Постанова 4855 № 640/7574/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7574/20 Головуючий у І інстанції - БаласьТ.П. Суддя-доповідач - Губська Л.В ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулися до суду з даним позовом, в якому просили зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС у м. Києві видати посвідчення водія дитині попереднього, паперового зразка, який не містить безконтактного електронного носія, та цифрового ідентифікатора особи (унікального номера). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено неповнолітньому у видачі посвідчення водія паперового зразка, який не містить безконтактного електронного носія та цифрового ідентифікатора особи, з тих підстав, що право на альтернативну форму обліку без присвоєння цифрового ідентифікатора згідно із Законом України «Про громадянство» підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняте нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судове рішення не відповідає нормам права та фактичним обставинам справи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.03.2020 звернувся до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві з заявою про відмову від посвідчення водія, що містить безконтактний електронний носій та від присвоєння ідентифікатора УНЗР від 18.03.2020, в якій послався на право на альтернативну форму обліку без присвоєння цифрового ідентифікатора згідно Закону про громадянство, підтверджене Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, у зв`язку з чим просив після складання іспитів в сервісному центрі МВС видати йому посвідчення водія попереднього, паперового зразка, який не містить безконтактного електронного носія, та цифрового ідентифікатора особи (унікального номера). Листом від 25.03.2020 №31/26-К-545 Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві повідомив ОСОБА_2 про те, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.1992 (зі змінами) №47 затверджено зразки національних та міжнародного посвідчень водія. Також вказано, що на даний час сервісними центрами МВС видаються виключно національні посвідчення водія на пластиковій основі, які не містять електронно-цифрового підпису, а посвідчення водія на паперовій основі не видаються. Також зазначено, що під час оформлення посвідчення водія проводиться фотографування особи та проставляння нею особистого підпису за допомогою електронного пристрою. Скасування фотозображення та особистого підпису особи з паперового носія технічно неможливе. ЕЦП не застосовується. Вказане стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновкупро відсутність порушеного права ОСОБА_2 з боку відповідача в межах предмета та підстав даного адміністративного позову, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп частину 2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді. З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав. Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку. Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір. Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес. У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам . Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно із ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому, визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. В свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку. Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові". Водночас, під час розгляду справи матеріалами справи не підтверджено та позивачем не доведено суду, що останній отримав посвідчення водія національного зразка, яке містить безконтактний електронний носій та цифровий ідентифікатор особи (унікального номера). Відповідно до ч. 2 п.3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що чинними на момент виникнення спірних правовідносин положеннями законодавства не передбачалось видача посвідчень водія на паперовій основі, а затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.1992 №47 зразок національного посвідчення водія не містить електронно-цифрового підпису, або безконтактного електронного носія та цифрового ідентифікатора особи (унікального номера), унікальний номер присвоювався саме посвідченню, а не його власнику, при цьому, посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 безпідставні, оскільки в наведеній справі мова йде про інші правовідносини. Більш того, вимоги позивача фактично спрямовані на захист прав позивача на майбутнє, що суперечить завданню адміністративного судочинства, З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 шляхом зобов`язання Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві видати посвідчення водія попереднього, паперового зразка, який не містить безконтактного електронного носія, та цифрового ідентифікатора особи (унікального номера). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк