Ухвала КЦС ВС № 664/3539/19

Ухвала 15 лютого 2021 року м. Київ справа № 664/3539/18 провадження № 61-1256ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»», треті особи: Олешківський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя та зняття арештів з нерухомого майна, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: Олешківський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Олешківський РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. (далі - приватний нотаріус Бондар І. М.), Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ примусового виконання рішень УДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), про визнання права власності на майно в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя та зняття арештів з нерухомого майна. Позовні вимоги мотивував посиланням на те, що він з 26 жовтня 1989 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . За період шлюбу вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 . Постановами державного виконавця ВДВС Цюрупинського районного управління ГТУЮ у Херсонській від 20 липня 2012 року (ВП № 33519101), від 12 січня 2012 року (ВП № 30667540), від 11 серпня 2010 року, та постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Херсонській області від 03 липня 2019 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 та заборонено його відчужувати. Приватним нотаріусом Бондар І. М. накладено заборону на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі кредитного договору від 15 вересня 2008 року № HECOGR0000000199. Посилаючись на те, що вони з відповідачем не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя, а накладені обтяження порушують його право власності на спірний житловий будинок, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та зняти з цієї частини будинку арешти та заборону на його відчуження. Короткий зміст ухвалених судових рішень Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 08 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 08 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 на постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, у якій заявник просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення підлягає касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для заявника.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Предметом спору в даній справі є вимоги про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, вартість якого, згідно з доданими до касаційної скарги документами, становить 215 600,00 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена справа не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики Наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики заявник обгрунтовує посиланням на те, що ціна позову у даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму, однак касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема чи підлягає поділу майно подружжя за наявності судового рішення про стягнення боргу з одного з подружжя. Перевіряючи наведені доводи заявника Верховний Суд виходить з того, що визначення правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, передбачає, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення. З метою формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2019 року виклала правовий висновок про те, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц. З огляду на зазначені висновки Верховного Суду щодо вирішення питання про можливість поділу майна подружжя за наявності судового рішення про стягнення боргу з одного з подружжя, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга ОСОБА_1 стосується питання права, яке фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Касаційна скарга не містить посилання на інші випадки касаційного оскарження, передбачені частиною третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів наявності виключних підстав, які відповідно до положень ЦПК України є підставою для касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»). Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»», треті особи: Олешківський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання права власності в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя та зняття арештів з нерухомого майна, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак