Постанова 4820 № 679/1394/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року м. Хмельницький Справа № 679/1394/21 Провадження № 22-ц/4820/701/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю: представника позивача, відповідача, його представника розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 679/1394/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в : В листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким здійснити поділ належного їй з відповідачем на праві спільної сумісної власності майна подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача понесені нею судові витрати. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що між нею та відповідачем ОСОБА_1 08 серпня 2008 року було укладено шлюб, який зареєстровано у ВРАЦС Нетішинського МУЮ Хмельницької області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис №173. За час перебування у шлюбі сторонами на земельній ділянці із кадастровим номером 6810500000:02:001:0075, право власності на яку відповідач набув на підставі договору дарування земельної ділянки від 11.06.2007 року, було побудовано двоповерховий житловий будинок загальною площе 156,6 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м., вказаному будинку було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . В подальшому під час державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок відповідач переконав її, що для спрощення процедури реєстрації права власності, спірний будинок доцільно зареєструвати лише на нього як на єдиного власника. Внаслідок чого, 30.10.2014 року було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 156,6 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 7596084, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17014527 від 06.11.2014 року за відповідачем. Також позивачка ОСОБА_2 зазначала, що у липні 2015 року шлюб між сторонами було розірвано, однак вона продовжувала проживати у спірному житловому будинку, де проживає і на даний час з дітьми. Крім того, позивачка вказувала, що відповідач перешкоджає у реєстрації її місця проживання за вищевказаною адресою у спірному будинку, хоча він також, належить їй на праві спільної сумісної власності. В зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду та просити суд ухвалити рішення, яким задоволити її позов. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 січня 2023 року вказаний позов було задоволено. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 156,6 кв.м., житловою площею 70,3 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 7596084, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:17014527 від 06.11.2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3198 грн. 21 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішенні, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Так, апелянт вказує, звертаючись до суду ОСОБА_2 не надала жодного доказу того, що вона приймала участь у будівництві спірного будинку та, що будівництво здійснювалося за спільні кошти подружжя. Сам факт наявного, на час введення будинку в експлуатацію та реєстрації права власності, зареєстрованого шлюбу не є безумовною підставою для визнання майна спільним майном подружжя. При цьому, апелянт посилається на обставини, встановлені рішенням суду від 22.07.2015р. по справі № 2/679/484/2015, яким на його думку було встановлено, що станом на 22.07.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають спільно більше 2-ох років, не ведуть спільне господарство, бюджет, проживають окремо. При вирішенні справи, судом було проігноровано, що сама ОСОБА_2 не заперечувала проти встановленої обставини і навіть визнала цю обставину. Апелянт вказує, що твердження ОСОБА_2 , яке вона вказала в своїй позовній заяві, що розлучення носило формальний характер є безпідставним. Також апелянт наголошує, що під час розгляду справи, не пояснював, що його колишня дружина проживала у будинку лише короткий період з 2014 по 2015 рік, а показав, що ОСОБА_2 була зареєстрована короткий період. Сама по собі реєстрація не є підтвердженням факту проживання. Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги, факт, підтверджений показаннями свідків, що позивачка фактично в той період проживала на орендованій квартирі. Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом встановлено, що 08 серпня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. 30 липня 2012 року ОСОБА_1 подав начальнику інспекції ДАБІ у Хмельницькій області повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо будівельного паспорту від 24.05.2012 року № 1, виданого Управлінням містобудування та житлового-комунального господарства виконавчого комітету Нетішинської міської ради на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 113 кв.м. на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 003165 від 07 квітня 2008 року. На даній земельній ділянці було побудовано житловий будинок, загальною площею 156,6 кв.м., житловою площа 70,3 кв.м. та рішенням виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 16.05.2014 року цьому новозбудованому житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 реєстраційною службою Нетішинської міського управління юстиції Хмельницької області видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 156,6 кв.м., житловою площа 70,3 кв.м. В цей же день право власності ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 156,6 кв.м., житловою площа 70,3 кв.м., було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер запису 7596084. 22 липня 2015 року шлюб між сторонам рішенням суду було розірвано. Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18. Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Отже, обов`язок доказування, що майно подружжя було придбано за особисті кошти одного із подружжя, покладається саме на того з подружжя, який заперечує факт придбання майна за спільні кошти. П. п. 19, 21, 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007, № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Отже сімейним законодавством Українипрезюмуються, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, якщо належними та допустимими доказами не буде доведено, що це майно в цілому набуте одним із подружжя за особисті кошти. При цьому згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. У відповідності до ст. 372 Цивільного кодексу Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами було зареєстровано 08 серпня 2008 року, розірвано 22 липня 2015 року, а спірний житловий будинок було побудовано в період з 2012 року до листопада 2014 року та в листопаді 2014 року зареєстровано право власності на будинок за відповідачем, тобто в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі. У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В ході розгляду справи відповідач заперечуючи проти позову, вказував, що позивачка не надала жодного доказу, що вона приймала участь у будівництві будинку та будівництво будинку здійснювалось за спільні кошти подружжя, навпаки будівництво здійснювалось за його особисті кошти, а також посилався на ту обставину, що сторони припинили шлюбні стосунки з кінця 2012 року, хоча шлюб розірвали в липні 2015 року. Однак достатніх, належних та переконливих доказів вказаних тверджень позивачем щодо припинення шлюбних стосунків сторонами з кінця 2012 року суду та будівництва будинку виключно за особисті кошти апелянта суду надано не було, відповідно відповідачем не спростовано презумпцію спільного права власності подружжя ОСОБА_3 на майно, яке набуте ними в період шлюбу у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 . За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку дослідженим доказам і правильно виходив з того, що сторони набули за час шлюбу право власності на вищевказаний об`єкт нерухомості, внаслідок чого житловий будинок належить їм на праві спільної сумісної власності. Доводи апеляційної скарги, що позивачка не надала жодного доказу, що вона приймала участь в будівництві, що будівництво здійснювалось за спільні кошти подружжя з вищевказаних підстав, щодо презумпції спільності майна подружжя, слід відхилити. Посилання апелянта на встановлення рішенням суду від 22 липня 2015 року, яким шлюб між сторонами розірвано, факту не проживання сторін більше двох років суд не бере до уваги. У вказаному судовому рішенні зазначені лише пояснення ОСОБА_1 - позивача в тій справі та апелянта в цій справі, щодо зазначеної обставини, однак судом така обставина не була встановлена. Не приймає до уваги суд і твердження апелянта, що на момент будівництва та реєстрації права власності на будинок сторони спільно не проживали, не вели спільного бюджету, будівництво житлового будинку здійснювалось лише за кошти відповідача, оскільки, як зазначено вище, такі твердження апелянта не підтверджуються достатніми та належними доказами. З врахуванням тієї обставини, що сторони на праві спільної сумісної власності подружжя володіють спірним житловим будинком, то не має значення де була зареєстрована та проживала позивачка для вирішення питання щодо визнання за нею права власності на частину будинку. Також не знайшли жодного підтвердження і посилання апелянта, що на час будівництва будинку він проживав з іншою жінкою. З врахуванням вищевикладеного, не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги щодо укладення договору на постачання електричної енергії, отримання послуг інтернету, оплати таких послуг та інші. Таким чином, судом встановлено, що спірний житловий будинок набутий сторонами за час шлюбу, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу відповідачем не спростована, він не довів, що будівництво будинку по АДРЕСА_1 здійснював виключно за свої власні кошти, а тому спірний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям в спосіб визначений позивачем. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 квітня 2023 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова