Постанова 4803 № 201/909/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1151/21 Справа № 201/909/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації, В С Т А Н О В И Л А : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації. Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 січня 2020 року на засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників АТ комерційного банку «ПриватБанк» в м. Дніпро було прийнято рішення про направлення власникам та наглядовій раді АТ КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 19 від 08 січня 2020 року. В якості обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач посилався на порушення позивачем трудового законодавства, зокрема ст. 40-42 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Позивач вважає, що оскаржуване рішення в частині висновків про необхідність розірвання трудового договору з ним, необґрунтованим та незаконним, зважаючи на недоведеність фактів порушення позивачем трудового законодавства. Крім того, оскаржуване рішення прийняте за відсутності повноважень, з огляду на відсутність колективного договору між відповідачем та банком. Враховуючи вказане, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення засідання комітету Первинної профспілкової організації співробітників АТ комерційного банку «ПриватБанк» в м. Дніпро, оформлене протоколом № 19 від 08 січня 2019 року, про направлення власникам та наглядовій раді АТ КБ «ПриватБанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року позовні вимоги задоволені, а саме визнано незаконним та скасовано рішення комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» оформлене протоколом № 19 від 08 січня 2020 року про направлення наглядовій раді АТ КБ «ПриватБанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління ОСОБА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. В апеляційній скарзі первинна профспілкова організація співробітників акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального ат процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення. Яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що а ні ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а ні Кодексом законів про працю України не містять такої умови, як обов`язкова наявність колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу. Крім того, апелянт зазначає, що суд вийшов за межі своїх повноважень, надавши оцінку обставинам, які не входили до предмету доказування в даній справі. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 08 січня 2020 року на засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» було прийнято рішення про направлення наглядовій раді Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання Профспілки № 19 від 08 січня 2020 року. Оскаржуване рішення прийнято з підстав, начебто, порушення позивачем законодавства про працю, зокрема ст. 46, 139 КЗпП України. В той же день, 08 січня 2020 року за наслідками прийняття оскаржуваного рішення на адресу наглядової ради банку профспілкою було направлено вимогу про розірвання трудового договору з головою правління банку ОСОБА_1 в порядку ст. 33 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст. 45 КЗпП України. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним, всі його доводи є надуманими та не підтвердженими, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню в судовому порядку. Як наслідок, вимога про розірвання, направлена на підставі незаконного оскаржуваного рішення, не може бути прийнята до виконання як безпідставна, незаконна та необґрунтована. Відповідно до ч. 2 ст. 45 КЗпП України якщо керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення. Стаття 10 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначаючи статус професійних спілок, встановлює, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки. Згідно зі ст. 19 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства. Отже, відповідач під час захисту інтересів членів профспілки зобов`язаний одночасно керуватись положеннями Статуту, законодавства та колективного договору. Відповідно до ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Частина 2 ст. 7 ЗУ «Про колективні договори і угоди» передбачає, що саме у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально- економічних відносин. Таким чином, чинне законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону про профспілки та ст. 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі ст. 45 КЗпП така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, і вона може бути оскаржена до суду працівником або власником чи уповноваженим ним органом у двотижневий строк. З преамбули Протоколу № 19 від 08 січня 2020 року вбачається, що відповідач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в банку. Однак, жодних відомостей про підписання колективного договору в оскаржуваному рішенні не зазначено. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відсутність відповідного колективного договору, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем, є підставою для відмови у задоволенні вимог сторони відповідача, розгляду оскаржуваного рішення та вимоги про розірвання розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1 відповідно до приписів ст. 33 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Крім того, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідача було зареєстровано лише 19 червня 2019 року. Разом з тим, за даними ЄДР, окрім відповідача у банку наразі створено та зареєстровано 23 профспілкових організації, включаючи Всеукраїнську професійну спілку працівників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» та 19 організацій такої Всеукраїнської профспілки, а також Первинна професійна спілка трудового колективу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та Первинна профспілкова організація трудового колективу Головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк». Тобто, наразі у банку діє 23 організації профспілок з різним статусом. Позивач вважає, що прийняття оскаржуваного рішення зачіпає колективні інтереси працівників банку, а тому позиція профспілкової сторони з даного питання повинна бути злагодженою. Однак відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, допускає явне зловживання своїми профспілковими правами, намагаючись вирішувати колективні інтереси працівників банку без погодження з 22 іншими організаціями профспілок, що діють у банку. Встановивши відсутність колективного договору, укладеного між банком та відповідачем, та з урахуванням наявності інших профспілкових організацій у банку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення було прийняте відповідачем без наявності законних повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 33 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. В якості обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач вказує на наступні порушення: винесення наказу № 3.16.0.0.0/1-6931368 від 13 червня 2019 року про відсторонені ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків; введення в оману наглядової ради банку щодо того, що ОСОБА_3 не був відсторонений від виконання службових обов`язків та приховування від наглядової ради банку існування наказу № 3.16.0.0.0/1-6931368 від 13 червня 2019 року про відсторонені ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем вимог статей 46 і 139 КЗпП України. Відповідач не вперше звертається до наглядової ради банку із вимогою про розірвання трудового договору з позивачем. Підставою кожного з трьох рішень профспілки про надсилання наглядовій раді вимоги про розірвання трудового договору з позивачем є начебто порушення ним законодавства по відношенню до однієї і тієї ж особи - голови комітету профспілки - ОСОБА_3 .. Як вказано відповідачем у першому рішенні, однією з його підстав був факт відключення ОСОБА_3 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку з 27 травня 2019 року, що було розцінено відповідачем як фактичне відсторонення ОСОБА_3 від роботи. В оскаржуванному рішенні відповідач знову зазначає факт відключення ОСОБА_3 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку з 27 травня 2019 року. 19 грудня 2019 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська прийняв рішення у справі № 201/10081/19, яким задовольнив позовні вимоги позивача та визнав незаконним і скасував перше рішення відповідача. Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Прийняття відповідачем трьох рішень з метою розірвання трудового договору з позивачем, які ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах та аргументуються однаковими доводами, а систематичний характер таких дій свідчить про зловживання профспілкою правами, наданими Законом про профспілки та КЗпП України. В обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач вкотре намагається довести, що ОСОБА_3 було нібито відсторонено від роботи для чого, зокрема, посилається на наказ як новий факт. Але факт існування наказу був достеменно відомий відповідачеві, оскільки був описаний, зокрема, у позовній заяві позивача від 30 серпня 2019 року про оскарження рішення відповідача про направлення наглядовій раді першого рішення; за результатами розгляду справи № 201/10081/19 суд встановив, що факт відсторонення ОСОБА_3 від роботи у розумінні ст. 46 КЗпП України відсутній; у розумінні ст. 46 КЗпП України відсторонення працівника від роботи є призупиненням виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством (висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц). Як випливає з ч. 2 ст. 113 КЗпП України час відсторонення не підлягає оплаті. Разом з тим, як свідчать розрахункові листки ОСОБА_3 за червень-серпень, та що не заперечувалось самим ОСОБА_3 , він продовжує перебувати на робочому місці (відпрацьовувати відповідні робочі дні), отримувати заробітну плату, відбувати у відрядження та використовувати відпустки. Все це свідчить про те, що фактичного відсторонення ОСОБА_3 в розумінні ст. 46 КЗпП України не відбувалося (аналогічний висновок міститься, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 309/361/17). Сам факт відключення ОСОБА_3 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку не означає відсторонення працівника від роботи. Більше того, у Банку відсутні будь-які документи, які б встановлювали обов`язкове надання ОСОБА_3 певного переліку засобів зв`язку для виконання посадових обов`язків. У своїй постанові від 06 листопада 2018 року за наслідками розгляду справи № 760/15066/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсторонення від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати на час службового розслідування не є тотожним відстороненню від роботи у розумінні ст. 46 КЗпП України. Встановлено, що наразі ОСОБА_3 має доступ до системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку і має можливість виконувати повною мірою усі свої посадові обов`язки. Зокрема, це ілюструють пояснення ОСОБА_4 (заступника ОСОБА_3 ) від 25 листопада 2019 року щодо подій 28 жовтня 2019 року, в яких описано факти обміну інформацією з ОСОБА_3 у системі електронного документообігу «ПриватДок». При цьому, у наданому відповідачем наказі встановлено термін його дії (закінчення службового розслідування), а законодавство не встановлює певного обов`язку чи формату оформлення окремих письмових документів для скасування дії подібних наказів. Крім того, в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває справа № 201/11580/19 за позовом ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення трудових прав позивача, а саме про відновлення його трудових прав керівника напрямку «Credit Collection» шляхом відновлення доступу до системи електронного документообігу «Приватдок», до засобів корпоративного зв`язку до корпоративного аккаунта @privatbank.ua, до електронної системи контролю, а також до будь яких інших електронних систем та пристроїв, якими він користувався в своїй службовій діяльності станом на 27 травня 2019 року та заборони АТ КБ «Приватбанк» в подальшому чинити дії, направлені на передачу його службових прав та повноважень третім особам, за виключенням випадків, прямо передбачених законом. В рамках справи № 201/11580/19 ОСОБА_3 надав заяву про зміну позовних вимог, в тексті якої зазначив, що доступ до системи електронного документообігу "Приватдок", до засобів корпоративного зв`язку, до корпоративного аккаунту @privatbank.ua, до електронної системи контролю, а також до усіх інших електронних систем та пристроїв, якими він користується в своїй службовій діяльності йому було відновлено, в зв`язку з чим він просив залишити відповідну позовну вимогу без розгляду. Тобто, доступ ОСОБА_3 до електронних систем банку повністю відновлено, що підтверджено самим ОСОБА_3 в рамках справи № 201/11580/19. Враховуючи викладене, доводи оскаржуваного рішення стосовно нібито незаконного відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків, є надуманими та спростовуються самим ОСОБА_3 .. Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Разом з тим, відповідач не наділений компетенцією оцінювати достатність чесності та сумлінності роботи позивача. Будь-яке оцінювання відповідачем роботи позивача, що ґрунтується на здогадках і припущеннях, не може розцінюватися як порушення керівником норм трудового законодавства та слугувати підставою для вимоги розірвання трудового договору на вимогу відповідача. Отже, позивачем не було вчинено жодного порушення законодавства про працю чи про профспілки. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апелянта в скарзі про те, що а ні ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а ні Кодексом законів про працю України не містять такої умови, як обов`язкова наявність колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Більш того, суд першої інстанції на вказані посилання відповідача надав чіткі, обґрунтовані та такі, що відповідають нормам чинного законодавства відповіді, які відповідачем спростовані не були. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачена апелянтом сума судового збору за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко