Постанова 4813 № 947/26298/19

Номер провадження: 22-ц/813/2441/21 Номер справи місцевого суду: 947/26298/19 Головуючий у першій інстанції Мирончук Н. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 947/26298/19 Провадження номер: 22-ц/813/2441/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Князюка О.В., - за участю секретаря судового засідання Бикової К.А., учасники справи: - заявник - ОСОБА_1 , - заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду міста Одеси, ухвалене в складі судді Мирончук Н.В. о 12 годині 00 хвилин 21 липня 2020 року, повний текст рішення складений 21 липня 2020 року, встановив: 1.

Описова частина 1.1 Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеною заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання громадянина Республіки Азербайджан - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Туманянь Республіки Вірменія, на законних підставах на території України до 24 серпня 1991 року в період з 18.05.1985 року по 02.08.1985 року. Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи намір подати клопотання про надання дозволу на імміграцію в Україну, звернувся до зацікавленої особи ГУ ДМС в Одеській області за консультацією про можливість його отримання на підставі того факту, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Туманянь Вірменьскої PCP, приїхав в колишню Українську PCP з метою працевлаштування, оскільки він, як будівельник, отримав направлення на роботу в колгосп ім. Мічуріна Старицької сільської ради Вовчанського району Харківської області. У період трудових відносин з колгоспом ім. Мічуріна, а саме - з 18.05.1985 р. по 02.08.1985 р. він був прописаний в с. Стариця Вовчанського району Харківської області. Проте, заявнику було роз`яснено, що до документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території України повинно подаватися відповідне рішення суду. Довідки та витяги з будинкових книг можуть слугувати лише підставою для звернення особи до суду про встановлення юридичного факту проживання (постійного проживання) на території України. ІНФОРМАЦІЯ_3 гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом РАЦС Самарського району міського округу Самара Управління РАЦС Самарської області РФ. У зв`язку з чим здобути інші докази або ж особисті пояснення щодо проживання на території сучасної України гр. ОСОБА_2 не вбачається за можливе. Факт, про встановлення якого просить заявник, має для нього юридичне значення, оскільки надає право на отримання паспорта громадянина України, або ж дозволу на імміграцію в Україну як громадянина Республіки Азербайджан (а. с. 1 - 3). 1.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції Заінтересована особа - ГУ ДМС України не скористалося правом на подачу відзиву на вищевказану заяву. Відзив на заяву про встановлення факту, що має юридичне значення не надійшов. 1.3 Зміст рішення суду першої інстанції, обґрунтування висновків суду Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року вищезазначену заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання на території України громадянина Республіки Азербайджан - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Туманянь Республіки Вірменія, на законних підставах на території України до 24 серпня 1991 року, в період з 18.05.1985 року по 02.08.1985 року. Рішення суду мотивовано тим, що прийняття рішення про встановлення факту постійного проживання батька заявника на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття заявником громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання заявником громадянства України (а. с. 59 - 61). 1.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги Представник ГУ ДМС України - Білоконь Н.О. в апеляційній скарзі просить скасувати вищевказане рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви. 1.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеські області із заявою встановленого зразка про набуття чи встановлення належності до громадянства України, не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку. Отже, заявник не використав всі можливості для отримання статусу громадянина України. Звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним. Судом першої інстанції було порушено норми Закону України «Про громадянство України», яким чітко врегульовано відносини щодо набуття громадянства України (а. с. 63 69). 1.6 Узагальнені доводи заявника в апеляційному суді Заявник правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 1.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Апеляційна скарга надійшла до Малиновського районного суду м. Одеси. Матеріали справи було направлено до Одеського апеляційного суду. Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.09.2020 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України було залишено без руху (а. с. 74 - 74 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали суду апелянтом було подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги (а. с. 78 - 81). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.09.2020 року відкрито апеляційне провадження (а. с. 84 84 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.10.2020 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено розгляд справи на 04.02.2021 року на 15:00 год. (а. с. 86). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду». Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинності з 26 жовтня 2020 року. Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний». Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна ГУ ДМС України не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно до матеріалів справи встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Туманянь Вірменьскої PCP (а. с. 4 5). Відповідно до витягу з будинкової книги с. Стариць за 1982 - 1992 р.р., запис №178, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Туманянь Вірменьскої PCP, був зареєстрованим в с. Стариць Вовчанського району Харківської області з 18.05.1985 року по 02.08.1985 року (а. с. 8 9). Наведене, також, підтверджується довідкою-інформацією виданої виконавчим комітетом Старицької сільської ради Вовчанського району Харківської області (а. с. 10). ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до ГУ ДМС в Одеській області за консультацією про можливість отримання дозволу на імміграцію в Україну. Листом ГУ ДМС № 5/3-09/10/19 від 09.10.2019 року в надані дозволу на імміграцію в Україну йому було відмовлено (а. с. 11). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Частиною 1 ст.293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п.5 ч.2ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до ч.2ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Заявник просить встановити вказаний факт з метою отримання права громадянства за статтею 8 Закону України «Про громадянство». У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України. У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Порядок № 215 відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Абзацом першим пункту 1 Порядку № 215 передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку. Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку № 215 заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні. Підпунктом «а» пункту 7 Порядку № 215 передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; Згідно з пунктом 9 Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року. В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Саме до вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2020 року у справі № 127/22302/17, провадження № 61-13029св18. З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що батько заявника громадянин Республіки Азербайджан - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Туманянь Республіки Вірменія, на законних підставах перебував на території України до 24 серпня 1991 року. В період з 18.05.1985 року по 02.08.1985 року останній проживав на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними та допустимими доказами та дійшов обґрунтованого висновку про встановлення цього факту. Доводи апеляційної скарги про те, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України та не надав жодних документів, а тому його звернення до суду із вказаною заявою є передчасним, спростовуються наявною у справі копією листа ГУ ДМС України в Одеській області від 09 жовтня 2019 року за №5/3-09/10/19 про необхідність звернення до суду для встановлення факту постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території України для подальшої можливості звернення з заявою про надання дозволу на імміграцію в України (а. с. 11). 3.6 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Отже, враховуючи вищевказане, встановити факт проживання батька заявника у період з 18.05.1985 року по 02.08.1985 року на території України іншим шляхом заявник можливості не має. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що ухвалене ним рішення не є підставою для набуття громадянства України. Встановлення вищевказаного факту є лише одним з чинників, потрібних для отримання заявником громадянства України Доводи апелянта не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції, тому відхиляються колегією суддів. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга є безпідставною, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ГУ ДМС Україниу суду апеляційної інстанції відсутні. 3.7 Порядок та строк касаційного оскарження Підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, передбачені частиною другою цієї статті. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 15 лютого 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. В. Князюк