Постанова 4801 № 127/17085/20

Справа № 127/17085/20 Провадження № 22-ц/801/277/2021 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 рокуСправа № 127/17085/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Сала Т.Б., Шемети Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Сичуком М.М., ВСТАНОВИВ: В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - ГУ ДКСУ у Вінницькій області) про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду (далі ВОАС) від 16.12.2019 у справі № 120/3346/19-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі №127/14443/18. Зобов`язано ДКСУ виконати вказане рішення суду першої інстанції від 14.11.2018. Позивач вказує, що вищезазначеним рішенням від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 14.03.2019, її позов до відповідачів задоволено частково, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1435,00 грн. Рішення набрало законної сили 14.03.2019. На виконання даного рішення суду 04.04.2019 видано виконавчий лист. Після чого, позивач 09.04.2019 надіслала до ГУ ДКСУ у Вінницькій області заяву з доданим до неї виконавчим листом, в якій просила здійснити на її користь безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 року та просила повідомити її про результат розгляду вказаної заяви. За наслідками розгляду цієї заяви листом ГУ ДКСУ у Вінницькій області від 12.04.2019 №13-36/864 позивачку повідомлено про те, що у відповідності до приписів п. 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 надіслано для подальшого виконання до Державної казначейської служби листом від 12.04.2019 року за № 13-30-08/841. В подальшому ОСОБА_1 08.08.2019 звернулась із заявою до ДКСУ з проханням надати відповідь на поставлені нею питання, на що її листом № 5-11-11/14941 від 03.09.2019 повідомлено, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 обліковуються виконавчі листи у справах № 127/14443/18 та 127/15455/16. Враховуючи передбачені у державному бюджеті межі бюджетних призначень та черговість надходжень рішень до органів Казначейства, питання щодо перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 127/14443/18 розглянеться казначейством до кінця 2019 року, а питання щодо перерахування коштів по виконавчому листу в справі № 127/15455/16 орієнтовно в І-півріччі 2020 року за умови належного фінансування програми. Однак позивач з даною відповіддю не погодилась, тому вимушена звернутись з даним позовом до суду, в якому зазначає, що відповідачем рішення суду про стягнення на її користь моральної шкоди не було виконано у порядку та строки, визначені ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Тому рішенням ВОАС від 16.12.2019 визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у цивільній справі № 127/14443/18 та зобов`язано відповідача виконати рішення у вказаній справі, чого останній не зробив. ОСОБА_1 вказує, що такою бездіяльністю відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, переживаннях, приниженнях, яких вона зазнала у зв`язку з порушенням її права на виконання остаточного рішення суду. Враховуючи наведене, позивач просила суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь 7000,00 грн. відшкодування моральної шкоди та 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКСУ. Представник ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області надав відзив на позов до суду, в якому вказує, що рішенням ВОАС від 16.12.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного осуду від 21.07.2020 у адміністративній справі № 10/3346/19 визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі № 127/14443/18. Судове рішення ухвалене за результатами розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним дій та бездіяльність ДКСУ, допущені нею при розгляді заяви ОСОБА_1 від 09.04.2019, в якій вона просила здійснити на її користь безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі № 127/14443/18. Однак, кошти в сумі 1435,00 грн. на виконання вказаного рішення на підставі виконавчого листа Вінницького міського суду Вінницької області від 04.04.2019 у справі № 127/14443/18 були перераховані ДКСУ за платіжним дорученням від 19.11.2019 за № 4193 20.11.2019, тобто до прийняття судового рішення від 16.12.2019. Також позивачем не зазначено, з яких саме міркувань вона виходила визначаючи розмір моральної шкоди в розмірі 7000,00 грн. та не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяної моральної шкоди. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2142, 86 грн. В іншій частині позову відмовлено. З таким рішенням ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області не погодились та оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. В якості основного доводу зазначали, що при ухвалені постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі №120/3346/19-а суд діяв упереджено, адже незважаючи на фактичне перерахування позивачу 20.11.2019 коштів в сумі 1435 грн на виконання виконавчого листа, про що вказувалось в апеляційній скарзі, вказане рішення було залишено без змін. Дана обставина не була врахована Вінницьким міським судом Вінницької області. Також вказує, що суд безпідставно стягнув моральну шкоду, оскільки позивачем не зазначено, з яких саме міркувань вона виходила визначаючи її розмір у 7000,00 грн. та не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди. В свою чергу позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Також просила відшкодувати понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2000 гривень. Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Задовольняючи частково позов та стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції, врахувавши приписи ч.4 ст. 82 ЦПК України, свій висновок мотивував тим, що рішення ВОАС від 16.12.2019 було визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо не виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у цивільній справі № 127/14443/18 та зобов`язано відповідача виконати рішення у вказаній справі. Обставини, які встановлені рішенням суду у адміністративній справі, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто бездіяльність ДКСУ була встановлена рішенням суду, яке набуло законної сили. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що рішенням ВОАС від 16.12.2019 у справі № 120/3346/19-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі №127/14443/18. Зобов`язано ДКСУ виконати вказане рішення суду першої інстанції від 14.11.2018 (а.с. 5-9). В даному рішенні встановлено, що 14.11.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 127/14443/18, залишене буз змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 14.03.2019, яким стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1435 гривень. Рішення набрало законної сили 14.03.2019. На виконання даного рішення суду 04.04.2019 видано виконавчий лист. Після чого, позивач зверталась до ГУ ДКСУ у Вінницькій області та ДКСУ із заявою та зверненням щодо виконання вказаного рішення суду від 14.11.2018 та просила повідомити її про результат розгляду вказаної заяви. Однак, ГУ ДКСУ у Вінницькій області повідомило, що у відповідності до приписів п. 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 надіслано для подальшого виконання до Державної казначейської служби листом від 12.04.2019. Також ДКСУ листом повідомило, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 обліковуються виконавчі листи у справах № 127/14443/18 та 127/15455/16. Враховуючи передбачені у державному бюджеті межі бюджетних призначень та черговість надходжень рішень до органів Казначейства, питання щодо перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 127/14443/18 розглянеться казначейством до кінця 2019 року, а питання щодо перерахування коштів по виконавчому листу в справі № 127/15455/16 орієнтовно в І-півріччі 2020 року за умови належного фінансування програми. За таких обставин, рішенням ВОАС від 16.12.2019 визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо не виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 року у цивільній справі № 127/14443/18 та зобов`язано відповідача виконати рішення у вказаній справі. Вказане рішення суду набрало законної сили і відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, як правильно зробив висновок суд протиправна бездіяльність ДКСУ та його вина щодо невиконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 у справі №127/1444318, встановлені в адміністративній справі, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Між позивачем та відповідачем виник спір з приводу стягнення моральної шкоди, у зв`язку з невиконанням рішення суду у встановлений законодавством строк. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалася на те, що не мала можливості вчасно отримати присуджені у судовому порядку кошти з боржника, у зв`язку із неправомірною бездіяльністю органу державної влади і його посадових осіб. Ст. 19 КУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 56 КУ кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Серед заподіювачів шкоди законодавець виокремлює особливого суб`єкта - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян. Стаття 11 ЦК України передбачає, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із статтею 23 цього Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Так, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Як уже зазначалося, відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». З матеріалів справи вбачається, що рішенням ВОАС від 16.12.2019 визнано протиправною бездіяльність ДКСУ, як особи, що здійснює виконання рішень суду, боржником за якими є держава або орган, яка полягає у невиконанні рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2018 року у цивільній справі № 127/14443/18 та зобов`язано відповідача виконати рішення у вказаній справі. Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Факт бездіяльність ДКСУ підтверджений рішенням суду та не підлягає доведенню. Таким чином, позивач була позбавлена можливості вчасно отримати присуджені у судовому порядку кошти з боржника, у зв`язку із неправомірною бездіяльністю відповідача, на якого законом покладено обов`язок по примусовому виконанню рішення суду. Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, переживаннях, приниженнях, психологічному напруженні, розчаруванні та незручностях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з порушенням її конституційних, законних прав на виконання остаточного рішення, суду, яким присуджено грошові кошти боржника, необхідності інваліду, пенсіонеру, особі у похилому віці відстоювати тривалий час у судах свої права та не мати можливості вчасно отримати і використати присуджені у судовому порядку кошти з боржника. При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем доведено належними й допустимими доказами факт спричинення їй моральної шкоди ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області, у зв`язку з невиконанням рішення суду у встановлений законодавством строк. При цьому судом обґрунтовано визначено моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та наведено належне мотивування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відтак суд з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та визначив розмір шкоди. Та обставина, що відповідачем перераховані кошти в сумі 1435, 00 грн платіжним дорученням №4193 від 19.11.2019 до ухвалення постанови ВОАС від 16.12.2019, не впливає на висновок суду першої інстанції, оскільки рішенням окружного адміністративного суду визнано протиправною бездіяльність ДКСУ, яка полягає не у тому, що кошти не перераховано, а саме в тому, що дані кошти перераховано з порушенням встановленого законодавством трьохмісячного строку. З таким висновком погоджується апеляційна інстанція. Апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із витратами на професійну правничу допомогу, суд дотримався порядку, визначеного ст.137 ЦПК України. У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16. Ст. 137 ЦПК Українипередбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції достатньо в повній мірі мотивував свій висновок та правильно вирішив це питання, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати в розмірі 2142, 86 грн. пропорційно задоволеним вимогам. Відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не був позбавлена такої можливості. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Судом вірно було враховано розмір витрат, понесених позивачем за надання їй такої допомоги, час, який було витрачено адвокатом на надання юридичної допомоги, враховано співмірність витрат із складністю справи, обсяг наданих послуг і виконаних робіт, ціну позову, тобто таким, що не суперечить вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України. Такий висновок суду є законним і справедливим. Тому доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки не узгоджуються з нормами процесуального законодавства. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи позивача про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги дублюють відзив відповідача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неотримання копії позовної заяви Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, вважає їх надуманими, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема відзивом на позовну заяву, подану в суд першої інстанції від особи, яка одночасно представляла інтереси, як Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області так і Державної казначейської служби України. За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до особистого тлумачення скаржниками норм матеріального та процесуального закону. При цьому апеляційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність ухваленого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просила відшкодувати судові витрати за професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу. Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень ст. 137 ЦПК України. Як свідчать матеріали справи, до відзиву на апеляційну скаргу позивач додала квитанцію щодо сплати адвокату коштів за складання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2000,00 грн (а.с. 129) та договір про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом від 14.07.2020, який надано до апеляційного суду. Разом із зазначеними доказами позивач надала суду докази надіслання відповідачу відзиву на апеляційну скаргу із клопотанням про відшкодування витрат за складання даного відзиву (а.с. 130). Згідно з ч.5 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З матеріалів справи слідує, що представник ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області не надала заперечень щодо розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з апеляційним переглядом справи чи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, хоча не була позбавлена такої можливості. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені нею і документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 2000 грн. Крім того, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року відстрочено представнику ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області сплату судового збору за подання апеляційної скарги до закінчення апеляційного провадження у справі. З матеріалів справи слідує, що позивач звернулася до суду із позовом з вимогою майнового характеру, тому підлягав до сплати судовий збір у розмірі 840,80 гривень. Розмір судового збору за подання апеляційної скарги складає 1261,00 гривень (150 % * 840,80 грн.). Оскільки апеляційну скаргу представника ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області залишено без задоволення, тому їй слід сплатити за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн на користь держави. Окрім того, колегія суддів зазначає, що дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2020 року залишити без змін. Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 гривень на користь держави. Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 2000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді Т.Б. Сало Т.М. Шемета