Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/3686/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/3686/19 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М. Категорія 69 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М. з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №274/3686/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у м. Бердичеві в с т а н о в и в : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обгрунтування якого зазначив, що перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі з 30.11.1983. Проте з часом стосунки між ними погіршились, зникло взаєморозуміння і повага, що призвело до припинення подружніх відносин, а з 26.07.2017 вони проживають окремо. Вважав, що примирення між ним і відповідачкою неможливе, так як сім`я давно фактично розпалась. Вказав, що неповнолітніх дітей у них немає, однак спільної згоди на розірвання шлюбу в порядку ст. 106 СК України вони не досягли. За таких обставин, просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований Бердичівським МРВ ДРАЦС ГТУЮ у Житомирській області, про що 30.11.1983 складено відповідний актовий запис №

829. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2020 року позов задоволено. Шлюб, зареєстрований 30.11.1983 Бердичівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №829 розірвано. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що суд невірно виклав обставини справи та вийшов за межі позовних вимог, зазначивши, що вона (відповідачка) не виконує обов`язки із ведення спільного господарства, що завдає шкоди її честі, гідності та діловій репутації, паплюжить її ім`я. Вказує на порушення судом норм процесуального права, а саме те, що про розгляд справи її не було належним чином повідомлено, а суд закрив підготовче судове засідання, незважаючи на її заяву про відкладення, чим позбавив її можливості подавати докази та заявляти клопотання. Наголошує, що судом не вживались усі заходи щодо примирення подружжя. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. До суду апеляційної інстанції позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Зазначив, що відповідачка затягує розгляд справи, подаючи різні клопотання, у тому числі клопотання про примирення, оскільки їй відомо, що він (позивач) проживає з іншою жінкою, з якою фактично створив нову сім`ю. Відповідачка та її представник адвокат Зубань О.О. в суді апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України та доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на фактичне припинення шлюбних відносин у зв`язку із погіршенням стосунків, окреме проживання сторін з 26 липня 2017 року, просив розірвати шлюб. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, а тому шлюб між сторонами необхідно розірвати. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч.1 ст.55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч.ч.3, 4 ст.56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (ч.3 ст. 105 СК України). Відповідно до ч.1 ст.110 та ч.2 ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд задовольняє його і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 605/434/18. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що Бердичівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 30 листопада 1983 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано шлюб, про що вчинено відповідний актовий запис №829 (а.с. 5). Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 . У позовній заяві та у заявах до суду позивач стверджує, що сімейне життя між ним та відповідачкою поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Позивач наголошує, що він фактично створив іншу сім`ю та з липня 2017 року проживає з іншою жінкою. Відповідачка вказувала, що вона намагалась зберегти сім`ю навіть після того як дізналась, що її чоловік уже тривалий час зраджує з іншою жінкою. Зважаючи на те, що ОСОБА_5 заперечувала проти розірвання шлюбу та до суду першої інстанції подала письмове клопотання про надання строку для примирення, її клопотання було задоволено, а судом постановлено ухвалу від 07.10.2019 року про призначення сторонам строку для примирення терміном чотири місяці. Після закінчення строку на примирення сторони не примирились, а тому судом було відновлено провадження у справі і вирішено спір по суті. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що суд не вжив всіх можливих заходів до примирення з безпідставними. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не забезпечив участь у судовому засіданні обох сторін та не вжив заходів до врегулювання судового спору за участі судді, не можуть бути враховані, оскільки кожна із сторін використала своє право на розгляд справи без їх участі. При цьому позивач направляв до суду заяви про розгляд справи без його участі, а відповідачка про відкладення розгляду справи з різних причин. Жодна із сторін особисто в судові засідання не з`являлась, хоча суд за клопотанням відповідачки неодноразово відкладав судові засідання. Щодо врегулювання спору за участі судді, то колегія суддів зауважує, що вирішення спору таким шляхом є правом, а не обов`язком суду. До того ж суд надав сторонам значний час для примирення, який відповідачка могла б використати для збереження сім`ї. Відсутність примирення свідчить про те, що позивач не має бажання примиритись з відповідачкою та зберегти шлюб. Шлюбні відносини формуються на вільному волевиявленні двох сторін, кожен із подружжя має право на розірвання шлюбу, примушування до збереження шлюбу є порушенням права чоловіка, або дружини. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу та посилається на те, що його шлюб з відповідачкою носить формальний характер, подружні відносини між ними припинено, він фактично створив іншу сім`ю, подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим та буде суперечити його інтересам, а тому суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що суд зазначив у рішенні, що подружнє життя не склалося, зокрема, по причині невиконання нею обов`язків з ведення спільного господарства, що не відповідає дійсності, завдає шкоди її честі, гідності та діловій репутації, паплюжить її ім`я, не можуть бути враховані апеляційним судом, оскільки не впливають на правильність ухваленого рішення та не є підставою для його скасування. До того ж в рішенні суду, в обгрунтування позовних вимог, зазначено, що подружнє життя не склалося через розходження поглядів на сімейні відносини та обов`язки з ведення спільного господарства, а не про невиконання таких обов`язків відповідачкою. Доводи ОСОБА_5 про те, що вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи спростовуються матеріалами справи, оскільки судова кореспонденція їй направлялася як за адресою реєстрації, яку сама відповідачка вказувала у своїх численних заявах, так і на адресу фактичного проживання с. Осиково Бердичівського району. Численні заяви відповідачки до суду про відкладення розгляду справи з різних причин свідчать про те, що вона повідомлялась належним чином про дату, час та місце розгляду справи та реагувала відповідними процесуальними документами. Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому в розумінні положень ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19.02.2021. Головуючий Судді