Постанова 4803 № 205/5489/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/836/21 Справа № 205/5489/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про позбавлення батьківських прав, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2015 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від якого народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач життям дитини не цікавиться, не спілкується із нею та не приймає участі у її вихованні. Позивач проживає разом із дитиною, займається її утриманням та вихованням, так як батько дитини тривалий час не піклується про неї, не приймає участі в її вихованні, не цікавиться її життям, та розвитком, матеріально не забезпечує, тобто взагалі усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні її малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо судових витрат. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду та посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 10 січня 2014 року. Від шлюбу народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З пояснень позивача суд встановив, що батько дитини - ОСОБА_1 , ще до її народження покинув вагітну дружину, всіляко ухиляється від своїх батьківських обов`язків, вихованням та матеріальним утриманням дитини не займається, не спілкується із нею, тим самим проявляє байдужість до її подальшої долі. Встановлено, що вихованням та матеріальним утриманням дитини займається мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом із дитиною за адресою: АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що з відповідача стягуються аліменти на утримання дружини та дитини, але станом на 01.10.2015 року за ним утворилась заборгованість по сплаті аліментів на загальну суму 11 668,86 грн. Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 1/14-171 від 17.07.2015 року визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно його дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як він фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та проявляє байдужість до долі своєї дитини (а.с.7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності позовних вимог, зокрема, щодо свідомого нехтування відповідачем свого батьківського обов`язку та прийшов до висновку, що батько дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя; не забезпечує дитині необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується із дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, тим самим дійсно ухиляється від виховання та утримання свого сина. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 371/693/18 (провадження № 61-22711св19). Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. Відповідач працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи. Неспроможними колегія суддів вважає посилання позивача на те, що апелянт має асоціальну поведінку та його спілкування може нашкодити спілкуванню з дитиною, оскільки притягнення відповідача до кримінальної відповідальності мав одноразовий характер та ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 30.07.2019 року ОСОБА_1 звільнено від покарання зв`язку із закінченням іспитового строку. Кожен рік апелянт проходить медичну комісію, наркологічних протипоказань не виявлено. Крім того, висновок органу опіки та піклування, яким визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав, не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер, що також підтверджується положенням частини шостої статі 19СК України, згідно якої суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про позбавлення батьківських прав. Водночас, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 365 грн. 40 коп. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради про позбавлення батьківських прав відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 365 грн. 40 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова