Постанова 4824 № 359/3505/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/1703/2021 справа №359/3505/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Головачова Я.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Яковлєвої Л.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги за колективним договором, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,- встановив: В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить стягнути із Державного підприємства обслуговування повітряного руху України: - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 28 квітня 2020 року до ухвалення рішення у справі; - матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, у якого при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, у розмірі 378960 грн.; - моральну шкоду в розмірі 50000 грн.; - судові витрати. Вимоги обґрунтовує тим, що з 24 квітня 2007 року працював у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України. 14 квітня 2020 року подав заяву про звільнення у зв`язку виходом на пенсію та одночасно просив виплатити йому матеріальну допомогу на підставі пункту 6.25.1 Колективного договору. Наказом №430/о від 21 квітня 2020 року звільнений з 28 квітня 2020 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію, проте такої виплати проведено не було. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що розраховував на матеріальну допомогу, яку мав намір спрямувати на лікування онкохворої дружини, проте дії відповідача призвели до погіршення його загального стану та нормальної організації життя. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 : - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 28 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року включно в розмірі 252247,80 грн., з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України. - матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, у якого при прийомі на роботу в підприємство оформлена пенсія, в розмірі 378960 грн. - моральну шкоду в розмірі 10000 грн. - витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. та 420,40 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, Державним підприємством обслуговування повітряного руху України подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд не врахував відсутності у відповідача фінансової можливості на здійснення виплати матеріальної допомоги, зокрема у зв`язку із негативними наслідками пандемії та скороченням доходів від господарської діяльності, невиконання з цих обставин зобов`язань боржниками, що вплинуло на доходність підприємства, призвело введення простою, скорочення оплати праці персоналу до 0,5 посадового окладу. Зазначає, що на підставі пункту 14 Колективного договору та згідно із протоколом робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру від 18 березня 2020 року №2 вирішено здійснювати виплати, які перевищують законодавчі норми, за рахунок власних коштів та за їх наявності. Вказує, що суд неналежно дослідив докази, які свідчать про збитковість підприємства. Зазначає також про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід, Форма №2 за 1 квартал 2020 року). Посилається на висновок Торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року, який, на твердження скаржника, засвідчує настання істотної зміни обставини, які унеможливлюють виконання умов Колективного договору, а також настання форс-мажорних обставин. Вказує, що грошова допомога при звільненні не входить до структури заробітної плати. Також зазначає, що відповідальність у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати (стаття 117 КЗпП України) може бути застосовна лише до тих, виплат, які прямо визначені законодавчо, а оскільки матеріальна допомога не є законодавчо гарантованою і природою її походження є умова колективного договору про додатковий соціальний захист працівників цього підприємства, відтак стаття 117 КЗпП України не підлягає застосуванню. На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на постанови Верховного Суду у справі №696/985/15-ц від 06 лютого 2018 року; у справі №640/19162/16-ц від 11 березня 2019 року; у справі №520/7043/17 від 21 січня 2020 року. Окрім того вказує, що неможливість виплати матеріальної допомоги є обставиною непереборної сили та відповідно до статті 263 ЦК України боржник звільняється від відповідальності. Одночасно, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду України від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13, просить зменшити передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність, якщо апеляційний суд у цій справі не знайде підстав для відмови у задоволенні цих вимог в цілому. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що справа розглянута без порушення норм процесуального права. Зазначає, що збитки підприємства згідно із звітом про фінансові результати за 2020 рік не можна брати до уваги, оскільки за попередній відповідний період збитки підприємства були більшими, що не перешкоджало виплаті аналогічної матеріальної допомоги у більшому розмірі, ніж позивачу у цій справі. Щодо робочої групи вказує, що рішення такої не впливають на виконання колективного договору та така група не наділена повноваженнями вносити у договір зміни. Щодо застосування пункту 14.1 договору вказує, що у ньому взагалі відсутня черговість виплати допомоги при звільненні. При цьому, виплата допомоги не залежить від прибутків підприємства, а здійснюється із власних коштів, про наявність яких доведено під час розгляду справи. Вважає, що підприємством не доведено обставин, за яких воно звільняється від відповідальності. В судовому засіданні представники скаржника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримали. Представник позивача ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції установлено, що відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період з 24 квітня 2007 року по 28 квітня 2020 року перебував у трудових відносинах з Державним підприємством обслуговування повітряного руху України. 14 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 28 квітня 2020 року та просив виплатити йому при звільненні матеріальну допомогу, передбачену пунктом 6.25.4 Колективного договору. Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №430/о від 21 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з 28 квітня 2020 року з посади начальника відділу адміністративного та інформаційного забезпечення центру забезпечення підготовки персоналу навчально-сертифікаційного центру Украероруху за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, стаття 38 КЗпП України. Листом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 28 квітня 2020 року №1-23-1.2/3356/20 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку із складним фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів, у підприємства немає можливості виплатити матеріальну допомогу у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (пункт 6.25.4 Колективного договору). На запит представника позивача підприємство листом від 28 травня 2020 року №1-17.4/6412/20, серед іншого, повідомило, що на 21 квітня 2020 року залишок коштів на рахунках Украерорух, у тому числі валютних, складає: 82 864 542,20 грн., 13121,49 доларів США, 6 106 659,84 євро, 1630,83 англійських фунтів. Станом на 28 квітня 2020 року залишок коштів на рахунках Украерорух , у тому числі валютних, складає : 26 121 738,27 грн., 14557, 49 доларів США, 6 711 218,44 євро, 1630,83 англійських фунтів. Відповідно до пункту 6.25.4 розділу 6 "Соціальні гарантії, пільги та компенсації" Колективного договору (редакція з 01 лютого 2020 року, том 1 а.с.53) зазначено, що при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 10 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 10 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів (відповідно до Змін та доповнень до договору від 06 червня 2018 року за №32 та від 18 липня 2019 року за № 49). Згідно пункту 14.1 колективного договору усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору. Згідно додатку 26 до колективного договору "Черговість фінансування заходів на соціальне та матеріальне забезпечення працівників підприємства згідно з договором" не передбачено послідовність та пріоритет з виплати матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Згідно даних звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2020 року сукупний дохід Украероруху склав 299444 грн., а за аналогічний період попереднього року сукупний дохід становив - 365401 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивача діяли умови колективного договору, які гарантували йому адміністрацією підприємства виплату матеріальної допомоги при звільненні. Не встановивши обставин, які б свідчили про неможливість здійснення виплати у момент звільнення, суд дійшов висновку про стягнення матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки її виплати, а також моральної шкоди, розмір якої суд уважав за необхідне зменшити. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вказує на таке. Положеннями пункту 6.25.4 колективного договору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в редакції від 01 лютого 2020 року, тобто чинній на час звільнення позивача з роботи, при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: - при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 10 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; - за кожний повний рік роботи понад 10 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів. Установлено, що позивач працював у підприємстві з в період з 24 квітня 2007 року по 28 квітня 2020 року. Таким чином безперервний стаж роботи позивача у відповідача становить 13 років, у зв`язку з чим підприємство при звільненні позивача у зв`язку з виходом на пенсію зобов`язане було виплатити йому 189480 грн. за безперервний стаж повних 10 років (посадовий оклад 31580 грн. * 6 посадових окладів) та 189480 грн. за кожен наступний повний рік (посадовий оклад 31580 грн. * 2 посадових окладів * 3 роки). У відповідності до статті 10, частини 1 та частини 3 статті 13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до положення частини 1 статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Згідно статті 14 Закону України "Про колективні договори і угоди" установлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Ані чинним законодавством України, ані положеннями самого колективного договору, укладеного на підприємстві, не передбачено можливості припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу. За таких умов, незважаючи на рішення робочої групи від 18 березня 2020 року, на яке посилається відповідач, обов`язок виконання ним умов колективного договору не припинявся, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Щодо доводів скаржника в частині того, що підприємство на даний час не має прибутку та несе збитки, відтак не має джерел для виплати матеріальної допомоги і не повинно її виплачувати, суд вказує таке. Зазначену позицію відповідач ґрунтував на положеннях п.14.1 колективного договору, відповідно до якого усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору. Проте додатком 26 до колективного договору "Черговість фінансування заходів на соціальне та матеріальне забезпечення працівників підприємства згідно з договором" не передбачено послідовність та пріоритет з виплати матеріальної допомоги при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, натомість згідно пункту 6.25.4 колективного договору адміністрацією гарантовано виплату матеріальної допомоги при набутті працівником відповідного статусу та звільненні за власним бажанням. Доводи скаржники про те, що з початку введення в дію в Україні карантинних заходів у 2020 році підприємство несе збитки, відтак не має сплачувати передбачені колективним договором виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, до яких відноситься і передбачена пунктом 6.25.4 колективного договору матеріальна допомога, відхиляються колегією суддів, оскільки той факт, що підприємство у 2020 році має від`ємні показники діяльності сам по собі не може свідчити про відсутність у нього власних коштів, за рахунок яких мають здійснюватися передбачені пунктом 6.25.4 колективного договору матеріальні виплати. Твердження скаржника про відсутність у підприємства коштів, за рахунок яких мають виконуватися передбачені колективним договором зобов`язання, не підтверджено належними та допустимими доказами. При цьому показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства (прибуток суб`єкта господарювання) не містить інформації про майно підприємства, що становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Посилання скаржника на положення постанови Кабінету Міністрів України №1554 від 12 жовтня 2000 року є не коректним, оскільки зазначена постанова врегульовує лише методику оцінки вартості майна під час приватизації, має спеціальний режим застосування та не може використовуватися для спірних правовідносинах. Доводи скаржника з посиланням на нову редакцію колективного договору, відповідно до якої порядок виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію було змінено, колегія суддів відхиляє, оскільки до правовідносин сторін мають бути застосовані лише ті норми, що діяли на час звільнення позивача. Положення нової редакції колективного договору, які були прийняті значно пізніше від часу звільнення позивача, на спірні правовідносини не розповсюджуються. Щодо доводів скаржника про безпідставність стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу матеріальної допомоги, апеляційний суд вказує на таке. Згідно статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. З аналізу вказаної норми вбачається, що в день звільнення працівнику мають бути виплачені усі без виключення належні до виплати суми, незалежно від того, чи входять такі виплати до системи оплати праці, чи ні. Положення статті 117 КЗПП України передбачають, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В зазначеній нормі Закону також відсутнє будь-яке посилання на те, що така санкція стосується лише заробітної плати чи іншого нарахування, що входить до системи оплати праці. Така санкція застосовується у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення. Зважаючи на викладене, посилання скаржника на те, що передбачені статтею 117 КЗПП України наслідки застосовуються виключно до виплат, які відносяться до системи оплати праці, є помилковими та відхиляються колегією суддів. Посилається скаржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справі №696/985/15-ц від 06 лютого 2018 року; у справі №640/19162/16-ц від 11 березня 2019 року; у справі №520/7043/17 від 21 січня 2020 року, колегія суддів уважає помилковими, оскільки обставини у наведених справах не є подібними до цієї справи. У справі, що переглядається апеляційним судом, положеннями пункту 6.25.4 колективного договору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в редакції від 01 лютого 2020 року, тобто чинній на час звільнення позивача з роботи, адміністрацією гарантовано при звільненні працівників пенсійного віку за власним бажанням, у яких при прийомі на роботу в підприємство була оформлена пенсія, надання матеріальної допомоги у визначених розмірах та ця виплата здійснюється при звільненні і не обумовлена фінансовими здобутками підприємства. Посилання скаржника в обґрунтування відсутності вини щодо невиплати належної позивачу матеріальної допомоги на дані висновку Торгово-промислової палати України №2051/1.2 від 29 липня 2020 року відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не доведено неможливість виконання зобов`язання саме через введення карантинних обмежень. Поряд з цим, апеляційний суд також враховує і наступне. Обсяг відповідальності роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні в контексті вирішення цієї справи є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення. Суд враховує, що майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема із виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц. Отже апеляційний суд, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, уважає за доцільне зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з суми 252247,80 грн. до суми 65000 грн. Доводів в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційна скарга не містить. Вирішуючи спір в цій частині, судом першої інстанції наведено обґрунтування підстав стягнення моральної шкоди та мотивовано висновок про визначення шкоди в розмірі 10000 грн. Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо суми стягнення, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року включно з суми 252247,80 грн. до суми 65000 грн., яка визначається судом без утримання обов`язкових податків та зборів. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити в частині суми стягнення, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року включно з суми 252247,80 грн. до суми 65000 грн. Сума, які підлягає до стягнення на користь ОСОБА_1 визначена без утримання обов`язкових податків та зборів. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 лютого 2021 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко Я.В. Головачов