Постанова 4855 № 640/27037/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27037/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Ганечко О.М., Собківа Я.М., секретаря Ткаченка В.В., за участю представників сторін: від позивача - адвокат Вдовиченко Н.Ф., від відповідача - Субота О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказа, за апеляційною скаргою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року про забезпечення позову, - В С Т А Н О В И В: 02 листопада 2020 року Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округа ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач 1, ЦМУ МЮ), Начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та визнання протиправним і скасування наказа про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. 25 листопада 2020 року позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України в особі Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України розглядати подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нею нотаріальною діяльністю. В обґрунтування заяви вказує, що у зв`язку з оскарженням дій Начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у внесенні на розгляд до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, розгляд такого подання до надання оцінки судом правомірності його дій неможливий. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин у справі, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, оскільки у разі прийняття Вищою кваліфікаційною комісією нотарату при Міністерстві юстиції України рішення про анулювання свідоцтва виникне необхідність нового звернення до суду з метою скасування такого рішення. У відзиві на апеляційну скаргу ЦМУ МЮ наголошує на тому, що позивачем не наведено жодних доводів на обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позивачу може мати наслідком істотне ускладнення чи неможливість невиконання рішення по суті спора. Також зазначає, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження у справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - зміні, з таких підстав. Судом установлено, що 16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась у суд із заявою про забезпечення позову до його подання, в якій просила зупинити дію наказа від 12 жовтня 2020 року про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності та заборонити ЦМУ МЮ вчиняти дії щодо блокування доступу приватного нотаріуса до державних реєстрів. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року заяву задоволено частково, зупинено дію відповідного наказа. 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати згаданий наказ відповідача, а також визнати протиправними дії щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нею нотаріальною діяльністю. У рамках відповідної справи ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити Міністерству юстиції України в особі Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату розглядати подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем доводи не підтверджують очевидну протиправність рішення відповідача, а тому така протиправність може бути встановлена лише під час розгляду справи по суті. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органа влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , маючи намір звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказа про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності, подала заяву про забезпечення імовірного позову і така була задоволена судом. Звернувшись до суду із позовом, позивач оскаржила, окрім наказа, ще й дії щодо внесення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. У заяві про забезпечення позову шляхом заборони розглядати це подання, ОСОБА_1 зазначає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення її прав. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження таких обставин позивач не наводить. Колегія суддів зауважує, що станом на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову та її розгляду судом відсутні підстави вважати, шо Вища кваліфікаційна комісія нотаріату за результатами розгляду внесеного подання прийме рішення саме про анулювання свідоцтва позивача. З огляду на наведене, колегії суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню саме з огляду на відсутність підстав уважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з підстав, викладених у цій постанові. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 312, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округа ОСОБА_1 залишити без задоволення. Змінити мотивувальну частину ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року, виклавши її у редакції цієї постанови. У решті судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.М. Ганечко Я.М. Собків (Повний текст постанови складений 17 лютого 2021 року.)