Постанова КЦС ВС № 712/8159/15-ц

Постанова Іменем України 27 січня 2021 року м. Київ справа № 712/8159/15-ц провадження № 61-6226св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), суддів: Висоцької В. С., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач (за первісним позовом) - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 , позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 , відповідач (за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року у складі судді Колоди Л. Д., додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року у складі судді Колоди Л. Д. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Первісна позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит для придбання автомобіля у розмірі 10 590 доларів США із сплатою 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2014 року. Проте, позичальник належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, тому станом на 04 червня 2015 року виникла заборгованість перед кредитором у розмірі 10 540,35 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 6 913 доларів США, заборгованості зі сплати процентів - 3 627,35 доларів США; та нарахована пеня - 166 336,17 грн. На підставі викладеного, ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 540,35 доларів США та пеню - 166 336,17 грн. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 30 січня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит для придбання автомобіля у розмірі 10 590 доларів США зі сплатою 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2014 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_1 30 січня 2007 року укладено договір застави, відповідно до умов якого вона передала в заставу банку автомобіль Dacia Logan. Вказувала, що кредитний договір є незаконним, оскільки банком на рахунок автосалону перераховувалися кредитні кошти за автомобіль Dacia Logan саме у національній валюті України, а не в доларах США. Позичальник фактично не отримувала будь-якої суми кредиту, зокрема в іноземній валюті. Про своє порушене право ОСОБА_1 дізналася лише 03 серпня 2015 року - після ознайомлення з матеріалами первісної позовної заяви. Зазначала, що банк не мав права здійснювати господарську діяльність, не мав ліцензії на здійснення валютних операцій та вчиняв дії, що мають ознаки злочину. При зверненні з позовом до суду банк не надав статут 2007 року. Крім того, кредитний договір укладено з порушенням положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому він є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки договір застави укладений з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, то він також є недійсним з вищевказаних підстав. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними кредитний договір від 30 січня 2007 року та договір застави транспортного засобу від 30 січня 2007 року, які укладені між нею та АКБ «Правекс-Банк», застосувавши наслідки недійсності правочину, а також вилучити з реєстру заборон і обтяжень заставленого майна автомобіль Dacia Logan, який переданий у заставу банку. Короткий зміст судових рішень Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року (у складі судді Колоди Л. Д.) позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 540,35 доларів США, що станом на 04 червня 2015 року складає 221 410,17 грн, та 166 336,17 грн пені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник умови кредитного договору, укладеного між сторонами 30 січня 2007 року, не виконала, заборгованість у повному обсязі не погасила, тому відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України вказана заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_1 . При цьому, суд, посилаючись на положення статей 599, 1054 ЦК України, стягнув нараховані ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами, виходячи з розрахунку заборгованості станом на 04 червня 2015 року, а також пеню за весь час прострочення. Додатковим рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року (у складі судді Колоди Л. Д.) в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог та пропустила строк позовної давності для звернення до суду. Так, згідно з умовами оспорюваного кредитного договору кредитні кошти надавалися в іноземній валюті, ОСОБА_1 було відомо про ці обставини з часу підписання вказаного правочину, тому, звернувшись до суду з позовом у листопаді 2015 року, вона пропустила передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, про застосування якої просив представник ПАТ КБ «Правекс-Банк». Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року (у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Новікова О. М.) рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог, а також зазначив, що фактично банком було перераховано на рахунок продавця автомобіля Dacia Logan грошові кошти у національній валюті, проте валютою виконання зобов`язань за кредитним договором є долар США. Кредитний договір був укладений сторонами у іноземній валюті із визначенням обов`язкових платежів, згідно з графіком, рівними частинами у розмірі 127 доларів США (пункт 4.4. договору), cплата яких частково проводилася відповідачем за первісним позовом, що свідчить про визнання нею умов договору та визнання свого обов`язку щодо внесення обов`язкових платежів саме у іноземній валюті. Також апеляційний суд зазначив про помилковість висновків місцевого суду щодо можливості застосування позовної давності до зустрічних позовних вимог, оскільки вони є недоведеними, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині. Разом з тим, помилкове зазначення судом першої інстанції про застосування строку позовної давності не призвело до неправильного вирішення зустрічних позовних вимог. Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року (у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.) ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року в частині вирішення позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними залишено без змін. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, стягнути неустойку, зокрема, пеню, незалежно від періоду її нарахування, можна лише у межах спеціальної позовної давності, яка згідно з частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання. Верховний суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, з чого вона складається, а також не перевірив періоду, за який вона нарахована та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року (у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В.) рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та прийнято в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 913 доларів США, що складає 145 173 грн, проценти станом на 31 січня 2014 року - 3 627,35 доларів США, що складає 76 195,97 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту - 1 169,61 доларів США, що складає 25 626 грн, пеню за несвоєчасне погашення процентів - 764 доларів США, що складає 16 739 грн, загальна сума заборгованості становить 263 775,45 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Правекс-Банк» судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2 638 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник порушила умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором. При цьому, судом першої інстанції правильно визначено заборгованість за тілом кредиту. Разом з тим, у банку відсутні правові підстави нараховувати передбачені кредитним договором від 30 січня 2007 року проценти після закінчення строку його дії, тобто після 30 січня 2014 року. Позовні вимоги банку в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, у зв`язку із застосуванням до таких вимог позовної давності строком один рік, про що заявлено відповідачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, а також постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що наданий позивачем за первісним позовом розрахунок заборгованості не є належним доказом, тому не повинен братися до уваги судом. ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір є недійсним, оскільки його умови не відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначає, що не отримувала готівкою будь-якої суми кредиту ні у національній, ні в іноземній валюті, грошові кошти у гривні було перераховано на рахунок продавця автомобіля. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що відділення «Черкаська обласна дирекція» АКБ «Правекс-Банк» уповноважене надавати будь-які послуги з кредитування. Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом про призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи та про витребування у кредитора первинних документів, а також помилково не залучили до участі у справі нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». Також суди не дали належної правової оцінки тій обставині, що кредитор списав заборгованість ОСОБА_1 як безнадійну. Крім того, суди не дали належної оцінки тій обставині, що переданий у заставу автомобіль був придбаний за кредитні кошти у національній валюті. Кредитором порушено вимоги закону під час видачі кредиту в іноземній валюті. Судами помилково не застосовано позовну давність до позовних вимог банку, оскільки позичальник з січня 2009 року не сплачувала кредитну заборгованість, тому відповідно до пункту 9.2 кредитного договору 10 січня 2009 року є днем дострокового припинення терміну користування кредитом, отже строк позовної давності до вимог про стягнення тіла кредиту та процентів сплив 10 січня 2012 року. Разом з тим, апеляційний суд не встановив обставини щодо вимоги кредитора про дострокове повернення коштів за кредитом, не перевірив обставин зміни строку виконання основного зобов`язання відповідно до пункту 9.2 кредитного договору. Враховуючи те, що у кредитному договорі зобов`язання сторін визначені в іноземній валюті - у доларах США, апеляційний суд помилково визначив валюту стягнення у гривні, вказавши еквівалент у доларах США. Також суди не правильно вирішили питання розподілу судових витрат, враховуючи, що позов було задоволено частково. Доводи інших учасників справи Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. 02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 30 січня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті для придбання автомобіля у розмірі 10 590 доларів США зі сплатою 11,99 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2014 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_1 30 січня 2007 року укладено договір застави, відповідно до умов якого остання передала в заставу банку автомобіль Dacia Logan. Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: своєчасна оплата вартості автомобіля за договором купівлі-продажу від 25 січня 2007 року та оплата страхових платежів згідно з договором страхування автомобіля. За змістом довідки-рахунку ТОВ «Фірма «Кий Авто» ОСОБА_1 продано та видано автомобіль Dacia Logan вартістю 52 951 грн у кредит АКБ «Правекс-Банк». Відповідно до квитанції про видачу готівки від 30 січня 2007 року № 1 ОСОБА_1 на підставі її заяви від 30 січня 2007 року про видачу суми кредиту у розмірі 10 590 доларів США видано грошові кошти - 10 590 доларів США, що в еквіваленті становить 53 479,50 грн. Згідно з квитанцією від 30 січня 2007 року № 1033 банком проведено банківську операцію з обміну іноземної валюти 10 590 доларів США у гривневий еквівалент, а суму кредиту після конвертації у національній валюті, згідно з даними квитанції від 30 січня 2007 року № 11901 про оплату за автомобіль Dacia Logan, платником ОСОБА_1 перераховано через банк платника (АКБ «Правекс-Банк») отримувачу (ПП «Плюс-Автотранс»). Позичальник належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, тому відповідно до наданого банком розрахунку станом на 04 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 10 540,35 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 6 913 доларів США, а також заборгованості зі сплати процентів - 3 627,35 доларів США, та нарахована пеня - 166 336,17 грн. ОСОБА_1 заявила в суді першої інстанції про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та пені (а. с. 123, т. 1). Під час повторного розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування позовної давності до основного боргу (тіло кредиту) (а. с. 196, т. 2).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). У справі, яка переглядається, пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що кредит надається строком з 30 січня 2007 року по 30 січня 2014 року. У пункті 9.2. кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення у позичальника прострочення по погашенню заборгованості за кредитом і по сплаті процентів за користування кредитом більше 10 календарних днів, термін користування коштами, зазначений у пункті 1.2 договору, припиняється достроково на 10 день місяця, наступного за місяцем, в якому виник факт прострочення. Про припинення терміну користування коштами банк письмово повідомляє позичальника. Тобто сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання. Зі змісту пункту 9.2 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань. Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987сво19). Таким чином, у зв`язку зі зміною строку основного зобов`язання, який настав відповідно до пункту 9.2 кредитного договору на 10 день місяця, наступного за місяцем, в якому виник факт прострочення, тобто з 10 листопада 2009 року, зобов`язання позичальника щодо сплати відсотків за кредитним договором припинилися, нараховувати вищевказані зобов`язання можна до 10 листопада 2009 року. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). ОСОБА_1 заявила в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності щодо вимог банку про стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та пені. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зважаючи на те, що на підставі пункту 9.2 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково, останній платіж здійснено нею 22 жовтня 2009 року, проте з цим позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося тільки 20 липня 2015 року, тому первісні позовні вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом в частині стягнення їх до зміненої дати закінчення строку кредитування, тобто до 10 листопада 2009 року, та після вказаної дати не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено ОСОБА_1 . Крім того, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Проте, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Колегія суддів зазначає, що на заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту та процентів за його користування, підлягала нарахуванню і пеня за період прострочення виконання вказаного зобов`язання, проте до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік, тому підстави для стягнення пені за прострочення сплати тіла кредиту та процентів за його користування (станом на 10 листопада 2009 року) відсутні, оскільки позичальником заявлено про застосування позовної давності в цій частині, який з урахуванням вищевказаних обставин пропущено кредитором. Оскільки строк кредитування на час звернення банку до суду сплив, то припинилося і його право у подальшому нараховувати пеню на підставі кредитного договору, а його вимоги про стягнення неустойки за період з 11 грудня 2008 року по 31 травня 2015 року також є необґрунтованими. Таким чином, первісні позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» про сплату пені, яка нарахована поза межами строку кредитного договору та поза межами позовної давності, є безпідставними, оскільки право банку нараховувати пеню припинилося зі спливом строку дії кредитного договору, а у решті вимоги про стягнення пені заявлено поза межами позовної давності. При цьому, банком не заявлено вимоги про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 456/1747/15-ц (провадження № 61-27806св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 752/12685/15-ц (провадження № 61-18929св19). Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення первісних позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими, оскільки доведені належними та допустимими доказами. Зібраними у справі доказами підтверджено, що кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав позичальнику кредит в іноземній валюті (квитанція від 30 січня 2007 року № 1), який у подальшому було конвертовано у національну валюту (квитанція від 30 січня 2007 року № 1033), а вказану суму на підставі розпорядження останньої перераховано за автомобіль Dacia Logan (квитанція від 30 січня 2007 року № 11901), який вона і передала у заставу банку. Проте, позичальник не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, про що вона не заперечувала під час розгляду справи (зокрема і в запереченнях на позовну заяву, в апеляційній та касаційних скаргах), внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 913 доларів США. Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджено матеріалами справи, зокрема наданим кредитором розрахунком заборгованості, який боржник не спростувала належними та допустимими доказами, власного розрахунку вона не надала. При цьому, слід зазначити, що не має правового значення під час розгляду цієї справи подання позичальником заяви про застосування позовної давності до основного боргу (тіло кредиту) після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Відповідач за первісним позовом була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, подавала до місцевого суду заперечення на позовну заяву, відповідні заяви та клопотання, тому не була позбавлена можливості заявити про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту до ухвалення рішення місцевим судом. Верховним Судом враховано, що підставою для вирішення судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є той факт, що відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді. Проте, таких обставин під час розгляду цієї справи не встановлено. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18). Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що наданий кредитором розрахунок заборгованості не є належним доказом, тому не повинен братися до уваги судом, оскільки вказаний розрахунок досліджено у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, а позичальник не спростувала наведені в ньому суми належними та допустимими доказами, власного розрахунку не надала. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що кредитний договір є недійсним, а його умови є незаконними, оскільки судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору та договору застави недійсними набрали законної сили та не є предметом касаційного перегляду. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що кредитний договір зі сторони кредитора укладено неуповноваженою особою, оскільки вказані доводи були досліджені судами попередніх інстанції під час вирішення зустрічних позовних вимог та встановлено, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства й укладений уповноваженими особами. Доводи касаційної скарги, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом про призначення судової економічно-бухгалтерської експертизи та про витребування у кредитора первинних документів, спростовані змістом відповідних ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, які належним чином мотивовані та є законними. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди помилково не залучили до участі у справі нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», оскільки учасники судового процесу не зверталися до суду з відповідним клопотанням про заміну кредитора у спірних зобов`язаннях, до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а надана позичальником копія листа - відповіді банку (а. с. 228, т. 3) не завірена належним чином. При цьому, слід зазначити, що частиною другою статті 516 ЦК України визначено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач за первісним позовом не надала доказів виконання зобов`язання у повному обсязі ПАТ КБ «Правекс-Банк». Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року залишено без змін рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року, атакож ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, тобто додаткове рішення було переглянуте судами вищих інстанцій та залишено в силі, тому відсутні підстави для його оскарження у касаційному порядку. Пунктом першим частини другої статті 394 ЦПК України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) зазначено, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року відкрито помилково, тому підлягає закриттю. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, пені, нарахованої за несвоєчасне погашення кредиту, та пені, нарахованої за несвоєчасне погашення процентів, підлягають скасуванню з прийняттям у цій частині нової постанови про відмову в задоволенні таких первісних позовних вимог з наведених вище підстав. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судом касаційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за кредитом, пені за відсотками та пені за тілом кредиту й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні цих первісних вимог, тому з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» необхідно стягнути 1 368,42 грн судового збору за подання до суду первісної позовної заяви, а з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 514,13 грн за подання до суду апеляційної скарги та 7 313,85 грн за подання до суду касаційних скарг. Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, за результатом касаційного перегляду з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 8 459,56 грн судового збору. Керуючись статтями 141, 394, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року в частині вирішення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, пені, нарахованої за несвоєчасне погашення кредиту, та пені, нарахованої за несвоєчасне погашення процентів, скасувати, прийняти у цій частині нове рішення. У задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, пені, нарахованої за несвоєчасне погашення кредиту, та пені, нарахованої за несвоєчасне погашення процентів, відмовити. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року в частині вирішення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 913 доларів США залишити без змін. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року закрити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_1 8 459,56 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді В. С. Висоцька С. О. Карпенко І. В. Литвиненко В. А. Стрільчук