Постанова 4811 № 440/1532/17

Справа № 440/1532/17 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М. Провадження № 22-ц/811/1478/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Левика Я.А., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди, в с т а н о в и л а: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 11355 грн. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що вона є співвласником земельної ділянки, житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 відповідно до батьківського заповіту та реєстру прав власності на нерухоме майно. 03.07.2015 року з ініціативи іншого співвласника ОСОБА_3 було домовлено, що вона (позивач) перегороджує горище в цегляному сараї, яким користується після смерті батьків упродовж 20 років та зберігає різні матеріальні цінності, а після цього дасть ОСОБА_3 ключ від спільних дверей. Зазначає, що в серпні 2015 року вона закупила будівельні матеріали, а чоловік із сином збудували перегородку із окремими дверима і все закрили на колодки, однак, 16.09.2015 року відповідач ОСОБА_2 , який є її (позивача) братом, але до вказаного нерухомого майна не має жодного відношення, самовільно проник на їхнє господарство і знищив (зруйнував) вказану перегородку на горищі сараю та викрав належні їй матеріальні цінності на загальну суму 11355 грн., що підтверджується письмовими поясненнями сусідки ОСОБА_4 та показаннями самого відповідача, які відображені в постанові про закриття кримінального провадження №12015140170000522 від 16.12.2015 року, про те, що він зруйнував цегляну перегородку і забрав гаражні ворота, які вона (позивач) купила в 2010 році. Вважає, що завдана їй відповідачем матеріальна шкода підтверджується документально, а факт крадіжки належного їй майна підтверджено перевіркою Радехівської прокуратури. Первинно справа перебувала у провадженні Буського районного суду Львівської області, але внаслідок задоволення суддями цього суду заявлених їм відводів та у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_5 , не можливо було сформувати новий склад суду для розгляду справи, тому на підставі ч.4 ст.31 ЦПК України справу передано на розгляд Золочівського районного суду Львівської області, як найбільш територіально наближеного суду (а.с.183-186 т.1). Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 12.12.2019 року, за клопотанням позивача, яке підтримав відповідач, справу передано за підсудністю до Залізничного районного суду м. Львова за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.18-24 т.2). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення оскаржила позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що протиправна поведінка відповідача ОСОБА_2 полягала в тому, що 16.09.2015 року він проник на територію будинковолодіння, яке є її із сестрами спільною власністю, зруйнував влаштовану нею перегородку на горищі сараю та вивіз належне їй майно. Вказує, що ці обставини підтверджуються показаннями самого ОСОБА_2 та свідків, допитаних в рамках кримінального провадження, однак, суд першої інстанції не надав цим доказам належної правової оцінки. Звертає увагу, що видана на ім`я відповідача ОСОБА_2 довіреність від співвласника ОСОБА_3 не надавала йому повноважень знаходитись на подвір`ї та руйнувати і вивозити чуже майно. Зазначає, що розмір завданої їй майнової шкоди підтверджений письмовими доказами, яким суд також не дав належної правової оцінки і безпідставно не врахував при вирішенні даної справи. Наголошує, що суд не врахував норми ч.2 ст.1166 ЦК України, якою передбачено презумпцію вини у цивільних правовідносинах. Вважає, що не має значення, чи це крадіжка, чи просто знищення і вивезення її особистого майна, оскільки завдана неправомірними діями відповідача майнова шкода повинна бути їй відшкодована. Стверджує, що всі необхідні ознаки складу цивільного правопорушення наявні та підтверджені належними доказами, однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог. Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта. Вважає правильними висновки суду по суті вирішення спору, оскільки підставою свого позову позивач називає вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, однак, вироку відносно нього немає, а тому позовні вимоги, пред`явлені до нього, є необгрунтованими і не можуть бути задоволеними. Наголошує, що він повністю заперечує будь-який факт крадіжки матеріальних цінностей ОСОБА_1 з її домогосподарства, а відтак, і заподіяння їй майнової шкоди. Звертає увагу, що свої позовні вимоги позивач обгрунтовувала вчиненням відносно неї кримінального правопорушення, і, відповідно, заподіяння їй таким кримінальним правопорушенням шкоди. Наголошує, що на даний час, після скасування постанови про закриття кримінального провадження, воно ще триває і не є завершеним, жодній особі не повідомлено про підозру. Зазначає, що позивачем не доведено факту вчинення ним крадіжки, а тому він не може бути відповідальним за шкоду, яку просить відшкодувати позивач, оскільки його вина у вчиненому не встановлена. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 10.02.2021 року, є дата складення повного судового рішення 15.02.2021 року. 11.02.2021 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про відвід колегії суддів, однак, ухвалою від 15.02.2021 року у задоволенні заявленого позивачем відводу відмовлено. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Складовими частинами цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору і тягне за собою порушення майнових (немайнових) прав та інтересів іншої особи із настанням для неї негативних наслідків (втрат) майнового чи немайнового характеру. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. Отже, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків. Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватись в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодження речі тощо). У деліктних правовідносинах у спосіб відшкодування збитків має відновитись право особи, порушене внаслідок протиправної поведінки іншої особи. Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання шкоди відповідачем ОСОБА_2 саме в розмірі 11355 грн. Однак, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд не дав належної правової оцінки доказам, які досліджувались у судовому засіданні, і не врахував норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Буською державною нотаріальною конторою 15.03.1994 року за реєстровим №567 (а.с.3, 4 т.1). Іншими співвласниками вказаного будинку є рідні сестри і брат позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.4 т.1). Після смерті ОСОБА_7 , його частку успадкували ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.04.2012 року (а.с.31 матеріалів кримінального провадження). 30.06.2015 року ОСОБА_3 нотаріально оформила довіреність на відповідача ОСОБА_2 з правом розпоряджатися всім її майном терміном на три роки (а.с.10 матеріалів кримінального провадження). 02.10.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за №12015140170000522 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, за фактом крадіжки майна з території господарства ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 (металевих гаражних дверей, двох рулонів бляхи, ринв довжиною 15 м, 5 ящиків цибулі та 50 шт. капронових мішків (а.с.16 т.1, а.с.1-4 матеріалів кримінального провадження). Постановою старшого слідчого СВ Буського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області від 09.04.2019 року кримінальне провадження №12015140170000522 від 02.10.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.220-221 т.1, а.с.156-157 матеріалів кримінального провадження). Вказана постанова скасована ухвалою Львівського апеляційного суду від 20.11.2019 року (а.с.12-15 т.2, а.с.159-162 матеріалів кримінального провадження), однак, 23.06.2020 року старшим слідчим СВ Буського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області знову винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, що підтверджується дослідженими апеляційним судом матеріалами кримінального провадження). Однак, у вказаній вище постанові від 23.06.2020 року про закриття кримінального провадження викладені показання ОСОБА_2 , які також містяться і в матеріалах кримінального провадження, про те, що 16.09.2015 року, перебуваючи на території спільного господарства в АДРЕСА_1 , з метою усунення самовільно збудованої цегляної перегородки на спільному горищі в підсобній будівлі, узгодивши свої дії з іншими співвласниками, самостійно зруйнував її, а, в подальшому, отримавши доступ до іншої частини горища, він виявив металеві ворота, за які він відповідно до рішення Буського районного суду Львівської області від 25.07.2008 року виплатив ОСОБА_1 грошові кошти в якості компенсації за їх самовільний демонтаж і подальше знищення шляхом порізки, а тому забрав виявлені ним ворота з горища. Отже, під час досудового розслідування відповідач ОСОБА_2 визнав ту обставину, що саме він зруйнував збудовану позивачем на горищі сараю цегляну перегородку і що саме він забрав виявлені ним на горищі гаражні металеві ворота, які належали позивачеві. Та обставина, що відповідач вважав, що забирає ворота, за які він сплатив позивачу грошову компенсацію за рішенням суду, не підтверджує правомірність його дій, оскільки він взяв належне позивачеві майно без її на те згоди і розпорядився ним на власний розсуд, не будучи власником цього майна. Також необхідно зазначити, що безпідставними є доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що він взяв саме ті ворота, за які здійснив позивачу відшкодування на підставі рішення суду, оскільки ухвалою Буського районного суду Львівської області від 25.07.2008 року у справі за заявою ОСОБА_1 про зміну способу виконання судового рішення (а.с.130 т.2, а.с.12 матеріалів кримінального провадження), підтверджено, з посиланням на матеріали цивільної справи №2-35/07 та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.06.2006 року, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порізали гаражні ворота ОСОБА_1 , а тому суд скасував зобов`язання відповідачів по встановленню воріт, стягнувши з них солідарно вартість іншої 1/2 частини цих воріт в розмірі 1560 грн. Відтак, вартість знищених воріт позивача становила 3120 грн., що, окрім названої ухвали, підтверджується наданою позивачем квитанцією до прибуткового касового ордера №39 від 12.04.2006 року (а.с.226 т.1). Вартість же воріт, які знаходились на горищі господарської будівлі сараю і які 16.09.2015 року самовільно взяв відповідач ОСОБА_2 , становить 4680 грн., що підтверджується актом ВАТ «Довжанський машинобудівний завод» про виконання робіт від 14.09.2010 року, оригінал якого є в матеріалах справи (а.с.120 т.1). Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт заподіяння позивачеві майнової шкоди в розмірі 4680 грн. протиправними діями відповідача ОСОБА_2 , які виявились в тому, що він самовільно, без дозволу позивача, як власника, взяв належне їй майно, розпорядившись ним на власний розсуд, чим завдав їй майнової шкоди втратою майна. При цьому, не має правового значення наявність постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, оскільки є визначені законом підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача за завдану позивачеві майнову шкоду в розмірі 4680 грн. відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України. Винних осіб у викраденні іншого майна, про яке вказує позивач у своїй позовній заяві, органом досудового розслідування не встановлено, а відтак, немає правових підстав для висновку про відшкодування його вартості з покладенням цього обов`язку на відповідача, тому вимоги позивача в цій частині є безпідставними. Також безпідставними є вимоги позивача про відшкодування вартості спорудженої нею цегляної перегородки, яку знищив відповідач, оскільки позивач, будучи власником лише 1/4 частини успадкованого нею нерухомого майна, не надала суду належних і достатніх доказів на підтвердження правомірності спорудження цієї перегородки на горищі господарської будівлі сараю. Суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, не дав належної правової оцінки всім доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до помилкових висновків суду по суті вирішення спору, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , лише в частині задоволення її позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди в розмірі 4680 грн., в решті вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору та частковим задоволенням її позовних вимог (41%), з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 262 грн. 40 коп. та апеляційної скарги в розмірі 393 грн. 60 коп., що в загальному становить 656 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в розмірі 4680 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 656 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 15 лютого 2021 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Левик Я.А. Шандра М.М.