Постанова 4812 № 490/8192/20

15.02.21 22-ц/812/294/21 Єдиний унікальний номер справи 490/8192/20 Провадження №22-ц/812/294/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 15 лютого 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 21 листопада 2020 року, про передачу справи на розгляд до іншого суду, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Черенкової Н.П., у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору, в с т а н о в и л а: 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрдебт Плюс» зазначений позов, який обґрунтовував наступним. 06 вересня 2006 року між ним та ПАТ «Кредитпромбанк» укладено Кредитний договір №03/1/272/06-G, за умовами якого, останній надав йому грошові кошти, в сумі 69 300,00 дол. США, строком на 120 місяців, під зворотне зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за користування позиченими грошима, виходячи з відсоткової ставки 12,5% річних. Посилаючись на норми ЗУ «Про захист прав споживачів», позивач вважає, що при укладенні вказаного договору, були порушені його права як споживача, а тому просить визнати Кредитний Договір №03/1/272/06-G від 06.09.2006 року недійсним та застосувати наслідки недійсності кредитного, встановити нікчемність договору відступлення права вимоги від 07 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «ДельтаБанк» та ТОВ УкрдебтПлюс». На стадії вирішення питання про відкриття провадження за вказаною позовною заявою, районний суд дійшов висновку про те, що позов не пов`язаний з захистом прав споживача, а тому справа належить до територіальної юрисдикції Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2020 року позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами передано до Печерського районного суду м. Києва. Не погодившись з зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу, а справу повернути для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ст. 369 ч. 2 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Постановляючи ухвалу про передачу справи до іншого суду, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підсудна даному суду, позивач не є споживачем послуг, а відтак позов повинен бути пред`явлений за загальними правилами підсудності - за місцем знаходження відповідача. Проте, з такими висновками суду І інстанції погодитися не можна. Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва та пред`явив позов до ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрдебт Плюс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору. Підставами позовних вимог, позивач визначив порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.1996 року, з наступними змінами та доповненнями, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що випливають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків). З позовної заяви вбачається, що позов пред`явлено відповідно до вимог ст. 28 ЦПК України, за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Центрального району м. Миколаєва. А тому, справа підсудна Центральному районному суду м. Миколаєва. Передаючи справу за підсудністю до іншого суду, суд першої інстанції виходив також з того, що кредитний договір №03/1/272/06-G від 06 вересня 2006 року не є договором про надання споживчого кредиту, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів». З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч.1 ст. 1 Закону). Отже, положення цього Закону, зокрема, поширюються на правовідносини, що виникають безпосередньо між фізичної особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити послугу, що надається, та суб`єктом господарювання, який надає такі послуги. Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено саме Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_1 пред`явив до ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрдебт Плюс» зазначений позов, та зазначав, що 06 вересня 2006 року між ним та ПАТ «Кредитпромбанк» укладено Кредитний договір №03/1/272/06-G, за умовами якого, останній надав йому грошові кошти, в сумі 69 300,00 дол. США, строком на 120 місяців, під зворотне зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за користування позиченими грошима, виходячи з відсоткової ставки 12,5% річних. Посилаючись на норми ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме на ст.ст. 11, 19, позивач вважає, що при укладенні вказаного договору, були порушені його права як споживача, а тому просить визнати Кредитний Договір №03/1/272/06-G від 06.09.2006 року недійсним та застосувати наслідки недійсності кредитного, встановити нікчемність договору відступлення права вимоги від 07 травня 2014 року, укладеного між ПАТ «ДельтаБанк» та ТОВ «Укрдебт Плюс», а тому предметом даного позову є захист його прав, як споживача, і він, як споживач за договором, може пред`явити позов і за зареєстрованим місцем свого проживання, що він і вчинив. Отже, вищевказаний позов є підсудним Центральному районному суду м. Миколаєва. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, колегією суддів встановлено, що позовна заява містить вимоги щодо захисту прав споживачів. Передаючи справу за підсудністю до іншого суду, судом першої інстанції зроблено помилковий та передчасний висновок, щодо вказаних правовідносин. Пунктом 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2020 року про передачу справи на розгляд іншому суду скасувати і направити справу для вирішення питання про відкриття провадження. Керуючись ст.ст. 367, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2020 року у цій справі скасувати і направити позовну заяву, разом з доданими матеріалами, до Центрального районного суду м. Миколаєва для вирішення питання про відкриття провадження. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст судового рішення складено 18 лютого 2021 року.