Постанова 4804 № 243/14792/19

Єдиний унікальний номер 243/14792/19 Номер провадження 22-ц/804/211/21 Головуючий у 1 інстанції Дюміна Н.О. Єдиний унікальний номер 243/14792/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/211/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гладуха О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2020 року цивільну справу №243/14792/19 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (головуючий у 1 інстанції суддя Дюміна Н.О.), В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року позивач звернувся з позовом до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, в обґрунтування якого зазначив, що 22 січня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2146-001/08Р, за умовами якого банком відповідачу надано грошові кошти у розмірі 126 250 грн для споживчих цілей. На забезпечення цього договору 22 січня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-банк» укладено договір поруки, також 22 січня 2008 року договір іпотеки між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-банк». 31 травня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 1, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором кредиту від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , а також договорами іпотеки та поруки перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Станом на 25 грудня 2019 року відповідачами належним чином не виконуються взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних внесків за кредитом та процентів за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на момент відступлення прав вимоги у загальній сумі становила 133680,71 грн, у тому числі за тілом кредиту - 98434,56 грн, та за відсотками - 35246,15 грн. У зв`язку з наведеним позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитом та судові витрати. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити дані позовні вимоги. В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо спливу строку позовної давності. Судом було невірно визначено час виконання зобов`язання за договором. Так, відповідно до умов договору про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника. Оскільки банком не було пред`явлено вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, то відповідно кредитор не змінював строк виконання основного зобов`язання. Та згідно з договором строк виконання основного зобов`язання настане 22 січня 2033 року. Окремо у договорі поруки було зазначено строк його дії до 22 січня 2036 року, тому строк звернення вимог до поручителя також не було пропущено. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що позовна давність щодо кредитних коштів, повернення яких повинно здійснюватися періодичними щомісячними платежами, повинно обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного окремого платежу. Відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначає, що строк виконання кредитного зобов`язання за умовами договору (зокрема, у зв`язку з припиненням строку дії договору страхування майна переданого в іпотеку) було змінено та позовна давність сплинула. Крім того, позивачем необґрунтовано було нараховані відсотки за користування кредитом після закінчення строку кредитування. Відповідачем ОСОБА_2 також надано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування викладає доводи, аналогічні доводам викладеним у відзиві іншого відповідача. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ст.ст. 1054, 1049 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Положеннями ст.554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що 22 січня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2146-001/08Р, за умовами якого банком відповідачу надано грошові кошти у розмірі 126250 грн для споживчих цілей. Пунктом 1.2 Договору кредиту визначено, що кредит надається позичальнику з 22 січня 2008 року до 22 січня 2033 року, зі сплатою 14,99 %річних. Відповідно до п. 4.1 Договору, позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно відповідно до Графіку погашення кредиту, встановленого в додатку №2 до даного Договору. Згідно із п. 4.2 Договору, відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент повернення кредиту, зазначеного в п. 1.2 даного Договору. Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у Позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного Договору, припиняється достроково, на 11-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє Позичальника. Пунктом 6.1.14 вказаного кредитного договору визначено, що протягом строку дії даного договору позичальник зобов`язується забезпечити страхування майна, переданого в іпотеку банку, згідно пункту 3.1 договору, шляхом укладення щорічно договорів страхування зі страховими компаніями до 22 січня, визначеними банком, а також письмово погоджувати умови договорів страхування та не вчиняти дії, направлених на зміну цих умов. Відповідно до положень пункту 9.7 кредитного договору у разі невиконання позичальником умов пункту 6.1.14 договору, строк користування грошовими коштами, вказаний у пункту 1.2 договору, припиняється достроково на 10-й день припинення строку дії договору страхування або зміни його умов з вини позичальника. В забезпечення наведеного Кредитного договору №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, між сторонами укладено Договір Іпотеки №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, за яким відповідач ОСОБА_1 для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами Кредитного договору, відшкодування битків, іншої заборгованості, передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . Також, в забезпечення виконання зобов`язання за вищевказаним Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 22 січня 2008 року укладено Договір поруки №2146-001/08Р, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед Кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року. Відповідно до договору добровільного страхування майна, що передано в іпотеку №11/1140079/0506/14 від 14.02.2014 року (страховик ПрАТ «СК «Провідна»), ОСОБА_1 було застраховано майно, передане в іпотеку вигодонабувачу ПАТ КБ «Правекс Банк» - квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Страхова сума складає 141400 грн., страховий платіж 509,04 грн. Строк дії договору складає один рік, період страхування з 15.02.2014 року по 14.02.2015 року. Відповідно до копії квитанції від 14.02.2014 року ОСОБА_1 було здійснено страховий платіж у сумі 509,04 грн. Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено 08.09.2014 року за квитанцією № FJB1425110213745 від 08.09.2014 року, що не було спростовано позивачем у справі. Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», зареєстроване Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг як фінансова установа. 31 травня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами № 1, відповідно до якого право грошової вимоги за Договором кредиту № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором іпотеки № 2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , Договором поруки №2146-001/08Р від 22 січня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 , - перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Згідно Реєстру боржників до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 від 31.05.2017 року сума заборгованості на момент відступлення прав вимоги становить 133680,71 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 98434,56 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 35246,15 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Так, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 4.4. кредитного договору) з 22 січня 2033 року на 11 листопада 2014 року, при цьому банк мав право з 11 листопада 2014 року протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав лише через 5 років, а саме 26 грудня 2019 року. При цьому щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом суд першої інстанції зазначив, що сума була нарахована вже після спливу строку кредитування, тому у її задоволенні слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог Проте апеляційний суд не може повністю погодитися з даним висновком з у повному обсязі наступних підстав. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Відповідно до ст.. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи з дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору. Відповідно до пункту 1.2 укладеного між сторонами договору кредиту сторони погодили, що кредит надається строком з 22 січня 2008 року до 22 січня 2033 року. Проте пунктами 4.4. та 9.7 цього договору сторонами було узгоджено випадки зміни строку виконання зобов`язання у зв`язку з неналежним виконанням позивальником своїх обов`язків. При цьому суд першої інстанції зазначив, про існування правових підстав для часткового задоволення позову, але відмовив з задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, посилаючись на пункт 4.4 кредитного договору, який змінював строк виконання основного зобов`язання з 22 січня 2033 року на 11 листопада 2014 року. Однак апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено пункт договору, відповідно до якого було змінено строк виконання основного зобов`язання та відповідно момент спливу строку виконання зобов`язання та момент пропуску позовної давності. Так, пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 цього договору, припиняється достроково, на 10-ий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє позичальника. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. При цьому кредитним договором передбачена наявність одночасно двох умов для зміни строку виконання основного зобов`язання: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його Банком про припинення строку користування кредитом. Надаючи оцінку вказаному доводу, суд першої інстанції не врахував того, що будь-які дані про те, що позивач направляв, а відповідачі отримували письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором N 2146-001/08Р надано не було. Отже, строк користування кредитом за пунктом 4.4 кредитного договору вважається припиненим лише у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом або/та сплати процентів за користування кредитом та за наявності письмового повідомлення Банком позичальника про припинення такого строку. Оскільки немає даних про наявність письмового повідомлення, то пункт 4.4 кредитного договору не може підлягати застосуванню, та немає підстав вважати, що строк виконання зобов`язання сплив 11 листопада 2014 року, а строк позовної давності 11 листопада 2017 року. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі №359/5571/16. Водночас апеляційний суд зазначає, що пунктом 6.1.14 вказаного кредитного договору визначено, що протягом строку дії даного договору позичальник зобов`язується забезпечити страхування майна, переданого в іпотеку банку, згідно пункту 3.1 договору, шляхом укладення щорічно договорів страхування зі страховими компаніями до 22 січня, визначеними банком, а також письмово погоджувати умови договорів страхування та не вчиняти дії, направлених на зміну цих умов. Відповідно до положень пункту 9.7 кредитного договору у разі невиконання позичальником умов пункту 6.1.14 договору, строк користування грошовими коштами, вказаний у пункту 1.2 договору, припиняється достроково на 10-й день припинення строку дії договору страхування або зміни його умов з вини позичальника. Тобто сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, а саме зміну строку виконання основного зобов`язання. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Зі змісту пункту 9,7 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є невиконання позичальником страхування майна, переданого в іпотеку банку шляхом укладення щорічно договорів страхування зі страховими компаніями до 22 січня, визначеними банком. Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме невиконання позичальником страхування майна, переданого в іпотеку банку шляхом укладення щорічно договорів страхування зі страховими компаніями до 22 грудня, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін, не вимагає обов`язкового попередження та не пов`язана з поданням позову до суду. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 632/1660/19-ц. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Убачається, що відповідачем останній договір страхування укладався 14 лютого 2014 року, строк дії якого закінчився 14 лютого 2015 року. Враховуючи, що за умовами кредитного договору всі договори страхування повинні були узгоджуватись із кредитором, банк був обізнаний, що з 14 лютого 2015 року договір страхування відсутній, тому відповідно і про дострокове (з 24 лютого 2015 року) припинення строку користування грошовими коштами, що вказаний у пункті 1.2 кредитного договору. Крім того, останній платіж погашення суми заборгованості за договором кредиту позичальником було сплачено 08 вересня 2014 року. Коли кредитор змінює строк виконання основного зобов`язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. В такому разі кредитор зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років, від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Наведене узгоджується з правовим висновком, якій викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі N 408/8040/12 (провадження N 14-145цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18) з аналогічних правовідносин, які відповідно до ст. 263 ЦПК України повинні враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права. Оскільки за умовами кредитного договору строк його дії було змінено на підставі пункту 6.1.14, отже, порука відповідно до ст..559 ЦК України також припинилася після спливу шести місяців після настання події визначеної пунктом 9.7 договору кредиту. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо стягнення суми заборгованості в солідарному порядку з обох відповідачів (боржника та поручителя) є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Таким чином, оскільки строк позовної давності вимог заявлених до боржника сплинув 24 лютого 2018 року, а до суду позивач звернувся 26 лютого 2019 року, слід відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що після спливу строку кредитування у банку не було законних підстав нараховувати відсотки за користування кредитом, та у задоволенні цієї частини позовних вимог, а саме відсотків, які нараховані після спливу строку дії договору, слід відмовити за необґрунтованістю, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідний висновок викладено у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Однак з урахуванням того, що суд першої інстанції невірно визначився з датою, коли було змінено строк виконання зобов`язання, апеляційний суд констатує, що зазначене стосується вимог про стягнення відсотків у тій частині, які були нараховані після 24.02.2015 року, а до решти відсотків застосувати позовну давність. Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку дострокове припинення строку виконання договору - це право банку, яким він не скористався, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним. До подібних висновків про те, що зазначення у кредитному договорі про безумовне припинення договору у разі порушення зобов`язання, а отже зміну строку виконання основного зобов`язання незалежно від направлення про це боржникові відповідного повідомлення (чи рішення) банку, дійшла Об`єднана палата КЦС ВС у постанові від 15 червня 2020 року у справі N 138/240/16-ц. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду в частині наведення мотивів відмови у задоволенні позовних вимог підлягає зміні. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, апеляційний суд, однак, зазначає, що апелянту було відмовлено по суті його позовних вимог, та рішення суду змінено лише в частині мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат немає Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2020 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, відмовивши з підстав викладених у мотивувальній частині постанові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.І. Корчиста Ю.М. Мальований Повний текст постанови складений 17 лютого 2020 року Суддя-доповідач В.В. Папоян