Постанова 4824 № 369/3800/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №369/3800/19 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Провадження №22-ц/824/778/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11 листопада 2011 року між сторонами укладено шлюб. Сторони мають дочку ОСОБА_3 2013 року народження. За час шлюбу сторони придбали на ім`я відповідача: 1) земельну ділянку площею 0,0248 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:0251, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.03.2012, на укладання якого позивач давала згоду; 2) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.08.2015, виданим виконкомом Петрівської сільської ради на підставі рішення від 20.07.2012 № 189/1, що вбачається з витягу про державну реєстрацію прав КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області». Сімейне життя не склалось і позивач у 2018 році звернулась з позовом про розірвання шлюбу до Подільського районного суду м. Києва. На підставі викладеного, позивач просила суд першої інстанції: визнати спільною сумісною власністю сторін будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю сторін земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0248 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:0251, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5763,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховані та не досліджені важливі обставини, які мають значення для встановлення об`єктивної істини, не взято до уваги факти та докази, надані відповідачем для доведення своєї позиції. Таким чином, оскаржуване рішення суду є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. Так, 11 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, за актовим записом № 22, у виконавчому комітеті Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. 03 березня 2012 року, через чотири місяці після укладення шлюбу, відповідачем за власні кошти придбано земельну ділянку площею 0,0248 га (кадастровий номер земельної ділянки 3222485800:02:012:0251), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок за тією ж адресою, загальною площею 190,4 кв.м, житловою площею 84,8 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами (дата прийняття рішення про державну реєстрацію 28 серпня 2012 року). Для придбання вищенаведеної земельної ділянки та будинку відповідачем продано особисте майно, яке набуто до укладення шлюбу, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер (3220992601:010:0066, площею 0,135 г, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, с. Гнідин), яка належала позивачу на підставі державного акту права власності ЯА №341299. Договір купівлі продажу земельної ділянки від 08.11.2011 року. Загальною вартістю 75411. 00 грн. (сімдесят п`ять тисяч чотириста одинадцять грн.. 00 коп.); автомобіль MERCEDES-BENZ VITO, рік випуску 2005, об`єм двигуна 2148, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , проданий у 2010 році, загальною вартістю 8000.00 (вісім тисяч) доларів США; автомобіль Toyota Avensis, рік випуску 2008, об`єм двигуна 160, реєстраційний номер НОМЕР_3 , проданий у 2011 році, загальною вартістю 7000, 00 (сім тисяч) доларів США. Велику фінансову участь при добудові та обладнанні будинку, зазначеної земельної ділянки приймала мати відповідача - ОСОБА_4 , яка частково фінансувала деякі будівельні роботи, за рахунок коштів надбаних від продажу земельної ділянки у місті Кривий Ріг (договір купівлі - продажу земельної ділянки від 04 грудня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , (реєстраційний номер в реєстрі №2-5107)), загальною вартістю 60602. 00 грн. (шістдесят тисяч шістсот дві гривні 00 коп. Крім того, 05 вересня 2011 року ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким він отримав грошові кошти в сумі 797000,00 (сімсот дев`яносто сім тисяч) гривень, що еквівалентно 100000,00 (сто тисяч) доларів СІЛА, які також в повному обсязі використав в інтересах сім`ї, а саме - для придбання земельної ділянки та будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені спірні об`єкти нерухомого майна придбані та обладнані для життя виключно за кошти відповідача та його матері, набуті до моменту одруження, що підтверджується чеками, актами прийому-передачі будівельних робіт та іншими документами, які підтверджують оплату будівельних матеріалів та робіт виключно відповідачем. Також скаржник стверджує, що судом не враховано ту обставину, що позивачем не надано жодного документу або будь-якого іншого доказу, який би підтверджував наявність у позивача фінансової можливості для участі в придбанні та облаштуванні спірної земельної ділянки та будинку на ній. Будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , нотаріально оформлені на відповідача за письмової згоди позивача саме тому, що позивач не приймала ніякої фінансової участі в придбанні та облаштуванні вказаного майна, і не мала наміру та можливості оформити вказане майно на своє ім`я. Позивач навіть не була зареєстрована за даною адресою, і лише після припинення шлюбних відносин намагається незаконно заволодіти часткою будинку та земельної ділянки. Твердження позивача про те, що у нотаріуса вона дала письмову згоду на оформлення вказаної земельної ділянки та будинку на ім`я відповідача лише підтверджує той факт, що вона не заперечувала проти вказаного оформлення, та що відповідач стверджує правдиву інформацію. Окрім того, 29 листопада 2018 року Подільським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості за договором позики від 05 вересня 2011 року в сумі 100000,00 (сто тисяч) доларів США. Суду першої інстанції було надано копію вищевказаного рішення суду, однак факти, викладені в даному рішенні суд не врахував, посилаючись на те, що з нього не можна встановити обставини, що стосуються предмета доказування у даній справі. Зазначений висновок суду суперечить практиці Верховного Суду щодо розгляду сімейних спорів, в яких у одного з подружжя є боргові зобов`язання. Грошові кошти в сумі 100000,00 доларів США, які відповідач отримав на підставі договору позики від 05 вересня 2011 року, він використав в інтересах сім`ї, для придбання та обладнання земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, в подружжя, окрім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики, виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, суд першої інстанції не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким поділити між сторонами боргові зобов`язання в розмірі 100000 доларів США, які виникли на підставі договору позики від 05 вересня 2011 року. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2020 року у даній справі є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду винесене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом норми матеріального та процесуального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного винесення рішення, доведено та всебічно обґрунтовано їх в рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Апеляційна скарга відповідача містить лише міркування, які не доводять порушення судом норм матеріального та процесуального права. Також у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 356 ЦПК України, а саме не зазначено всіх учасників справи та усі необхідні реквізити, невірно визначено, що предметом апеляційного оскарження є не ухвала суду (як вказує скаржник), а рішення суду. На підставі викладеного у відзиві, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу банку без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Збіглей І.І. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи таке. Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2011 року уклали шлюб за актовим записом №22 у виконавчому комітеті Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, від цього шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями свідоцтв про шлюб та про народження. За час шлюбу сторін на ім`я відповідача на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 03 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 432, було набуто у власність земельну ділянку площею 0,0248 га, кадастровий номер 3222485800:02:012:0251, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . У п. 13 даного договору вказано, що цей договір було укладено за згодою позивача, як дружини відповідача, справжність підпису на якої засвідчено 03 березня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. за реєстровим № 431. 08 серпня 2012 року виконавчим комітетом Петрівської сільської ради було видано відповідачу свідоцтво серії НОМЕР_4 про право власності на нерухоме майно, а саме: на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» та зареєстровано за ним право власності, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями вказаного свідоцтва та витягу про державну реєстрацію прав від 28 серпня 2012 року. Доказів того, що вказане майно наразі відчужене відповідачем, суду надано не було. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було придбане на ім`я відповідача саме за час його шлюбу з позивачем, а під час судового розгляду справи суду не було надано беззаперечних доказів того, що спірне майно було набуто відповідачем за його особисті кошти, а ґрунтується виключно на припущеннях, які суд не може приймати до уваги, ухвалюючи рішення. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. У відповідності до положень ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зі змісту апеляційної скарги та наданих суду доказів не вбачається, що відповідач у справі придбав спірне нерухоме майно за свої особисті кошти, та не надав суду належних та допустимих доказів, на спростування обставин, що викладені в позові. Відповідач не зміг вказати колегії суддів суду за яку суму подружжям було придбано земельну ділянку із недобудованим будинком, скільки коштів було витрачено на його добудову, скільки грошових коштів всього у нього було до реєстрації шлюбу, якими доказами це доводиться, а також не вказав якими доказами доводиться витрачання особистих коштів на придбання земельної ділянки. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом невраховані та не поділені боргові зобов`язання, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з наданої суду копії рішення суду, яким з відповідача стягнуто борг, жодним чином не стосується поділу майна у даній справі. Боргові зобов`язання у відповідача виникли до реєстрації шлюбу, отже вони не підлягають поділу між подружжям. Крім того, відповідач не заявляв таких позовних вимог. Отже, як вбачається з матеріалів справи та наданих суду доказів, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, на кого з подружжя було зареєстровано таке нерухоме майно. Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17. А саме у вказаній постанові суду підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Колегія суддів не може погодитись із доводами адвоката Збіглея Н.В. про те, що Верховний суд у свій постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16ц висловив позицію щодо того, що подружжя має довести участь кожного у створенні спільного сумісного майна. В наведеній адвокатом справі № 546/912/16 суть спору зводилась до встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і визнання спільним сумісним майном будинку, який був збудований до набуття чинності Сімейним Кодексом України, а саме в 2000 році і саме тому судом застосовувались інші норми права, а саме Закон України «Про власність». Щодо твердження позивача про те, що апеляційна скарга відповідача не відповідає вимогам ст. 356 ЦПК України, то суд апеляційної інстанції оцінює такі заперечення критично, оскільки апеляційна скарга відповідача залишалася без руху й на виконання вимог цієї ухвали скаржник виправив недоліки щодо форми та змісту апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 лютого 2021 року. Суддя-доповідач Судді: