Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/13358/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/13358/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 18 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Адлєр" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Адлєр" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, В С Т А Н О В И В : В серпні 2020 року Приватне підприємство "Адлєр" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просило: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління ДПС у Житомирській області №863 від 7 серпня 2020 року «Про проведення фактичної перевірки ПП «Адлєр»; - визнати протиправним та скасувати рішення начальника Головного управління ДПС у Житомирській області №1 «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків» від 10 серпня 2020 року, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ПП «Адлєр». Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, призвело до неправильного вирішення спору. При цьому, доводи апеляційної скарги фактично дублюють доводи, наведені скаржником в позовній заяві, які лише викладені в розрізі висновків суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, та просив відмовити в задоволенні останньої, посилаючись на вірність та обгрунтованість висновків суду першої інстанції. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та було підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, ГУ ДПС у Житомирській області на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України видано наказ від 7 серпня 2020 року №863, яким вирішено провести фактичну перевірку ПП «Адлєр» у період з 10 серпня 2020 року (а.с.55-56). На підставі наказу видано направлення на перевірку від 10 серпня 2020 року №1206-1208 (а.с.52-54). Посадовими особами Головного управління ДПС у Житомирській області здійснено виїзд за адресою місцезнаходження ПП «Адлєр»: Житомирська область, м.Житомир, вул.Авіаторів, 9, де їм було відмовлено у допуску до проведення фактичної перевірки, з підстав запровадження карантину на території України та мораторію на проведення органами ДПС документальних та фактичних перевірок, крім фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та наполягалось на проведенні фактичної перевірки після закінчення карантину. У зв`язку із недопуском представників органу ДПС до проведення фактичної перевірки, відповідачем складено акт від 10 серпня 2020 року №299/06-30-32-05 (а.с.51). Крім того, 10 серпня 2020 року начальником ГУ ДПС у Житомирській області прийнято рішення №1 "Про застосування адміністративного арешту майна платника податків" (а.с.59). Позивач, вважаючи наказ від 7 серпня 2020 року №863 та рішення від 10 серпня 2020 року №1 протиправними, звернувся до суду з даним позовом про їх скасування. Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом доведено правомірність своїх дій щодо винесення наказу №863 від 7 серпня 2020 року «Про проведення фактичної перевірки ПП «Адлєр» та рішення №1 «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків» від 10 серпня 2020 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляну на наступне. Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до п. 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно з п.п.75.1.3 п.75.1 статті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичної перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України. Відповідно до п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених п.п.80.2.1 - 80.2.7 п.80.2 статті 80 ПК України. Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуваний наказ прийнято на підставі 80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України. Відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка проводиться у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже, вказаний підпункт дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які відповідно до приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №815/1978/18, встановивши, що позивач займається діяльністю, яка регулюється Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», Верховний Суд дійшов висновку про те, що контролюючий орган мав право на проведення фактичної перевірки позивача на підставі здійснення контролюючим органом функцій (відповідно до положень ст. 19-1 ПК України), визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального та рішення керівника контролюючого органу, а наказ про проведення фактичної перевірки є законним. На підтвердження наявності підстав для проведення фактичної перевірки позивача відповідачем відзначено про лист №8215/7/99-00-17-02-01-17 від 26 травня 2020 року директора Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ДПС України, який було направлено Головним управлінням ДПС у областях, м.Києві та Офісу ВПП з метою недопущення порушень у сфері обігу підакцизних товарів, запобігання незаконному обігу пального, та зобов`язано провести перевірки зазначених суб`єктів господарювання, в рамках підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, відповідно до доданого списку платників податків (а.с.47-48). На виконання вимог вказаного листа відповідачем і винесено наказ №863 від 7 серпня 2020 року на проведення фактичної перевірки ПП «Адлєр» відповідно до вимог підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та доповідної записки №795/06-30-32-05 від 5 серпня 2020 року (а.с.55-57). Судова колегія зауважує, що в оскаржуваному позивачем наказі ГУ ДПС у Житомирській області №863 від 07.08.2020 міститься посилання на підстави проведення перевірки, а саме: підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Передумовою проведення фактичної перевірки з підстави, передбаченої підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже підставою винесення наказу від 07.08.2020 року №863 про проведення фактичної перевірки ПП "Адлєр" було отримання інформації від ДПС України від 26 травня 2020 року №8215/7/99-00-17-02-01-17. Крім того, у направленні на перевірку від 10.08.2020 року №1206-1208 (а.с.52-54), також було відзначено мету проведення перевірки - дотримання вимог, встановленим законодавством України, при здійсненні виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, а також законодавчо визначені підстави проведення перевірки, а саме: підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та наказ ГУ ДПС у Житомирській області від 7 серпня 2020 року №863. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують наявність підстав для проведення фактичної перевірки позивача, визначених чинним ПК України. Згідно з абз.3 п.81.1 статті 81 ПК України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Отже, закон передбачає зазначення в наказі про проведення перевірки, зокрема, підстав для її проведення, визначених ПК України. Так, в оскаржуваному наказі № 863 від 07.08.2020 зазначено пп.80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України, який визначає окремі підстави для проведення фактичної перевірки. В той же час відсутність в наказі № 863 від 07.08.2020 окремих посилань на лист №8215/7/99-00-17-02-01-17 від 26 травня 2020 року директора Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ДПС України не свідчить про порушення відповідачем вимог п.81.1 статті 81 ПК України, тому не може бути підставою для його скасування. Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Податковим кодексом України не передбачено надання платнику податків відомостей про те, за інформацією якого державного органу місцевого самоврядування, або суб`єкта господарювання чи фізичної особи проводиться перевірка, як не передбачено і розкриття змісту вказаної отриманої інформації та фактів, які свідчать про можливе порушення платником податків податкового законодавства. З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ Головного управління ДПС у Житомирській області № 863 від 07.08.2020 "Про проведення фактичної перевірки" прийнято з дотриманням положень ПК України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Стосовно доводів апелянта щодо дії мораторію на проведення документальних та фактичних перевірок, колегія суддів зазначає наступне. Згідно п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ( в редакції Закону №540-ІХ від 30.03.2020 зі змінами, внесеними згідно Закону №591-ІХ від 13.05.2020) установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: - документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; - документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: -обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; - цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; - обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. Тобто, аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що у разі визначення в наказі про проведення фактичної перевірки підстав, встановлених п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, контролюючий орган має право проводити фактичну перевірку, оскільки дія мораторію не поширюється на даний вид перевірок. В даному випадку, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач діяв у спосіб, визначений чинним законодавством України та у межах своїх повноважень. Стосовно доводів апелянта про протиправність рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 10 серпня 2020 року №1 та наявність підстав для його скасування, судова колегія зазначає наступне. У відповідності до статті 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Згідно пункту 94.5 статті 94 ПК України арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Судова колегія звертає увагу на те, що при прийнятті норми про можливість застосування адміністративного арешту майна платника податків, зокрема, в разі не допуску такою особою посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, законодавець виходив з того, що застосування арешту є особливим видом забезпечення повноти та об`єктивності проведення податкової перевірки, оскільки ухилення платника податків від проведення перевірки може вказувати на його бажання приховати певні докази, що вказують на його недобросовісність. В свою чергу, запровадження судової перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків вказує на необхідність контролю за діями контролюючого органу та захист прав платника податків від можливих зловживань з боку контролюючого органу. Оскільки, Податковим кодексом України на платника податків покладено обов`язок у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення, тому в разі такого протиправного не допуску, платник податків несе відповідальність, зокрема, у вигляді адміністративного арешту майна платника податків. Таким чином, з врахуванням встановлених судом обставин, зокрема, факту відмови від допуску позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем було правомірно застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ПП "Адлєр" на підставі рішення від 10.08.2020 року №1, тому вимога щодо необхідності скасування останнього судом задоволенню не підлягає. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Приватного підприємства "Адлєр" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.