило його в порядку адміністративного судочинства, за результатами розгляду якого рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі № 420/3397/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020 року у задоволенні позову відмовлено. 30.07.2019 року Управлінням контролю за використанням та охороною земельною Головного управління Держгеокадастру в Одеській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельна ділянка орієнтованою площею 99,5 га, що розташована на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, за результатом проведення якої було складено акт від 30.07.2019 року №458/ДК/495/АП/08/01/-19, з якого вбачається, що земельну ділянку сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 99,5 га, що розташована на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, Приватне підприємство Агрофірма Промінь використовує без належних чином оформлених правовстановлюючих документів, що є порушенням ст. 125, 126 Земельного кодексу України (т.1 а.с. 46-47). 15.08.2019 року Управлінням контролю за використанням та охороною земельною Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Приватному підприємству Агрофірма Промінь було видано припис № 458/ДК/0173Пр/03/01/-19 на усунення порушень земельного законодавства щодо земельної ділянки, яка розташована на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, орієнтовною площею 99,5 га. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року у справі № 420/6054/19 вищевказаний припис було скасовано. Рішення суду в цій частині було залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.10.2020 року. 13.09.2019 року Біляївська міська рада Біляївського району Одеської області направила на адресу Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області лист № 07-16/982, яким, як власник земельної ділянки, вимагала припинити фактичне використання земельної ділянки, що розміщена за адресою: м. Біляївка, вул.Отамана Головатого, б/н. У відповідь на вищезазначений лист Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області листом від 22.10.2019 року № 212 повідомило Біляївську міську раду Біляївського району Одеської області, що вимога про невикористання Приватним підприємством Агрофірма Промінь земельної ділянки є незаконною, оскільки підприємство використовує вказану земельну ділянку на підставі діючого договору оренди від 10.07.2006 року. 18.11.2019 року в Державний земельний кадастр України було внесено відомості щодо земельної ділянки площею 40 га, цільове призначення: для розміщення будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, що розміщена за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146). 28.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області (орендар) та Біляївською міською радою Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської (орендодавець) області було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яка розташована за адресою м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146). Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 40 га. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури (п. 3 договору). Відповідно до п. 7 договору строк його дії складає 35 років. Також 28.11.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію іншого речового права щодо вищевказаної земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т. 1 а.с. 22). 03.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області направило на адресу відповідача - Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області лист за №3/12, в якому позивач наполягав на звільненні самовільно зайнятої земельної ділянки. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача. Так, у даній справі позивач звернувся до суду з вимогою про зобов`язання відповідача припинити дії, які порушують його права, як орендаря по договору оренди землі, а саме припинити фактичне використання земельної ділянки та зобов`язати його усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо. Судова колегія зауважує, що в даному випадку між сторонами у справі відсутні будь-які договірні правовідносини, з огляду на що для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити правову природу позову у даній справі, що в свою чергу впливає на предмет доказування та коло обставин, які мають бути досліджені у справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що 28.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області (орендар) та Біляївською міською радою Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської (орендодавець) області було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яка розташована за адресою м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), загальною площею 40 га, строком на 35 років. Також матеріалами справи підтверджено, що право оренди позивача за вищевказаним договором оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з цим, позивач не може приступити до використання земельної ділянки, оскільки її використовує відповідач у своїй сільськогосподарській діяльності. Даний факт відповідачем не заперечується. При цьому, в якості доказів наявності підстав для використання земельної ділянки відповідач посилається на договір оренди землі від 10.07.2006 року, укладений між ним та Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області. Таким чином як позивач, так і відповідач посилаються на наявність в них правовстановлюючого документу на право користування земельною ділянкою у вигляді договору оренди. Дослідивши обставини справи та правовідносини, що виникли між учасниками справ, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Аналогічне право передбачено ст. 95 Земельного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому, ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частинами 1, 2, 3 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Одночасно з цим, ст. 395 Цивільного кодексу України визначили види речових прав на чуже майно, якими зокрема є право володіння та право користування. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ч. 1 ст. 396 Цивільного кодексу України). З вказаного вбачається, що чинним законодавством захищено як права власника речі, так і права особи, яка на законних підставах набула речове право на річ іншої особи, в т.ч. на підставі оренди. Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна (в даному випадку землекористувач) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Негаторним є позов власника (законного користувача) про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України). Власник (законний користувач) має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Негаторний позов пред`являється власником (законним користувачем) за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування майном були результатом винних дій відповідача чи спричинили позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча і не позбавляли власника (законного користувача) володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними. Негаторний позов є речово-правовим, може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобов`язальних відносин, подається щодо індивідуально-визначеного майна. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника (законного користувача) до третіх осіб про усунення порушень його права власності (користування), що перешкоджають йому належним чином користуватися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику (законному користувачу) в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника (законного користувача) достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Тобто, для задоволенні такої категорії позовів позивачу потрібно довести, а суду дослідити, дві головні обставини, а саме те, що позивач є власником (законним користувачем) спірного майна, а відповідач протиправно перешкоджає позивачу у здійсненні права користування таким майном. В даному випадку позивач обґрунтовує своє право на звернення до суду із відповідним позовом тим, що між ним та Біляївською міською радою Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської 28.11.2019 року було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яка розташована за адресою м.Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), загальною площею 40 га, строком на 35 років. Судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаний договір є припиненим, розірваним чи визнаним у судовому порядку недійсним на момент звернення позивача до суду першої інстанції з такими позовними вимогами, а його правомірність не є предметом розгляду даної справи. Крім того, ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. При цьому посилання скаржника на те, що наразі в провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа № 916/2064/20 за позовом Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, м. Біляївка Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення Біляївської міської ради № 1077-51/VII «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду»; визнання недійсним договору оренди землі від 28.11.2019 року, укладеного між Біляївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо оренди земельної ділянки загальною площею 40,00 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), з огляду на що судом першої інстанції, на думку скаржника, було неправомірно відмовлено у задоволенні його клопотання про зупинення розгляду даної справи до закінчення розгляду вищезазначеної справи, судовою колегію не приймаються до уваги з мотивів, якими відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі, заявленого в суді апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного, керуючись принципом презумпції правомірності правочину, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що підстав вважати, що у позивача відсутні права на спірну земельну ділянку наразі відсутні, з огляду на що судова колегія зазначає, що права позивача на спірну земельну ділянку можуть бути захищені в судовому порядку при вірно обраному способу захисту його порушених прав та інтересів. Що стосується здійснення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу у здійсненні права користування спірною земельною ділянкою, судова колегія зауважує таке. Так, відповідач стверджує, що правомірно використовує спірну земельну ділянку, зокрема на підставі укладеного між ним та Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області договору оренди землі від 10.07.2006 року, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове, платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться за адресою: територія Біляївської міської ради (за межами населеного пункту) Одеської області, загальною площею 149,2 га з них: 1-й масив - 4,00 га - сміттєзвалище; 2-й масив - 32,6 га, 4-поле овочевої сівозміни. Землі малопродуктивні, знаходяться в межах населеного пункту; 3-й масив - 31,00 га 1-2 поле овочевої сівозміни; 4-й масив - 38,5 га, 5 - поле польової сівозміни; 5-й масив - 43,00 га, 7- поле польової сівозміни. Строк дії договору вказаний у п. 7 договору та складає 25 років. При цьому, доказів припинення, розірвання або визнання вказаного договору недійним матеріали справи також не містять. Разом з тим, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що вказаний договір є нікчемним (що відповідно виключає необхідність визнання його недійсним), при цьому нікчемність такого правочину пов`язується позивачем з тим, що вказаний договір є неукладеним, оскільки не зареєстрований у встановленому законом порядку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди землі від 10.07.2006 року) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Згідно ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди землі від 10.07.2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Станом на момент укладання вказаного договору порядок державної реєстрації договорі оренди землі визначався постановою Кабінету міністрів України від 25.12.1998 року № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» (далі Порядок). Відповідно до п. 2 вказаного Порядку державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів (п. 3, 4 Порядку). Згідно з п. 12 Порядку факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками (п. 13 Порялку). Пунктом 14 Порядку визначено, що датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації. Як вбачається з вказаного договору, його підписано та скріплено печатками сторін. Також договір містить відомості про його реєстрацію в Книзі реєстрації договорів оренди землі в ДП «ЦДЗК» ОРФ Біляївський реєстраційний офіс 17.07.2006 року за № 6, містить на собі гербову печатку Біляївської районної державної адміністрації Одеської області та підпис її голови Тарлева І.М. Тобто, вказане підтверджує засвідчення факту державної реєстрації вказаного договору. Разом з тим, позивач наголошує, що вказана реєстрація не відбулась, посилаючись при цьому на лист Відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.2019 року за № 568/105-19 (т. 1 а.с. 41), відповідно до якого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою запис про реєстрацію вищевказаного договору відсутній. В якості доказу по справі позивач надав також припис Управління контролю за використанням та охороною земельною Головного управління Держгеокадастру в Одеській області припис № 458/ДК/0173Пр/03/01/-19 на усунення порушень земельного законодавства щодо спірної земельної ділянки. Надавши правову оцінку цим документам, судова колегія не приймає їх в якості належних та допустимих доказів по даній справі, виходячи з наступного. Ведення Книги реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, як документа суворого обліку, який є власністю держави і складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, розпочалось з 2009 року і питання її ведення визначалися Порядком ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1021. Отже, у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, на яку посилається позивач, запис про державну реєстрацію договору оренди від 10.07.2006 року, вчинений 17.07.2006 року за № 6, не міг бути. Вказані обставини встановлені, зокрема, постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05.10.2020 року у справі № 420/6054/19 (п. 49, 50 постанови), предметом розгляду якої було дослідження правомірності припису Управління контролю за використанням та охороною земельною Головного управління Держгеокадастру в Одеській області припис № 458/ДК/0173Пр/03/01/-19 на усунення порушень земельного законодавства щодо земельної ділянки, яка розташована на території Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, орієнтовною площею 99,5 га, який було видано Приватному підприємству Агрофірма Промінь, а підставами - безпідставність висновку, що у позивача немає належним чином оформлених документів на користування земельною ділянкою. Також у вказаній постанові у п. 52-53, зазначено, що суди зробили правильний висновок про використання позивачем земельної ділянки на підставі договору оренди, що зареєстрований і передчасним є висновок про фактичне використання ПП Агрофірма "Промінь" спірної земельної ділянки. Тобто, у вказаній постанові, Верховним Судом було підтверджено факт належної реєстрації договору оренди землі від 10.07.2006 року, що є преюдиційним для розгляду даної справи, оскільки вказана обставина досліджувалась в розрізі вирішення питання незаконності приписів щодо усунення Приватним підприємством Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області порушень земельного законодавства, який було видано відповідачу за наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства, під час якої перевіряючі неправомірно поставили під сумнів факт державної реєстрації зазначеного договору оренди, посилаючись на той же самий лист Відділу у Біляївському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.2019 року № 568/105-19, у якому йдеться про те, що у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі відсутній запис про реєстрацію зазначеного договору. Тому позивач безпідставно в якості доказів нікчемності договору відповідача надав вказані вище документи. З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із доводами скаржника про те, що договір оренди землі 10.07.2006 року на час його укладення було зареєстровано належним чином, що в свою чергу виключає можливість стверджувати, що такий договір є неукладеним, а відповідно нікчемним. При цьому посилання позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо невідповідності такої реєстрації діючим на той час інструкціям, судова колегія відхиляє, оскільки державна реєстрація на той час проводилась посадовими особами відповідних державних органів земельних ресурсів, відповідно і дотримання порядку такої реєстрації, як і подальше внесення відомостей у відповідні книги, покладалось на таких осіб. При цьому, доказів оскарження дій/бездіяльності таких осіб матеріали справи не містять, третя особа після отримання спірної земельної ділянки у власність не здійснила у встановленому судовому порядку будь-яких дій щодо відповідача, зокрема, щодо її повернення або витребування, навпаки, протягом довгого проміжку часу отримувала від нього орендну плату за вище вказаним договором оренди, не повертаючи ці кошти в якості безпідставно отриманих тощо. Будь-які інші посилання позивача, зокрема на порушення процедури укладання договору оренди землі від 10.07.2006 року, відсутності землевпорядної документації, відсутності кадастрового номеру земельної ділянки та інше можуть бути підставою тільки для визнання такого договору недійсним в судовому порядку (а не неукладеним - нікчемним), проте будь-яких вимог щодо визнання такого договору недійсним з цих підстав позов у даній справі не містить. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Згідно з ч. 2, 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. Як вже зазначалось раніше, будь-яких вимог щодо визнання договору оренди землі від 10.07.2006 року недійсним позивачем не заявлялось, вказані обставини також не були покладені у підстави позову, заява у відповідності до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України про визнання такого договору недійсним позивачем також не надавалась, з огляду на що і підстави для визнання такого договору недійсним, як і дослідження обставин, пов`язаних з його недійсністю, у суду відсутні, виходячи з принципу дискреційних повноважень учасників справи. З урахуванням викладеного, враховуючи предмет і підстави позову, які позивачем у цій справі були визначені самостійно, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про нікчемність правочину з підстав його неукладання, а також завчасно досліджував обставини, які входять в предмет доказування тільки за позовами про визнання правочинів недійсними без будь-якого клопотання позивача, з огляду на що дійшов помилкового висновку, що відповідачем спірна земельна ділянка використовується без достатніх правових підстав, вийшовши за межі позовних вимог. Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б свідчили, що відповідач використовує спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, матеріали справи не містять, з огляду на що на теперішній час задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області з підстав, на яких він ґрунтується, є передчасним, оскільки позивачем не доведено, що відповідач протиправно перешкоджає йому у здійсненні права користування спірною земельною ділянкою, в зв`язку з тим, що укладений договір оренди є саме нікчемним. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору. В даному випадку позивач однією з вимог визначив зобов`язання Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області припинити фактичне використання спірної земельної ділянки. При цьому, судова колегія зазначає, що у разі задоволення вказаної позовної вимоги її примусове виконання не є можливим, що не здійснює поновлення порушених прав та інтересів позивача у такий спосіб. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного передчасного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/154/20 задовольнити. Рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі №916/154/20 скасувати. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області до Приватного підприємства Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області про зобов`язання Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м. Біляївка Одеської області припинити дії, які порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області як орендаря по договору оренди землі, а саме припинити фактичне використання земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:02:009:0146; зобов`язання Приватне підприємство Агрофірма Промінь, м.Біляївка Одеської області усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5121010100:02:009:0146 Товариству з обмеженою відповідальністю ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ, м. Біляївка Одеської області як орендарю по договору оренди землі від 28.11.2019 року, шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.02.2021 року. Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош