Постанова Київський апеляційний суд № 754/14394/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 754/14394/19 Номер провадження 22-ц/824/3465/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Зотько Т. А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 1 063 092 грн. 01 коп. 28 квітня 2016 року ОСОБА_4 відчужив частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування. Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року вищевказаний договір було визнано недійсним. 26 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний догів, на думку позивача, порушує її конституційні права, яка має право на обов`язкове виконання вищевказаного судового рішення про стягнення боргу, шляхом реалізації майна боржника ОСОБА_4 в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Позивач зазначає, що ОСОБА_1 є близькою подругою ОСОБА_3 ОСОБА_1 , яка маючи на праві власності лише 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстрована у ній. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про фіктивність договору купівлі-продажу частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року (т. І а.с. 237-244) позов ОСОБА_2 , задоволено, визнано договір купівлі-продажу частки в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , недійсним; скасовано державну реєстрацію речового права на нерухоме майно реєстраційний номер 515450480000 частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1026 грн. 92 коп. з кожного з боржників. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про фіктивність договору купівлі-продажу, який зроблений судом на підставі того, що ОСОБА_3 та скаржник є подругами, крім того, остання не проживає та не зареєстрована у спірній квартирі, на думку скаржника є упередженим. Скаржник зазначає, що обов`язок доведення відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки покладено на позивача. Разом з тим, доказів на підтвердження фіктивності правочину позивачем надано не було, а його доводи ґрунтуються лише на припущеннях. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції проігноровано факт настання для неї реальних наслідків у зв`язку з укладенням правочину, зокрема, щодо виникнення у неї права власності на 1/3 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з укладення договору купівлі-продажі за яким, останньою були сплачені грошові кошти у сумі 92 000 грн. та державне мито. Крім того, станом на день укладення оспорюваного договору, скаржнику не було відомо щодо наявності будь-якого спору стосовно квартири АДРЕСА_1 . Скаржник посилається на те, що оспорюваний договір укладено між нею та ОСОБА_3 , у яких, немає жодних зобов`язань перед ОСОБА_2 . Крім того, на момент укладення оспорюваного договору жодних обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 накладено не було, а відтак, права позивача вказаним договором не порушено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 08 лютого 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 з відповідними підтвердженнями про направлення йог всім учасникам справи з якого вбачається, що остання погоджується з доводами апеляційної скарги та просить її задовольнити. На думку ОСОБА_3 суд першої інстанції ухвалив упереджене рішення, яке ґрунтується лише на доводах позивача, натомість доводи відповідачів, було відхилено. ОСОБА_3 зазначає, що нею було продано частку квартири на підставі договору купівлі-продажу після підписання якого, вона отримала грошові кошти, що підтверджує її намір отримання майнової вигоди. ОСОБА_3 зазначає, що між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає боргових зобов`язань у зв`язку з чим, вважати що договір купівлі-продажу було укладено з метою уникнення відповідальності перед ОСОБА_2 , не можливо. 21 січня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача з відповідними підтвердженнями про направлення його всім учасникам справи. З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін. Позивач зазначає, що на обґрунтування позовних вимог ним було подано відповідні докази. Клопотань про визнання вказаних доказів неналежними, недопустимими, недостовірними чи недостатніми для ухвалення законного рішення, від відповідачів не надходило. Таким чином, суд першої інстанції дослідивши докази у їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Позивач зазначає, що будучи власником трьох часток в розмірі по 1/3 частки квартири номер АДРЕСА_1 , відповідач-1 відчужила на користь відповідача-2 саме ту частку, відносно якої відбувалося судове провадження. Разом з тим, відповідач-2 маючи на праві власності лише 1/3 вказаної квартири, не зареєстрована та не проживає в ній. На думку позивача, відповідач-1 укладаючи договір купівлі продажу частини квартири з відповідачем-1, мала на меті ухилитися від виконання рішення суду по справі № 754/9109/15-ц. У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Кушнір С. Б. та представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Романюк І. М. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, з підстав, зазначених у ній. Представник позивача - адвокат Шестаков А. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін. Треті особи до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення судових повісток-повідомлень на їх електронні адреси у зв`язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд скарги за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача, було наведено достатньо доказів на підтвердження того, що зазначений договір було укладено формально та в дійсності сторони зазначеного договору не мали наміру на настання реальних правових наслідків, обумовлених ним. Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно суд першої інстанції виходив з того, що запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (т. І а.с. 24-25), яке постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2018 року (т. І а.с. 25-27) залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 1 063 092 грн. 01 коп. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10 травня 2016 року накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 (т. І а.с. 17-18). Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (т. І а.с. 20). 06 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру, предметом якого є частка у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. І а.с. 22-23). Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року визнано недійсним договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. І а.с. 38-42). Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Васильченком М. М. від 23 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59612980 з примусового виконання виконавчого листа № 754/9109/15-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1 063 092 грн. 01 коп. (т. І а.с. 43-44). Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Васильченком М. М. від 23 липня 2019 року накладено арешт на все майно боржника у виконавчому провадженні № 59612980 (т. І а.с. 43-44). Відомості про арешт майна боржника були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 липня 2019 року (т. І а.с. 48). Так, статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 750/37/19 (провадження № 61-2486св20) від 07 квітня 2020 року, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Згідно висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19), правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що у червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 , який є законним чоловіком ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 борг у сумі 1 063 092 грн. 01 коп. За час розгляду вищевказаної справи, а саме 28 квітня 2016 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 . У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання вищевказаного договору недійсним та застосування реституції, який постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року задоволено частково та визнано вказаний договір дарування, недійсним. Разом з тим, за час розгляду вищевказаної справи, а саме 06 червня 2018 року, ОСОБА_3 відчужила 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, на користь своєї подруги ОСОБА_1 , яка в свою чергу, була обізнана про наявність вищевказаних спорів. З вказаного вбачається, що договір купівлі-продажу було укладено сторонами з метою уникнення виконання рішення про визнання договору дарування недійсним. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу укладеного 06 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , недійсним. Згідно частини 1 статті 5 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження зокрема на об`єкти нерухомого майна, а саме житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно. Згідно приписів статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Враховуючи те, що колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу укладеного 06 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , недійсним та з метою реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, реєстраційний номер: 515450480000 від 26 червня 2018 року. Посилання скаржника на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження фіктивності правочину, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи наявні, зокрема, судові рішення про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості та про визнання договору дарування 1/3 частини квартири недійсним, які набрали законної сили та якими встановлені певні обставини, що мають значення для розгляду даної справи. Посилання скаржника на факт настання для неї реальних наслідків у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину, не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки скаржник була обізнана про наявність спору щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості та про визнання договору дарування 1/3 частини квартири недійсним, таким чином усвідомлювала можливі наслідки після укладення нею правочину. Посилання скаржника на те, що оспорюваний договір укладено між нею та ОСОБА_3 , у яких, немає жодних зобов`язань перед ОСОБА_2 , не спростовує висновків суду першої інстанції оскільки під час перегляду оскаржуваного рішення, колегією суддів встановлено, що оспорюваний договір було укладено між сторонами з мето уникнення виконання рішення про визнання договору дарування недійсним. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова