Постанова 4856 № 676/5846/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 676/5846/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевцова Л.М. Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 18 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника відповідача - Химича Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Вінницькій області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Козловського Віталія Володимировича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до інспектора 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області, Козловського В.В., Департаменту патрульної поліції НП України, про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову інспектора 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області, Козловського Віталія Володимировича про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь позивача - 1250 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 420,00 грн. на відшкодування судового збору. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу позивача - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимог апеляційної скарги. Позивач в судове засідання не з"явився, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи у відповідності до вимог ст. 313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що постановою інспектора 4роти 1батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області, Козловського В.В., від 19.10.2020 року ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП до штрафу в розмірі 255 грн. Правопорушення полягало в тому, ОСОБА_1 , 19.10.2020 року, біля 22 год., керуючи автомобілем Daily 65С15 д.н. НОМЕР_1 , на 345 км + 950 м автодороги М-12 сполученням Стрий-Знам`янка, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив п. 34 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП України. Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача Рязанов Л.Г. зазначив, що вказаного правопорушення позивач не допустив, керував автомобілем відповідно до вимог ПДР України, розділювальну смугу не пересікав. На підтвердження своїх доводів, представник позивача надав суду докази, а саме, витяг із Інтернету про те, що на вказаній ділянці дороги розділювальна смуга облаштована відбійником і позивач не міг її переїхати. Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що за відсутності належних доказів вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху, постанова про накладення адміністративного стягнення є такою, що винесена без достатніх підстав, а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За п. 1.3. Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР України), учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена відповідними частинами ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. За змістом ст.31 Закону України "Про національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Перелік підстав для зупинки транспортного засобу передбачений ч. 1 ст. 35 Закону України "Про національну поліцію". Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення. У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Відповідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, даною постановою зазначено - судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції правильно вказав, що жодних доказів щодо факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідач суду першої інстанції не надав. Правовою ж підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, чого в даному випадку не було дотримано. Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, колегія суддів зауважує про процесуальний обов`язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 77 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками Національної поліції, оскільки таке візуальне спостереження може бути доказом лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Колегія суддів зазначає, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, однак ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано не було. Таким чином, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про достатність підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 19.10.2020 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 255 грн. Даючи оцінку суду першої інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. У разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини 9 вказаної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат підлягає оцінці кожен окремий доказ надання правової допомоги та у їх сукупності співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, а також заперечення суб`єкта владних повноважень щодо обґрунтованості їх розміру. Відповідач в апеляційній скарзі, а також представник відповідача в судовому засіданні заперечили проти визначеного розміру гонорару адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача з тих підстав, що він є неспівмірним обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Окрім того, судом встановлено, що заява про відшкодування судових витрат подана представником позивача до суду 18 грудня 2020 року, тобто у день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Копія заяви та доданих до неї документів не направлялась на адресу відповідача. Зазначене свідчить про те, що відповідач був позбавлених можливості подати до суду свої заперечення щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). Так, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Так, на підтвердження понесених витрат представник позивача адвокат Рязанов Л.Г. надав суду заяву про відшкодування судових витрат, які згідно акту виконаний робіт від 18.12.20 року складають 1250 грн. З яких: 250 грн. (за одну годину) - за вивчення матеріалів справи та консультація, та 1000 грн. (за п"ять годин) - за складання позовної заяви. Крім того позивач надав копію розрахункової квитанції за №241338 від 18.12.20 року про отримання адвокатом ОСОБА_2 1250 грн. згідно договору за №183 Про надання правової допомоги. Колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 1250 грн. пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також співмірним виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що такий вид правничої послуги, як підготовка позовної заяви і подання її до суду включає в себе і ряд інших супутніх послуг таких, як: вивчення матеріалів справи та консультація. Таким чином, перелічені супутні послуги охоплюються поняттям підготовка позовної заяви і подання її до суду. Водночас, суд зазначає, що надання відповідної консультації ( одна година), підготовка позовної заяви ( тривалістю 5 годин), не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа) та сталу судову практику у даній категорії справ. Більше того, суд апеляційної інстанції відзначає, що представник позивача участі у судових засіданнях суду першої інстанції не приймав, позаяк подавав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Також колегія суддів зазначає, що позивач та його представник не надали обґрунтованих доказів того, що підготовка позовної заяви та інших документів у даній справі вимагала значного обсягу та за своїми характеристиками була віднесено до обсягу складних справ. Тому суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19). Також, суд зважає на складність предмету позову, типовість справи та правовідносин, відсутність репутаційних ризиків та публічного інтересу до справи. Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 500 грн. за дві години наданих юридичних послуг. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму стягнення до 500 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Вінницькій області задовольнити частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року змінити, зменшивши суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції до 500 грн. В іншій частині рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.