Постанова 4824 № 755/19998/23

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2025 року місто Київ справа № 755/19998/23 апеляційне провадження № 22-ц/824/14317/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Гончарука В.П. від 19 червня 2025 року у справі за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : Короткий зміст заявлених вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року в справі № 755/19998/23 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. В подальшому ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року у судовому наказі виправлено описку та зазначено: у тексті судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року вважати вірним строк стягнення аліментів на дитину, яка навчається, починаючи з дня пред`явлення позову 21 грудня 2023 року і до закінчення ОСОБА_4 навчання, але не більше ніж до досягнення 23-річного віку. Даний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні в Овруцькому ВДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) (виконавче провадження № НОМЕР_1). Вказує, що у відповідності до вимог статті 161 ЦПК України стягнення аліментів у порядку наказного провадження можливо лише на неповнолітню дитину. Вимоги щодо стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, повинні вирішуватися в позовному порядку, оскільки у даній категорії справ законодавець передбачає, що необхідно доводити можливість платника аліментів надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині, яка продовжує навчання. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати судовий наказ, виданий Дніпровським районним судом міста Києва від 1 січня 2024 року в справі № 755/19998/23, таким, що не підлягає виконанню. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив із того, що визначені статтею 432 ЦПК України підстави для задоволення заяви відсутні, оскільки заявником не доведено, що судовий наказ було видано помилково або що обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Скаржник зазначає, що розгляд судом вимог про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, у наказаному провадженні обмежило ОСОБА_1 у наданні заперечень, доказів проти заявлених вимог та повністю звільнив ОСОБА_3 від обов`язку доказування обставин щодо потреби сина у матеріальній допомозі на час навчання та можливості ОСОБА_1 надавати таку матеріальну допомогу, як то передбачає стаття 199 СК України. При цьому, ОСОБА_1 подавав заяву про скасування судового наказу та апеляційну скаргу на ухвалу суду про виправлення описки, в задоволенні яких йому було відмовлено. Наголошує, що відповідно до статті 161 ЦПК України у порядку наказного провадження розглядаються лише позови про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, а вимога про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження. Вказує, що фактично ухвалою суду про виправлення описки в судовому наказі змінено саме зміст судового наказу, а не технічну помилку, про що зазначалось в поданій апеляційній скарзі на ухвалу суду про виправлення описки. Вважає, що суд вдався до формальної оцінки доводів заявника та жодним чином не спростував доводи щодо помилковості видачі судового наказу. Потреба дитини у матеріальному забезпеченні, про яку зазначає суд в оскаржуваній ухвалі, застосовується до правовідносин про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Також суд допустив порушення порядку розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а саме не повідомив заявника про розгляд заяви. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечує проти її доводів, оскільки останні є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, однак представник ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи без їх участі. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 1 січня 2024 року в справі № 755/19998/23 Дніпровським районним судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_3 та виправлено описку у судовому наказі Дніпровського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року. У тексті судового наказу Дніпровського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року в справі № 755/19998/23 вважати вірним строк стягнення аліментів на дитину, яка навчається - "починаючи з дня пред`явлення позову 21 грудня 2023 року і до закінчення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчання, однак не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку". Судовий наказ Дніпровського районного суду міста Києва від 1 січня 2024 року в справі № 755/19998/23 перебуває на примусовому виконанні в Овруцькому ВДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) (виконавче провадження № НОМЕР_1). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто заявнику без розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року про виправлення описки залишено без змін. Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до пункту 9 частини 2 статі 129 Конституції України, статі 18 ЦПК України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень. Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину "судового провадження", відповідно до статі 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження. За положеннями статей 1 та 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Згідно з частиною 2 статі 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. На суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року в справі №520/1466/14-ц, 16 вересня 2020 року в справі №308/6024/14, 9 вересня 2021 року в справі №824/67/20, від 16 вересня 2021 року в справі №824/254/19 та від 3 серпня 2022 року в справі №756/10266/15-ц. Звертаючись до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що вимоги про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, не розглядаються в наказному провадженні, оскільки такі не є безспірними і стягувачу необхідно довести необхідність дитини у матеріальній допомозі на час навчання, а також довести можливість платника аліментів надавати таку матеріальну допомогу. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви, з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно статті 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Пунктами 4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Статтею 165 ЦПК України передбачено підстави для відмови у видачі судового наказу. Зокрема, пунктом 3 частини 1 статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 21 грудня 2023 року звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-19). Тобто, на момент звернення ОСОБА_3 із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів син ОСОБА_5 був неповнолітнім. 1 січня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 грудня і до досягнення дитиною повноліття. З наведеного слідує, що ОСОБА_3 подано заяву про видачу судового наказу з вимогою, яка передбачена статтею 161 ЦПК України. Таким чином, є безпідставними доводи скаржника про те, що судовий наказ видано судом помилково та у зв`язку з цим наявні правові підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню. Доводи скаржника про те, що суд у наказному провадженні, з урахуванням ухвали про виправлення описки, всупереч статті 161 ЦПК України стягнув аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, колегія суддів відхиляє та вважає необґрунтованими. Так, неможливість розгляду питання про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в порядку наказного провадження закріплено законодавчо, оскільки необхідно довести наявність у батька (матері) матеріальної можливості надавати допомогу повнолітній дитині, що виключає безспірний характер правовідносин й унеможливлює видачу судового наказу для стягнення будь-якої суми. Разом з тим, незважаючи на такі обставини, відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до частин 1, 7, 8 статті 170 ЦПК України, боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу (стягнення аліментів). Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (Pravednaya v. russia, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року). У постанові Верховного Суду від 1 березня 2024 року в справі № 334/6285/23 викладено висновок про те, що "тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 глави 3 розділу V ЦПК України з метою перегляду за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів дає підстави для висновку, що такими нововиявленими обставинами є юридичні факти, які існували на час видачі судового наказу, є істотними для розгляду заяви про його видачу, тобто могли вплинути на висновки суду про права та обов`язки заявника і боржника. Нововиявлені обставини є також обставини, які виникли після набрання судовим наказом законної сили, але віднесені законом до нововиявлених обставин". Аналіз приписів розділу II ЦПК України дає підстави для висновку, що визначеними законом способами захисту порушеного права боржника у випадку видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України) є подання позову про зменшення розміру аліментів або звернення до суду із заявою про перегляд такого судового наказу за нововиявленими обставинами. При цьому, ЦПК України не передбачено можливість оскарження такого судового наказу в апеляційному порядку. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Доводи скаржника про те, що ухвалою суду про виправлення описки не виправлено технічну помилку в судовому наказі, а фактично змінено зміст судового наказу, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає. Крім того, правова оцінка таким твердженням була надана судом апеляційної інстанції при оскарженні ухвали про виправлення описки, за наслідками розгляду якої ухвала залишена без змін. Щодо доводів скаржника про неповідомлення учасників справи про розгляд заяви, колегія суддів зазначає, що вони є обґрунтованими. Матеріали справи підтверджують, що після надходження 21 березня 2025 року заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд не повідомив учасників справи, чим порушив вимоги частини 3 статті 432 ЦПК України. Водночас колегія суддів вважає, що допущене порушення норм процесуального права не вплинуло на правильність вирішення питання по суті щодо визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, і не призвело до ухвалення незаконного рішення. За таких обставин підстав для скасування ухвали немає. Сукупність наведених обставин, а також аналіз доводів апеляційної скарги свідчать, що вони були предметом перевірки суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а ухвалу постановлено з дотриманням вимог закону. Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: