Постанова Київський апеляційний суд № 755/5201/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 лютого 2021 року місто Київ справа № 755/5201/20 апеляційне провадження № 22-ц/824/493/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Чех Н.А. від 26 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : У квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "Перший Український Міжнародний Банк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 2791, про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості за кредитним договором № GP-6624813 від 31 липня 2014 року в сумі 12 439 грн. 77 коп., та витрат за вчинення виконавчого напису в сумі 250 грн., на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. 10 лютого 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 61212527). Стягнуто з АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 рн. 80 коп. 13 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат, які складалися з судового збору за подання заяви про забезпечення позову та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року з АТ "Перший Український Міжнародний Банк" на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вирішити питання про судові витрати та розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до законодавства. Скаржник зазначає, що висновок суду про недоведеність витрат позивача на правничу допомогу є помилковим, оскільки на підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правничої допомоги, рахунок, акт про надання правничої допомоги, квитанції про їх оплату в сумі 12 000 грн. При цьому оплата правничої допомоги проводилась за фактично надані послуги (представництво інтересів в суді першої інстанції у справі № 755/5201/20), а не за відпрацьований (використаний) час адвоката, тому відсутність в акті про надання правничої допомоги розрахунку обсягу правничої допомоги - використаного часу та вартості даних послуг не є підставою для відмови у стягненні таких витрат. Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили. Учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору в розмірі 420 грн. 40 коп. фактично сторонами не оскаржується, а тому в силу статті 367 ЦПК України колегією суддів не перевіряється. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством. Так, згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 5 статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною 6 статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 разом із заявою про ухвалення додаткового рішення надав суду копію договору про надання правничої допомоги від 20 грудня 2019 року, акт про надання правничої допомоги від 23 вересня 2020 року із зазначенням переліку наданих послуг, рахунок на сплату грошових коштів за надання правничої допомоги в суді першої інстанції у справі № 755/5201/20, копії квитанцій про сплату коштів в сумі 12 000 грн. Проте стороною позивача не надано суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката немає. Посилання у апеляційній скарзі на те, що оплата правничої допомоги проводилась за фактично надані послуги (представництво інтересів в суді першої інстанції у справі № 755/5201/20), а не за відпрацьований (використаний) час адвоката, тому відсутність в акті про надання правничої допомоги розрахунку обсягу правничої допомоги - використаного часу та вартості даних послуг не є підставою для відмови у стягненні таких витрат, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів. Витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, при яких суд має надати оцінку їх співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову тощо. При цьому цивільним процесуальним законом, зокрема статтею 137 ЦПК України, чітко передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг). Детальний опис робіт передбачає собою зазначення конкретних видів робіт, їх вартість та кількість витраченого часу на їх виконання. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки акт про надання правничої допомоги від 23 вересня 2020 року, з урахуванням вищенаведеного, не містить детального опису правничої допомоги, то підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу відсутні у зв`язку з недоведеністю їх розміру. Ураховуючи встановлені судом обставини, додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: