Постанова 4822 № 725/982/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2021 року м. Чернівці Справа № 725/982/20 Провадження №22-ц/822/187/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б. секретар - Герман Я.І. за участю: представника позивача - ОСОБА_4, відповідача - ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про позбавлення батьківських прав, головуючий у І-й інстанції - Смотрицький В.Г., ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 14 лютого 2007 року зареєстрували шлюб з відповідачем, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище змінено на ОСОБА_5 . Зазначала, що після народження дитини відносини між ними погіршились і коли дитині виповнилося 7 місяців вони почали проживати окремо, син залишився з нею. На підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці 07 лютого 2011 року шлюб між ними був розірваний. Спору щодо місця проживання малолітнього сина не було. Вказувала на те, що з 2010 року малолітній син проживає з нею в АДРЕСА_1 . Відповідач участі у вихованні дитини не бере, ніколи не цікавився інтересами сина, його уподобаннями, не займався його всебічним розвитком. Також посилалася на те, що ОСОБА_1 людина не врівноважена, конфліктна. Його запальний характер колись призвів до умисного злочину. Вироком Ленінського районного суду м. Чернівці від 08 вересня 1995 він був засуджений до 10 років позбавлення волі за вбивство та в подальшому був звільнений від відбування покарання умовно-достроково. Саме через характер відповідача, постійні сварки та конфлікти розпався їх шлюб. Крім того, дитина не отримує належної матеріальної допомоги від батька. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 квітня 2011 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У той же час, враховуючи, що відповідач не мав постійного місця роботи, аліменти він сплачував дуже рідко і у незначному розмірі (300-500 грн), а потім і взагалі перестав платити. Станом на червень поточного року заборгованість склала більше 36 тис. грн. ОСОБА_1 не виконує свої батьківські обов`язки, нехтує вихованням дитини, що в свою чергу є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відсутність будь-якого інтересу та участі у вихованні сина, ігнорування процесу його виховання та догляду за ним, ухилення від виконання батьківських обов`язків стало підставою для звернення до органу опіки та піклування із заявою про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 . У ході розгляду вказаної заяви службою у справах дітей було отримано також заяву у самої дитини, в якій хлопчик висловив свою особисту позицію та зазначив, що батько з ним не спілкується, їм не допомагає, мама виховує його сама, а тому просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно себе. 24 грудня 2019 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради у рішенні №739/28, розглянувши заяву ОСОБА_3 , подану службою у справах дітей міської ради, вирішив надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_1 .. У висновку органу опіки і піклування №01/02-24/41 від 09 січня 2020 року зазначається, що відповідач не займається вихованням сина, матеріальної допомоги не надає, не піклується про фізичний та духовний розвиток, здоров`я та майбутнє дитини. Даним висновком визнано за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_1 по відношенню до малолітнього ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. На зазначене рішення суду представник позивача ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що під час судового розгляду справи позивачем надано належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 свої обов`язки по вихованню сина ОСОБА_5 не виконує, не займається його фізичним, духовним та моральним розвитком, тривалий час не надавав матеріальної допомоги. Матеріальне утримання відповідачем сина здійснюється лише у примусовому порядку. Звертає увагу на те, що ОСОБА_5 у заяві на адресу служби у справах дітей висловив свою особисту позицію та самостійно зазначив, що батько з ним не спілкується, їм з мамою не допомагає, мама виховує його сама, а тому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно нього. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ще до звернення позивача до суду з цим позовом відповідач намагався підтримувати зв`язок зі своїм неповнолітнім сином, який в даний час проживає в іншій країні, але не зміг цього зробити з причин, які не залежали від його волі. На час розгляду справи у відповідача відсутня заборгованість по аліментам на утримання неповнолітнього сина. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, достатніх доказів того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, позивачка суду не надала, а висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради носить лише формальний характер, правові підстави, передбачені ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав в судовому засіданні не знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2007 року, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 . Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання особи позивачка ОСОБА_3 та її син ОСОБА_5 проживають в АДРЕСА_1 . Також встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 квітня 2011 року з відповідача на користь позивача на утримання сина стягнуто аліменти та постановою державного виконавця від 27 липня 2011 року відкрито виконавче провадження. В період часу з лютого 2011 року по червень 2019 року згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів ДВС відповідач сплачував аліменти нерегулярно. Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради №01/02-24/41 від 09 січня 2020 року орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до його малолітнього ОСОБА_5 , 18 листопада 2009 року, у зв`язку з тим, що він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Відповідно до довідки КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа м. Чернівці» від 23 липня 2020 року ОСОБА_1 працює тренером-викладачем з пауерлфітингу з 01 лютого 2010 року. З наданої КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа м. Чернівці» характеристики відносно ОСОБА_1 вбачається, що за час роботи він зарекомендував себе кваліфікаційним фахівцем, умілим організатором навчально-тренувального процесу. Користується повагою та авторитетом серед колег, учнів і батьків. Знаходить спільну мову з дітьми та з батьками. Вимогливий до себе та своїх учнів. Комунікабельний, ввічливий. Всі доручення адміністрації виконує вчасно та сумлінно. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звертався із заявою до Посольства Федеративної Республіки Німеччина у м. Києві, в якій зазначив, що відкликає заяви від 20 березня 2017 року та 02 лютого 2018 року, якими надав згоду синові ОСОБА_5 на постійне проживання в Німеччині разом з його матір`ю ОСОБА_3 . З грудня 2018 року і до дати написання заяви ОСОБА_3 приховує від нього місце знаходження його сина ОСОБА_5 , на телефонні дзвінки не відповідає, точна адреса місця проживання сина на території Німеччини йому не відомі. Він намагався 11 серпня 2019 року зустрітися із сином, але за адресою: АДРЕСА_2 син та його мати не проживають. Просив допомогти у встановленні місця перебування його сина ОСОБА_5 у Німеччині та сприяти у його поверненні в Україну, оскільки його фактично позбавлено можливості спілкування із сином проти його волі. Дана заява від 15 жовтня 2019 року засвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Іпатовою М.М. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер. З огляду на викладене, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому колегія суддів зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Крім того, слід зазначити, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. Також суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради №01/02-24/41 від 09 січня 2020 року, який має рекомендаційний характер. Оскільки цей висновок є недостатньо обґрунтованим, здійснений без урахування характеристики батька дитини, його ставлення до виконання батьківських обов`язків. У висновку також не наведено підстав та аргументів позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Посилання апеляційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач несвоєчасно сплачує аліменти, не спілкується з дитиною, безпідставні, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено винної поведінки відповідача. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_5 у заяві на адресу служби у справах дітей висловив свою особисту позицію та самостійно просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносне себе, не заслуговують на увагу, оскільки за конструкцією норми статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою, але суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її найкращі інтереси. Колегія суддів вважає, що відношення дитини до батька мотивовано тимчасовим почуттям образи, але це не означає, що позбавлення батька батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки надзвичайно важливо для хлопця відчувати спорідненість із його рідним батьком, шкідливих звичок у якого та негативного впливу на дитину не виявлено, а тому суперечлива думка дитини, ураховуючи інші обставини даної справи, не є наразі визначальною. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення. Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2020 року залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк