Постанова Миколаївський апеляційний суд № 479/952/20

15.02.21 22-ц/812/421/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 479/952/20 Провадження № 22-ц/812/421/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 15 лютого 2021 року м. Миколаїв Справа № 479/952/20 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Ямкової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Репушевської О.В. того ж дня, в приміщенні суду в смт. Криве Озеро, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 22 жовтня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду вищезазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 18 листопада 2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 500 грн., який згодом був збільшений до 9600 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Того ж дня відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій визначені розмір відсотків, пені та штрафу за порушення зобов`язання. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 13 серпня 2020 року утворилася заборгованість за кредитним договором у сумі 29375,84 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 24 868 грн. 93 коп., у тому числі 20 грн. заборгованості за поточним тілом кредиту та 24 848 грн. 93 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 4 506,91грн. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором та судовий збір у розмірі 2 102 грн. Заочним рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року позов Банку задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у вигляді тіла кредиту в сумі 24 868 грн. 93 коп. та судовий збір у сумі 1 779 грн. 51 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване тим, що стягненню з відповідача підлягає виключно заборгованість за кредитом, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність договірних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 щодо сплати процентів. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення залишити без змін. Зазначав, що судом не враховано, що відповідач 18 листопада 2008 року разом з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг також підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом (1,9% на місяць), розмір щомісячних платежів, строк їх внесення та розмір штрафів при порушенні термінів платежів. Зазначав, що боржник користувалась кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості та свідчить про її ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг і погодження з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Позивач вказував, що суд, відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом, порушив вимоги статей 1046 та 1048 ЦК України. Крім того, зазначав, що суд помилково послався на правову позицію Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року №342/180/17-ц, оскільки в цій справі висловлено правову позицію про застосування положень статей 633, 634 ЦК України щодо договору приєднання у разі відсутності узгодження умов договору, які встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Тоді як в даній справі, підписавши анкеру заяву та довідку про умови кредитування, позичальник ознайомилась та погодилась з викладеними в них основними умовами договору, в тому числі і щодо процентів за користування кредитом. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Ст.ст. 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2008 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника та довідкою про умови кредитування (а.с. 29,30). 18 листопада 2008 року ОСОБА_1 . Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 500 грн., який згодом збільшено до 9600 грн. (а.с. 28). У довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 , сторони погодили, що процентна ставка за договором буде складати 22,8% на рік з розрахунку 360 днів на рік. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про процентну ставку є помилковим. З моменту отримання карти відповідач користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості. Протягом дії договору згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» позичальником було отримано чотири кредитні картки: № НОМЕР_1 строком дії до жовтня 2012 року, № НОМЕР_2 строком дії до травня 2016 року, № НОМЕР_3 строком дії до жовтня 2018 року, № НОМЕР_4 строком дії до січня 2023 року (а.с. 27). Ухвала Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року про витребування у АТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором за процентною ставкою, зазначеною у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» позивачем не виконана. За таких обставин, колегія суддів дійшла до наступного висновку. Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, Банком було нараховано відсотки у розмірі 22,8% річних, починаючи з 30 листопада 2008 року до 31 грудня 2012 року. В подальшому Банком нараховувались відсотки за користування кредитом у розмірі 30%, 34,8% та 43,2 % річних. Згідно розрахунку Банку заборгованість за простроченими відсотками складає 4 506 грн. 91 коп. (а.с. 5-16). При цьому відомостей щодо узгодження збільшення процентної ставки Банком з позичальником матеріали справи не містять. Виходячи з викладених обставин справи та вимог законодавства, колегія суддів вважає, що позивач мав право на нарахування відповідачу процентів, виходячи з узгодженої процентної ставки 22,8 % річних. Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку розмір сплачених процентів за користування кредитом становить 7 116,63 грн., що відповідає узгодженому сторонами розміру процентної ставки 22,8 %. Отже, як встановлено станом на 30 серпня 2020 року заборгованість позичальника перед банком відсутня, оскільки ним були повністю сплачені проценти. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, рішення районного суду в частині підстави відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення відсотків підлягає зміні, у зв`язку з відсутністю у відповідача перед банком заборгованості за процентами. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності викладених висновків. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту Банком не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не перевірялось. Згідно частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3153 грн. За результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції, сплачена позивачем сума судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 17 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів змінити у мотивувальній частині, виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді П.П. Лисенко О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року.