Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3020/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3020/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, за участю третьої особи - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Смілянської міської ради, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині реалізації повноважень контролю з розміщенням тимчасових споруд та організації їх демонтажу; - зобов`язати відповідача організувати демонтаж двох стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за паспортом прив`язки від 20 травня 2019 року та дитячих атракціонів, встановлених на території вздовж набережної водосховища на р. Тясмин між вулицею Незалежності та вулицею Шолом Алейхема . Рішенням Окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили про порушення спірними правовідносинами з розміщення у м. Сміла Черкаської області двох стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за паспортом прив`язки від 20 травня 2019 року та дитячих атракціонів, встановлених на території вздовж набережної водосховища на р. Тясмин між вулицею Незалежності та вулицею Шолом Алейхема - його безпосередніх прав та охоронюваних законом інтересів. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому зазначає, що тимчасові споруди, розміщення яких є підставою виникнення спірних правовідносин, встановлені на території, що прилягає до житлового будинку ОСОБА_1 , а відповідач всупереч вимогам містобудівного законодавства не здійнив демонтажу протиправно встановлених тимчасових споруд. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому, вказує на те, що наведене судом першої інстанції обгрунтування є вичерпним, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не свідчать про його помилковість. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили про порушення спірними правовідносинами з розміщення у м. Сміла Черкаської області двох стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за паспортом прив`язки від 20 травня 2019 року та дитячих атракціонів, встановлених на території вздовж набережної водосховища на р. Тясмин між вулицею Незалежності та вулицею Шолом Алейхема - його безпосередніх прав та охоронюваних законом інтересів. На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач не є учасником (суб`єктом) спірних правовідносин, а тому рішення відповідача щодо розміщенням у м.Сміла Черкаської області двох стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не породжують для нього й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Згідно із ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. У Рішенні від 01 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам . Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас, за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. В свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку. Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові». Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, котрі на момент ухвалення рішення ще не відбулись, оскільки таке рішення суперечитиме законодавча визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства. Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10 суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням. Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Таким чином, обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року № 712/11800/17 та від 19 жовтня 2020 року у справі № 815/1294/16. Як вірно зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконавчий комітет Смілянської міської ради листом від 31 липня 2020 року №1611/03-06 повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення заходів реагування, тобто, відповідач не вчиняв бездіяльності, а відреагував на звернення позивача та надав йому вичерпну та обґрунтовану відповідь. Посилання апелянта на те, що тимчасові споруди знаходяться поряд з земельною ділянкою та будинком останнього, як на підставу стверджувати про наявність його порушеного права, колегією суддів оцінюються критично, оскільки, крім іншого, в матеріалах справи наявний паспорт прив`язки тимчасових споруд, відповідно до якого передбачено розміщення споруди на відстані 10 метрів від майна позивача. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення спірними правовідносинами з розміщення у м. Сміла Черкаської області двох стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за паспортом прив`язки від 20 травня 2019 року та дитячих атракціонів, встановлених на території вздовж набережної водосховища на р. Тясмин між вулицею Незалежності та вулицею Шолом Алейхема - його безпосередніх прав та охоронюваних законом інтересів. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов Повний текст постанови складено « 15» лютого 2021 року.