Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2289/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2289/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області, в якому просив суд: - визнати протиправною відповідь відповідача від 19 червня 2020 року; - визнати неправомірними дії відповідача, що ущемляють права інваліда 2 групи від трудового каліцтва та зобов`язати його підрахувати всі затрати, відобразивши їх в законній відповіді; - зобов`язати відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 1000000,00 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у порушення норм чинного законодавства не було надано обґрунтованої та змістовної відповіді на звернення позивача від 21 травня 2020 року. За наведених обставин, позивач вважає, що відповідачем було грубо порушено його права та інтереси. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2020 року та надати в межах своїх повноважень у встановлений законом строк відповідь щодо всіх викладених у ній питань. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої, апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідь позивачу на його звернення мала бути дана відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації», а також те, що Управлінням було порушено строк розгляду відповідного звернення є помилковими. Крім того, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги зазначені ним у відзиві доводи. Також, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та не встановив дійсного порушення прав позивача, а також не зазначив мотивів прийнятого рішення, зокрема, не вказавши, в чому полягала протиправність дій Управління. Разом з цим, апелянт наголошує, що Управлінням було своєчасно розглянуто заяву позивача та надано роз`яснення по кожному його питанню з дотриманням вимог визначених ЗУ «Про звернення громадян». За наведених обставин, апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, а тому відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року на підставі ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Позивачем, 27 листопада 2020 року на електронну пошту суду було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, у той час як судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну правову оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.05.2020 позивач подав викладену російською мовою та адресовану керівнику відповідача Леонову О.П. особисто заяву (вх.№Г-30 від 21.05.2020), в якій просив письмово підтвердити окремо суми витрачені Управлінням та Відділом на: 1) поїздки в апеляційну інстанцію ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7, ОСОБА_8 з вказанням дат та номерів справ (п.2.1); 2) судові витрати на розгляд його позовів за апеляційними та касаційними скаргами з вказанням дат та номерів справ (п.2.2); 3) поштові витрати, починаючи з першого листа 26.12.2001, направлення судам відзивів та пояснень з вказанням дат (загальне чи рекомендоване) (п.2.3); 4) виконавчі провадження за всіма виконавчими листами з вказанням дат та номерів, а також переписки з начальником відділення Гайдар А.В. (п.2.4); 5) відшкодування моральної шкоди (п.2.5); 6) папір та витратні матеріали на процесуальні документи та копії додатків до них (п.3); 7) переписку по заявам позивача (п.4); 8) пересилку заяв позивача "у Київ" (п.5); 9) виготовлення документів для чотирьох слідчих (п.6). У підсумку викладеного наголошує на необхідності надання оцінки витратам Фонду. За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідач листом від 19.06.2020 №01-08/Г-30з-41 за підписом керівника відповідача Леонова О.П. повідомив позивача про розгляд його заяви від 21.05.2020. З питання, викладеного у п.2.1 Заяви вказав, що облік витрат на відрядження ведеться в розрізі підзвітних осіб, а не за місцем перебування спеціаліста у відрядженні. Тому сформованої окремо інформації про витрачені кошти на службові відрядження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 для участі у судових засіданнях апеляційних інстанцій немає, так як ведення такого обліку не передбачено. Вказано, що первинні документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для ведення бухгалтерського обліку зберігаються 3 роки. Щодо судових витрат з розгляду позовів позивача зазначено, що в Управлінні не ведеться окремий облік за зазначеними критеріями. З питання, викладеного у п.2.3 Заяви вказано, що облік поштових марок ведеться в розрізі матеріально-відповідальних осіб і списання проводиться щомісячно згідно з актом на підставі реєстрів відправленої кореспонденції. Аналітичний облік конвертів ведеться у розрізі місць зберігання, матеріально-відповідальних осіб та видів запасів. Відповідно облік витрат на поштові відправлення не передбачає обліку за напрямом відправлення. Документи, які містять інформацію, запитувану у п.2.3 Заяви зберігаються 3 роки. З цих підстав не можуть бути також задоволені п.п.4, 5 Заяви. Щодо витрат по виконавчих провадженнях (п.2.4) вказано, що листування про виконання вироків, рішень, ухвал зберігається 3 роки. Стосовно витрат на відшкодування моральної шкоди (п.2.5) наведено, що 01.10.2019 поштовим переказом №13 позивачу було перераховано 5000,00 грн. моральної шкоди. З питання, викладеного у п.3 Заяви вказано, що ведення аналітичного обліку товарно-матеріальних цінностей здійснюється у розрізі місць зберігання, матеріально - відповідальних осіб та видів запасів. Ведення обліку за напрямом використання не передбачено. Наголошено, що первинні документи господарського обліку зберігаються 3 роки. Отже, відділами не ведеться облік канцелярських товарів, на підставі якого можна встановити фактичні витрати для підготовки процесуальних документів для судових проваджень за участю позивача. З цих же підстав не можуть бути підтверджені і фактичні витрати на виготовлення документів для слідчих (п.6 Заяви). Не погоджуючись з наданою суб`єктом владних повноважень відповіддю на його звернення позивач з вернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом. Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідь на запит позивача була надана відповідачем з пропуском встановленого ЗУ «Про доступ до публічної інформації строку». Також, по суті наданої відповіді, судом першої інстанції було зазначено, що доводи відповідача про відсутність інформації щодо витрачених коштів на службові відрядження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 для участі у судових засіданнях апеляційних інстанцій є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства службове відрядження працівників відповідача в обов`язковому порядку оформлюється наказом керівника із зазначенням мети, завдання та пункту призначення, а також інформації щодо витрат. Разом з цим, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності можливості надання інформації про здійснені судові витрати та витрати на відправлення поштової кореспонденції, оскільки витрачені кошти, у т.ч. на судові витрати та поштові марки на відправлення кореспонденції підлягають обов`язковому обліку за відповідним видом витрат. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не вирішив питання надання позивачу запитуваної інформації відповідно до заяви від 21.05.2020 та не надав такої інформації на підставі документів бухгалтерського обліку та звітності з урахуванням строку їх зберігання. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач у травні 2020 року звернувся до відповідача з заявою в якій просив останнього надати інформацію, що має безпосереднє відношення до нього (позивача). Колегія суддів зазначає, що відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII. Так, відповідно до приписів ст. 5 вказаного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Згідно з приписами ст. 1 цього Закону інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Згідно з приписами ст. 1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Положеннями ст. 5 наведеного Закону регламентовано, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Статтею 10 ЗУ № 2939-VI передбачено, що кожна особа має право, зокрема, доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. У свою чергу, розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації на підставі ч.1 ст.12 Закону № 2939-VI є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; Реалізація права на доступ до інформації за інформаційним запитом врегульована розділом ІV Закону № 2939-VI. Так, приписами ст. 19 цього Закону визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Відповідно до положень ст. 20 цього Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. За приписами ст. 21 вказаного Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено, зокрема, мотивовану підставу відмови. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача саме з запитом на інформацію у відповідності до вищенаведених норм законодавства. З огляду на зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що спірні правовідносини врегульовані ЗУ «Про звернення громадян» норми якого було дотримано Управлінням під час розгляду відповідного звернення позивача та надання йому відповіді. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запит позивача відповідає вимогам наведеного Закону, у той час як відповідач, надаючи позивачу відповідь на його запит вказаних вище вимог чинного законодавства не дотримався. Так, зокрема, судом першої інстанції було вірно встановлено порушення відповідачем визначеного ЗУ № 2939-VI п`ятиденного строку на надання відповіді на запит, оскільки на запит позивача від 21 травня 2020 року відповідач надав відповідь лише 19 червня 2020 року. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач надаючи позивачу відповідь про відмову у наданні запитуваної інформації не дотримався вимог ст. 21 ЗУ №2939-VI, оскільки відповідачем не зазначено конкретної підстави визначеної вказаною нормою на підставі якої суб`єкт владних повноважень відмовляє позивачу у наданні вказаної інформації. Разом з цим, щодо вмотивованості зазначеного рішення суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до п.1 Розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (далі - Інструкція №59), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). На підставі п.14 Розділу 1 Інструкції №59 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України, а також документи, визначені цією Інструкцією. Пунктом 1 Розділу 2 Інструкції №59 визначено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. З аналізу наведених норм вбачається, що службове відрядження працівників відповідача в обов`язковому порядку оформлюється наказом керівника із зазначенням мети, завдання та пункту призначення, а також інформації щодо витрат. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи відповідача про відсутність інформації щодо витрачених коштів на службові відрядження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 для участі у судових засіданнях апеляційних інстанцій є необґрунтованими. Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.2.2. Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2014 № 426/25203 (далі - Порядок №372), оформлення та ведення касових операцій в установі, приймання готівки та розрахунок ліміту каси здійснюються відповідно до законодавства. Касові операції оформлюються відповідними документами, форми яких затверджені в установленому законодавством порядку. На підставі п.2.3. Порядку № 372 кошти, що фактично надійшли на ім`я установи, зараховуються на особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, інші рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків, і використовуються в установленому законодавством порядку. Аналітичний облік наявності та руху коштів на особових, реєстраційних, спеціальних реєстраційних та інших рахунках установи, відкритих в органах Казначейства, та поточних рахунках, відкритих в установах банків, ведеться за їх видами та в розрізі бюджетів, кодів бюджетної класифікації доходів, видатків та кредитування бюджету. Відповідно до пункту 2.6 Порядку № 372 грошові документи (у національній та іноземній валютах), які знаходяться в касі установи, зокрема, поштові марки відносяться до інших коштів установи. Аналітичний облік операцій з іншими коштами ведеться за кожним грошовим документом і кожною сумою в дорозі в розрізі видів коштів та кодів бюджетної класифікації. Записи проводяться в міру здійснення операцій, але не пізніше наступного дня. З аналізу наведених норм слідує, що витрачені кошти, у т.ч. на судові витрати та поштові марки на відправлення кореспонденції підлягають обов`язковому обліку за відповідним видом витрат. Крім того, згідно з даними листа відповідача від 19.06.2020 №01-08/Г-30з-41 списання поштових марок здійснюється щомісячно на підставі реєстрів поштової кореспонденції. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності можливості надання інформації про здійснені судові витрати та витрати на відправлення поштової кореспонденції. При цьому, відповідачем у апеляційній скарзі не спростовано зазначених висновків суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність прийнятих ним рішень у межах спірних правовідносинах. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про недотримання відповідачем вимог ст. 21 ЗУ №2939-VI в частині щодо обов`язку зазначення підстави для відмови у наданні інформації на запит, а також мотивованості прийнятого рішення. Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що судом першої інстанції не зазначено в чому полягала протиправність дій Управління, а також те, що суд та не встановив дійсного порушення прав позивача. При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача, не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській повторно розглянути заяву позивача від 21.05.2020 (вх. від 21.05.2020 №Г-30) та надати в межах своїх повноважень у відповідності до вимог ЗУ «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI та у встановлений законом строк мотивовану відповідь щодо всіх викладених у ній питань, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні по даній справі. Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, в оскаржуваній частині судового рішення, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович