Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/1885/14

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 року м. Чернівці справа № 727/1885/14 провадження 22-ц/822/233/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Владичана А.І., Височанської Н.К секретар Ковальчук Н.О. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2014 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про виселення встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи на стороні відповідача ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про виселення. Позов обґрунтовано наступним. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_9 27.07.2007 року уклали кредитний договір №CVHMGA00000065, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 45096 доларів США, строком до 26.07.2017 р., а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 27.07.2007 р. уклали договір іпотеки № CVHMGA00000065. Згідно п. 33.3 договору іпотеки ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 67.60, житловою площею 38.00 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов`язання за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. У порушення норм закону та умов договору, ОСОБА_1 зобов`язання за Кредитним договором не виконав. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 11.01.2011 року рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартира загальною площею 67.60, житловою площею 38.00 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк». Після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, відповідно до вимог закону, 11.11.2013 року Банк направив відповідачам повідомлення про необхідність звільнення квартири протягом одного місяця з дня отримання такого повідомлення. Проте відповідачі добровільно не звільнили квартиру у встановлений строк. Таким чином, відповідачі підлягають виселенню з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Договором іпотеки, передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Просили виселити ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки) за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути в солідарному порядку відповідачів судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2014 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено. Виселено ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 з квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересаах ОСОБА_11 , просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 19 травня 2014 року в частині виселення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , із квартири АДРЕСА_2 . Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та з недотриманням положень процесуального законодавства. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував положень ч.2 ст.109 ЖК України. В результаті цього, відповідачам, в тому числі малолітній - ОСОБА_4 (якій було 5 років на момент розгляду справи) не було надано іншого жилого приміщення, вказівка на яке повинна була міститися в оскаржуваному рішенні, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню). Щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про дату час та місце розгляду справи. Так, у протоколі судового засідання вказано, що ОСОБА_1 у судові засідання, які були призначені на 05 травня 2014 року, 12 травня 2014 року та 19 травня 2014 року, не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. В судовому засіданні було з`ясовано, що ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_3 . Однак, жодних повісток-повідомлень про призначення розгляду справи на 05 травня 2014 року, 12 травня 2014 року та 19 травня 2014 року на вказану адресу не надходило. ОСОБА_1 , не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскаржуване рішення не отримував. В матеріалах справи відсутні докази направлення ОСОБА_1 , за будь- якою із відомих адрес, копії рішення Шевченківського районного суду від 19 травня 2014 року. Натомість, у матеріалах справи наявні декілька поштових листів, які адресовані « ОСОБА_10 та ін.» і повернулися адресанту із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Відповідачі постійно проживають в квартирі та іншого житла не мають, а виконання наявного рішення суду першої інстанції матиме наслідком позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням, адже іншим житлом вона не забезпечена.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 27.07.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVHMGA00000065, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 45 096 доларів США, строком до 26.07.2017 р., а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди в строки, зазначені договором. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 27.07.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки № CVHMGA00000065, відповідно до якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . 11 січня 2011 року Шевченківський районний суд м. Чернівців по справі №2-174/2011 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CVHMGA00000065 від 27 липня 2007 року, заборгованість за яким складає 53 349,80 доларів США, що згідно офіційного курсу еквівалентно 424 600,38 грн., звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру загальною площею 67,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 15 березня 2013 року та 11 листопада 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було надіслано ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє мати ОСОБА_13 , ОСОБА_8 вимоги про звільнення квартири в 30-денний строк з дня їх отримання в зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки. Як вбачається з повідомлень про вручення поштового відправлення дані вимоги були отримані відповідачами 22.03.2012 року та 19.11.2013 року. Згідно довідки ПП «Ремжитлосервіс» від 11.03.2013 року ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_2 . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Рішення суду першої інстанції, в частині виселення ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не оскаржується, а отже в силу положень ст.ст.13, 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Згідно ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були виконані усі вимоги, передбачені ст.40 ЗУ "Про іпотеку" та ч. 3 ст.109 Житлового кодексу УРСР для примусового виселення мешканців, а саме, наявне рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачам було направлено повідомлення про добровільне виселення з житла, а тому наявні правові підстави для виселення відповідачів з квартири. Однак, колегія суддів не погоджується з цим, з огляду на наступне. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» Цивільного кодексу України та Законом України «Про іпотеку». За змістом частини першої статті 575 ЦК Українита статті 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону(частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною другою якої, у редакції на дату ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Згідно зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Однак слід захистити і права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку»та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСРустановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»). Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСРгромадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСРвстановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення. Проте, в даному випадку, в іпотеку була передана квартира, яка перебувала на праві приватної власності ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2004р., і яка не була придбаною за рахунок кредитних коштів. Дана обставина підтверджується договором іпотеки, який міститься в матеріалах справи. При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15. Суд апеляційної інстанції, установивши, що квартира, яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якої просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів наданих АТ КБ «ПриватБанк» на підставі укладеного між ними договору про іпотечний кредит від 27 липня 2007 року, керуючись положеннями статті 109 ЖК УРСР, вважає, що в задоволенні позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідачки без надання їй іншого постійного жилого приміщення, слід відмовити. Також судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення. Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомленні про час та дату розгляду справи. Так розгляд справи відбувся у відсутності апелянта, матеріали справи не містять належного повідомлення про час та дату розгляду справи, що відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК Україниє обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки, якщо справа розглянута судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, це, відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК Україниє обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п.4 ч.1. ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи, що судом порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, рішення суду в частині задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про виселення слід скасувати, в позові в цій частині відмовити. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який дії в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 травня 2014 року в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про виселення скасувати. В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_14 про виселення відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді А.І. Владичан Н.К. Височанська