Постанова Харківський апеляційний суд № 642/5426/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/5426/20 Головуючий суддя І інстанції Грінчук О. П. Провадження № 22-ц/818/950/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: факту народження, з них: ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Котелевець А.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Грінчук О.П., по цивільній справі № 642/5426/20 за заявою адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Холодногірський районний у м.Харкові Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова, ОСОБА_2 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території, встановив: 21 жовтня 2020 року адвокат Кузьмін Є.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту народження дитини в порядку ст. 317 ЦПК України. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, у м. Алчевськ Луганської обл., народила сина, якому надала ім`я « ОСОБА_3 ». Батьком дитини є ОСОБА_2 , з яким вона на території ЛНР зареєструвала шлюб, отримавши прізвище « ОСОБА_2 ». Отримати свідоцтво народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт народження відбувся на тимчасово окупованій території України. На підставі вищевикладеного, адвокат Кузьмін Є.В. просить суд встановити факт народження дитини в порядку ст. 317 ЦПК України, вказавши матір`ю дитини - ОСОБА_1 , громадянку України, та батьком дитини на підставі ст. 126 СК України - ОСОБА_2 , громадянина України. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Кузьмін Є.В. посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі. Вказав, що зміна прізвища заявниці відбулося внаслідок укладення нею шлюбу на на території, на якій не діють державні органи України. Звернення відбулося за прізвищем ОСОБА_1 , оскільки на підконтрольній території України вона шлюб не укладала, прізвище не змінювала, але ж дитину громадянка України народила. Зазначив, що заявниця не зверталася до суду для встановлення факту реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але свідоцтво про їх шлюб надає можливість з`ясувати, чи дійсно ОСОБА_2 , який є зацікавленою особою у справі потенційно є батьком народженої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якби його викликали для пояснень до суду. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, за відсутності усіх учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно положень ст. 372 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду у повній мірі не відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту народження дитини, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця ОСОБА_1 зареєструвала шлюб у невизнаній в Україні самопроголошеній ЛНР зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , на підставі чого її прізвище у всіх наданих до суду документах про народження дитини записано « ОСОБА_1 », тобто фактично заявник просить суд визнати укладення шлюбу на території ЛНР, внаслідок якого відбулась зміна прізвища заявника, тобто заявник фактично просить ототожнити двох осіб, що перебуває поза межами компетенції суду. З огляду на це суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів про те, що саме ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина в м. Алчевськ Луганської області. Суд вказав, що у даному випадку відсутні передбачені ст. 126 СК України підстави про зазначення батьком дитини ОСОБА_2 , громадянина України та зазначити, що він з матір`ю дитини не перебуває у шлюбі. Суд також зазначив, що відомості про батьків дитини, зазначені в заяві, які просить встановити заявник, не співпадають з відомостями, зазначеними в свідоцтві про народження дитини та в медичному свідоцтві. Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 758/2671/17. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені із неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. У рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків. Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Алчевськ Луганської області, зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 (а.с. 3). ОСОБА_2 згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Фащівка Перевальського району Луганської області, зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_2 (а.с.6). ІНФОРМАЦІЯ_4 на тимчасово окупованій території України у м. Алчевськ Луганської обл., народилася дитина чоловічої статі - ОСОБА_3 , про що 04.02.2020 Відділом запису актів цивільного стану Алчевського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної Республіки видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис про народження №50 (а.с. 9). Згідно копії медичного свідоцтва про народження №73 від 26.01.2020, у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син (а.с.12). Листом керівника Холодногірського районного у місті Харкові Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Харкова Єлізарової Т.І. за вих. № 926/22.6-09 від 15.10.2020 заявнику відмовлено у державній реєстрації народження дитини та видачі відповідного свідоцтва про народження, адже відповідні документи для державної реєстрації народження заявником не надано. Місто Алчевськ Луганської області, відповідно до указу Президента №32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» є територією, де безпосередньо проводиться антитерористична операція та тривають бойові дії, всі державні органи фактично не здійснюють своїх повноважень. Згідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Згідно зі ст. 18 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв`язку із встановленим судом фактом. У разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду. Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації народження дитини та отримання свідоцтва про народження дитини, зразка, встановленого у державі Україна. Згідно ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження, має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження. У відповідності до наказів Міністерства юстиції України № 246/7 від 25 листопада 2014 року та № 935/5 від 17 червня 2014 року всі органи та підрозділи, які підпорядковані Міністерству юстиції України, повинні були переміститися з тимчасово непідлеглих територій в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та перереєструватись, тому всі акти та документи, видані органами не переміщеними в населені пункти, на територіях яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі та не перереєструвались з 01 грудня 2014 року, вважаються недійсними. Тобто, медичні свідоцтва про народження та безпосередньо самі свідоцтва про народження, видані на окупованій території, не мають юридичної сили. Статтею першою 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Відповідно до п. 2, 3 ст. 9 згаданого Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), видані органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійним і не створює правових наслідків У той же час у відповідності до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи. Заявником на обґрунтування своїх вимог надані Медичне свідоцтво про народження дитини №73 та свідоцтво про народження дитини, матір`ю дитини є « ОСОБА_1 » та батьком дитини є « ОСОБА_2 », (а.с.11) про що 04.02.2020 Відділом запису актів цивільного стану Алчевського міського управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної Республіки видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис про народження №

50. Вказані документи, видані органом, що непідконтрольний державній владі України, є недійсним і не створює правових наслідків. Однак згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території. Відповідно п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. За змістом ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусова автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України. Згідно до ст.19 Закону України «Про громадянство» 18 січня 2001 року № 2235-III, із зміною, датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України. Матеріали справи не містять відмови ОСОБА_1 від громадянства України та видання відповідного Указу Президента України про його припинення. Статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 15 квітня 2014 року № 1207-VII, із змінами, передбачено, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України. Виходячи з наведеного суд першої інстанції на підставі наявних у справі документів правильно встановив, що заявниця ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 у невизнаній в Україні самопроголошеній ЛНР, на підставі чого її прізвище у всіх наданих до суду документах про народження дитини змінено на « ОСОБА_2 », що у сукупності з іншими вищевказаними документами щодо народження дитини підтверджує факт народження у неї та її чоловіка на тимчасово окупованій території ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини ОСОБА_3 . У контексті наведеної норми ст. 89 ЦПК України та відповідно до принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, оцінюючи надані заявником докази суду слід звернути увагу га так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН, який дійшов висновку, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Колегія суддів також звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, який розвиває цей принцип у своїй практиці, наприклад, у справах «+4 посилання) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. <…> Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином її не легітимізує. З огляду на те, що видані самопроголошеною ЛПР правовстановлюючі документи самі по собі не дозволяють заявниці зареєструвати у позасудовому порядку народження дитини, що захищається гарантіями ст. 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., з урахуванням того, що держава Україна в ситуації вимушеного перебування заявниці та батька дитини, з яким вона уклала шлюб, в окупації, не визнає втрату ними громадянства України, - відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315, ст. 317 ЦПК України у суду виникли законні підстави для встановлення факту народження їх дитини на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України. При цьому за змістом ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» при державній реєстрації народження дитини не має необхідності зазначати про перебування батьків у шлюбі та запис про батька з посиланням на ст. 126 СК України, яка визначає визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Оскільки ці обставини не мають юридичного значення, суд безпідставно з цих підстав відмовив у встановленні факту народження дитини на тимчасово окупованій території, який у даному випадку належним чином доведені, а висновки суду про недоведеність, що саме ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина в м. Алчевськ Луганської області не відповідають матеріалами справи та встановленим судом обставинам справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсно, для проведення державної реєстрації народження дитини є об`єктивні перешкоди. Оскільки суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини справи, які мають значення, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи скарги частково знайшли своє підтвердження, рішення суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про встановлення факту народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , громадянина України у м. Луганськ Луганської області Україна, матір`ю якого є громадянка УкраїниОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та батьком якого є громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . В іншій частині заява задоволенню не підлягає, з огляду на те, що відомості щодо перебування батьків у шлюбі та про запис про батька дитини на підставі ст. 126 СК України не має правового значення для встановлення факту народження дитини. Колегія суддів не вбачає передбачених ч. 4 ст. 263 ЦПК України підстав для застосування постанови Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 758/2671/17, яка не містить правового аналізу доказів та обставин справи, а також - висновків щодо застосування вищевказаних норм права, які у даному випадку були застосовані судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Керуючись ст.259, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Євгена Валерійовича - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2020 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково. Встановити факт народження дитини чоловічої статі на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянина України, який народився у м. Луганськ, Луганської області, Україна, матір`ю якого є громадянка України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та батьком якого є громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . У задоволенні заяви в іншій частині - відмовити. Допустити негайне виконання рішення у справі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 16 лютого 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді А.В.Котелевець. О.М.Хорошевський.