Постанова 4854 № 400/3410/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3410/20 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В. судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2020 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (надалі відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанського управління ГУ ДФС у Миколаївській області №0067023-5106-1411 від 21.05.2019 року та №0067020-5106-1411 від 21.05.2019 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що нарахування податковим органом позивачу до сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік є незаконним, як такі, що не є об`єктом оподаткування згідно п.266.2 ст.266 ПК України, так як використовується позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності як сільськогосподарським товаровиробником. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, а саме: нежилий об`єкт по переробці сільськогосподарської продукції загальною площею 3354,50 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: А-2-Склад (площа 1984,2 кв.м), Б-1 - Прохідна з вагами (площа 122,6 кв.м)., В-1-Склад (площа 103,7 кв.м).. Ж-1-Склад (площа 115,8 кв.м), З-1-Складське приміщення (площа 141,7 кв.м), О-1-Складське приміщення (площа 886,5 кв.м), Г-1-Вбиральня, К-1-Навіс, С-1-Склад, №2,3,4,9-Огорожі, №I,II-Споруди. Також позивачу належить нежитлове приміщення, склад по переробці сільськогосподарської продукції за адресою: АДРЕСА_2 площею 684,9 кв.м. Позивач є фізичною особою-підприємцем, який у податковій декларації платника єдиного податку за 2018 зазначив коди підприємницької діяльності у звітному періоді: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису) бобових культур насіння олійних культур, 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві, 51.10 складське господарство. Ці ж коди діяльності зазначені у позивача в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб -підприємців та громадських формувань. 21.05.2019 року Баштанським управлінням, ГУ ДФС у Миколаївській області прийняті податкові повідомлення-рішення №0067023-5106-1411 та №0067020-5106-1411, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у розмірі 124888,04 грн. та 8159,62 грн.. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є власником нежитлових будівель, які використовуються ним для сільськогосподарської діяльності, а позивач є сільськогосподарським товаровиробником, тому наявні достатні та необхідні правові підстави для застосування пп. «ж» п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування вказаного податку, відповідно до п. 266.2 ст. 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп. 265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Приписами пп. 266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Так, в розумінні пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності. Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що будівлі, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа. У даній спірній ситуації, колегія суддів приймає до уваги, що цільове призначення будівлі, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, податковим органом, як в суді першої, так і апеляційної інстанції не спростовано використання позивачем зазначеної будівлі у сільськогосподарській діяльності. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Частинами першою, другою статті 6 Кодексу передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги податкового законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа. І як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки нерухоме майно, яке належить позивачеві на праві власності, використовується в господарській діяльності позивача, що не спростовано відповідачем, колегія суддів дійшла висновку, що вказані приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.