Постанова 4818 № 616/266/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 11 лютого 2021 року м. Харків справа № 616/266/19 провадження № 22-ц/818/192/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Огар І.В., імена (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Вільхуватська сільська рада Великобурлуцького району Харківської області, Великобурлуцький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Великобурлуцька державна нотаріальна контора Харківської області, Служба у справах дітей Великобурлуцької районної державної адміністрації, представники Козирєв Андрій Вікторович, ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 представника ОСОБА_6 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року в складі судді Рикова М.І., у с т а н о в и в: В квітні 2019 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, Великобурлуцького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Великобурлуцька державна нотаріальна контора Харківської області, Служба у справах дітей Великобурлуцької районної державної адміністрації, про встановлення факту батьківства. Позовна заява мотивована тим, що з 2002 року по 2007 рік вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилась дитина ОСОБА_9 . На час народження ОСОБА_9 . ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відомості про батька до актового запису про народження доньки були внесені за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України, а саме батьками зазначені « ОСОБА_10 » та « ОСОБА_11 ». З 2011 року по 2016 рік, за спільною згодою її та ОСОБА_8 , ОСОБА_9 проживала разом з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 за життя приймав участь у житті ОСОБА_9 , виховував, утримував, вважав себе її батьком, опікувався здоров`ям дитини. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, яка складається з декількох земельних ділянок сільськогосподарського призначення та житлового будинку. 22 березня 2019 року вона в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_8 , однак державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області Марченко Н.І. було роз`яснено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом необхідно надати докази, що підтверджують родинні відносини з спадкодавцем. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_7 просила встановити факт батьківства ОСОБА_8 відносно дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зобов`язати Великобурлуцький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - РВ ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_9 , вказавши у графі відомості про батька дитини ОСОБА_8 , виключивши з графи попередні відомості про батька, записані за вказівкою матері на підставі частини першої статті 135 СК України. Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_7 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту батьківства ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_9 . Клопотання про проведення по справі судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи для встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 позивачем та її представником не заявлено. 13 березня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_5 представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам ведення спільного господарства, виховання та піклування ОСОБА_8 стосовно ОСОБА_9 , щодо якої він за життя визнавав себе батьком, брав участь у її вихованні, відвідував шкільні заклади та похрестив її. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги покази свідків та не звернув увагу на те, що з 2011 року донька проживала разом з померлим ОСОБА_8 . Вважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів, що підтверджують батьківство ОСОБА_8 стосовно ОСОБА_9 , тому немає необхідності у призначенні по справі молекулярно - генетичної експертизи. Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 17). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 вересня 2007 року батьком ОСОБА_9 є « ОСОБА_11 », матір`ю - ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 17). Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 12 травня 2018 року відомості про батька ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані відповідно до частини першої статті135 СК України (т. 1, а. с.18). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_12 (т. 1, а. с. 19). Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 273/2018 (т.1, а. с. 20). 21 березня 2019 року ОСОБА_9 за згодою матері ОСОБА_7 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 21). За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України). Оскільки ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (із подальшими змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо в свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній), і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини або самою дитиною після досягнення повноліття. Частиною другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин. Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства у справах про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів прийнято постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», в пункті 3 якої судам роз`яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути лише висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року). Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогодні - це єдиний метод точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії справ. Враховуючи обставини справи, характер правовідносин, в яких виник спір, колегія суддів вважає, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Матеріали справи не містять доказів щодо спорідненості ОСОБА_9 з ОСОБА_8 , висновок судово-біологічної експертизи відсутній. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту батьківства ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно ОСОБА_9 . Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Покази допитаних у суді першої інстанції свідків щодо визнання ОСОБА_8 батьківська стосовно ОСОБА_9 , на які позивачка посилалась в обґрунтування своїх вимог, не є беззаперечною підставою для встановлення факту родинних відносин за відсутності інших належних та допустимих доказів, що достовірно засвідчують походження дитини від певної особи. Також, суд не приймає до уваги копію медичної картки ОСОБА_9 , на яку посилається ОСОБА_7 , зазначаючи щодо згоди ОСОБА_8 на проведення щеплення, оскільки дана картка містить суперечливі дані та містить позначку щодо виховання дитини матір`ю - одиначкою. Надані позивачкою копії світлин на підтвердження факту родинних відносин, самі по собі, без доведення факту проживання спадкодавця разом із її матір`ю, ведення спільного господарства, не можуть свідчити про обґрунтованість позову. Зазначення прізвища « ОСОБА_13 » під час хрещення дитини не свідчить про походження дитини від ОСОБА_8 , оскільки хрещення є релігійним обрядом та не породжує юридичних наслідків, а його проведення є проявом здійснення права на свободу світогляду і віросповідання. Відповідь Комунального закладу «Вільхуватський ліцей Великобурлуцької районної ради Харківської області» № 01-26/36 від 04 квітня 2019 року також не мітить беззаперечних даних, що ОСОБА_8 вважав себе саме батьком дитини, а не лише здійснював за нею нагляд за відсутності ОСОБА_7 . Доводи ОСОБА_7 , що ОСОБА_14 мав намір внести зміни до свідоцтва про народження ОСОБА_9 , проте не встиг за життя цього зробити є необґрунтованими, оскільки доказів вчинення ним таких дій - звернення з відповідною заявою до органів РАЦС матеріали справи не містять. Зважаючи на вік дитини, обставин об`єктивної неможливості вчинення таких дій протягом п`ятнадцяти років позивачкою не наведено. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 представника ОСОБА_6 залишити без задоволення. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 11 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 17 лютого 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина