LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Волинський апеляційний суд169/932/20

від 17.02.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 169/932/20 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К. Провадження № 22-ц/802/332/21 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Шевчук Л.Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"- Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Турійського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 6 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір (без номеру), згідно з умовами якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказуючи, що у зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином умов договору у нього станом на 22 вересня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 15437.41 грн, Банк просив стягнути з відповідача суму заборгованості та судові витрати. Заочним рішенням Турійського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року позов в даній справі задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором (без номеру) від 6 липня 2008 року в розмірі 10207,12 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 6600 гривень, пеня 3607,12 гривень. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення в частині відмови в стягненні процентів за користування кредитом та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в згаданій частині не переглядається. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Частиною третьою цієї статті визначено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд даної справи, ціна позову в якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційним судом здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 6 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір (без номеру) шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 16). До договору Банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. 6 липня 2008 року на виконання умов договору відповідачу було видано картку № НОМЕР_1 , на яку 22 листопада 2008 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 грн, 8 липня 2009 року збільшено до 2000 грн, 5 лютого 2010 року до 4000 грн, 22 жовтня 2010 року до 4800 грн, 27 листопада 2010 року до 5600 грн, 23 грудня 2010 року до 6600 грн, а 5 квітня 2019 року зменшено до 0 грн (а.с. 15). Надана відповідачу картка неодноразово перевидавалася, останній раз 1 квітня 2019 року (№ НОМЕР_2 ) і її термін дії встановлено до березня 2023 року (а.с. 14). Банк, надавши відповідачу кошти, свої зобов`язання виконав. Отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 36-43). З наданого Банком розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором (без номеру) від 6 липня 2008 року станом на 22 вересня 2020 року становить 15437.41 грн та складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8702.69 грн, заборгованості за процентами за невиконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України 3127.60 грн, пені 3607.12 грн (а.с. 5-13). Як вбачається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ній зазначено лише особисті дані відповідача, та зазначено кредит в сумі 872,27 гривень, однак не зазначено тип картки, тип кредитного ліміту,не зазначено процентної ставки ( а.с. 16 зворот) Суд першої інстанції правильно виходив з того, що наданий банком витяг з Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем не підписаний. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами анкети-заяви діяли Умови і Правила надання банківських послуг саме в такій редакції, а тому не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Умови кредитування розумів відповідач, був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, штрафів та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», тому їх не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на те, що відповідач фактично отримав та використовував кошти, надані банком на кредитну картку, але не повернув їх, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку 6600 гривень заборгованості тіла кредиту, що є фактично отриманою відповідачем сумою кредитних коштів, яка на час розгляду справи не повернута. Факт тримання кредитних коштів, які вказані позивачем, відповідачем не оспорювався, розмір заборгованості за тілом кредиту відповідачем не спростовано. Також судом першої інстанції вірно було встановлено, що довідкою про умови кредитування картки Універсальної 30 днів пільговий період яку підписав відповідача передбачено стягнення пені за порушення виконання зобов`язань, а тому стягнення з відповідача в користь банку 3607, 12 гривень пені узгоджується з нормами матеріального права та довідкою про умови кредитування. Отже, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову узгоджується з наведеними нормами матеріального права, правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 342/180/17, а також із встановленими у даній справі обставинами, тому перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» відповідає вимогам закону. Твердження апелянта про необхідність стягнення з відповідача заборгованості зі сплати тіла кредиту у повному обсязі в розмірі 8702,69 грн є безпідставними та спростовані судом першої інстанції у повному обсязі. Судом першої інстанції підставно, з врахуванням поданих доказів, зазначено, що відповідачем фактично використано кошти в межах встановленого банком ліміту, а це 6600 грн, а сума понад встановлений судом кредитний ліміт сформована позивачем за рахунок автоматичного списання коштів на погашення процентів та інших штрафних санкцій, що не може вважатись тілом кредиту, оскільки ОСОБА_1 такі кошти фактично не отримувались. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно звільнив відповідача ОСОБА_1 від відповідальності щодо погашення складової заборгованості за кредитом, а саме: заборгованості за простроченими відсоткам, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в розмірі 3127, 60грн не заслуговують на увагу. Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Із наданої позивачем довідки вбачається, що за кредитним договором відповідачу надано останню кредитну картку, термін дії якої 03/23, тобто до березня 2023 року (а.с.14). Будь-яких доказів про закриття карткового рахунку у зв`язку із достроковою вимогою про стягнення тіла кредиту банком не надано. З урахуванням викладеного та беручи до уваги ту обставину, що строк договору не закінчився, відтак відсутні підстави вважати зобов`язання простроченим. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування положень ст.625 ЦК України. Крім того, банк, зазначивши розмір такої заборгованості, не надав її розрахунку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають. Долучена до апеляційної скарги довідка про Умови кредитування від 14.09.2009 року не береться до уваги колегією суддів, оскільки не була предметом дослідження в суді першої інстанції і апелянтом не обґрунтовано неможливості подання даного доказу в Турійський районний суд, при тому що суд першої інстанції сприяв повному та всебічному розгляду справи та ухвалою суду від 09.11.2020 року роз`яснював позивачу можливість та необхідність подання доказів з метою доведення позовних вимог. Крім того, надана апелянтом Довідка від 14.09.2009 не містить будь якої інформації щодо особи , яка її підписала та не свідчить, що вона стосується кредитних зобов`язань ОСОБА_1 ( а.с 93). Також за змістом позовної заяви вбачається, позивачем не заявлялось вимог щодо стягнення відсотків, які згаданою довідкою передбачені. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 17 лютого 2021року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Турійського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року, в оскаржуваній частині, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»