Постанова 4824 № 753/6241/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2021 року справа №753/6241/19 провадження № 22-ц/824/1882/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Музичко С.Г., суддів: Болотова Є.В., Лапчевської О.Ф., при секретарі: Русинчук І.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення права користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В : В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Здійснено розподіл судових витрат. В решті вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове про відмову в позові. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що квартира була придбана сторонами за час перебування у шлюбі та є об`єктом спільної сумісної власністю подружжя. Зазначена позивачем обставина про те, що ОСОБА_2 не проживала в квартирі за місцем реєстрації протягом одного року не свідчить про відмову останньої від права власності на нерухоме майно. Вважає, що відсутні підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що квартира є його особистою приватною власністю, що передбачено договором купівлі-продажу квартири. Крім того, зазначає, що апелянт самостійно зверталась до центру надання адміністративних послуг з відповідною заявою щодо зняття її з реєстраційного обліку місця проживання за адресою АДРЕСА_1 . В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити. В судовому засіданні позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Проте погодитись із висновком суду не можна. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2017 року. З грудня 2017 році відповідач у спірній квартирі не проживає, водночас залишається зареєстрованою, внаслідок чого позивач вимушений сплачувати за неї, як за зареєстровану особу, житлово-комунальні послуги. Вважає, що відповідач втратила право користування цим житловим приміщенням, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом. Встановлено, що 27.12.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2018 року шлюб між сторонами розірвано. 17.06.2016 року між ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким останньому передано у власність квартиру АДРЕСА_1 . Статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. Оскільки шлюб між сторонами розірвано 28.03.2018 року, спірне майно придбано у 2016 році, між сторонами домовленостей щодо поділу майно укладено не було, а тому таке майно вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Посилання позивача на п. 10 договору, відповідно до якого встановлено, що за попередньою досягнутою подружжям домовленістю квартира, що є предметом цього договору, буде належати ОСОБА_1 на праві особистої власності, так як набувається ним за особисті кошти колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідач ОСОБА_2 не була стороною цього договору, тому підстави вважати, що даним договором закріплено домовленість між подружжям, відсутні. Належних доказів на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, позивачем не надано. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Посилання позивача на те, що відповідачем самостійно вчинялись дії щодо зняття її з місця реєстрації та непроживання її протягом року у спірній квартирі не може бути підставою для визнання останньої такою, що втратила право користуватись житловим приміщенням. Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно та на власний розсуд. Враховуючи, що спірна квартира придбана за період шлюбу між сторонами, домовленостей чи шлюбного договору щодо майна подружжям укладено не було та виходячи із презумпції спільного майна подружжя, колегія суддів приходить до висновку про передчасність звернення до суду із даним позовом. Інший висновок суду є помилковим. Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено усі обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову позову. Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення права користування житловим приміщенням відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1152, 60 грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач Судді