Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/2077/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2077/20 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРІМ-2000» про стягнення заборгованості В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У червні 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду першої інстанції з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРІМ-2000» (далі ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000») в якому просило стягнути заборгованість на загальну суму 62 023,72 грн. з яких: - адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 61 288,92 грн.; - пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 734,80 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач указував, що, в силу ч.3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Як пояснив позивач, за підсумками 2019 року ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000», виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2019 році (102 особи), самостійно розрахувало та визначило у звіті форми №10-ПІ кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ - 4 особи та середньооблікову кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи. За наведених обставин, на думку позивача, відповідач не виконав норматив працевлаштування 1 особи з інвалідністю, що свідчить про порушення наведеного вище законодавства. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у задоволенні позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем ужито всіх необхідних заходів щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштуванню, у зв`язку з чим, дотримано вимоги Закону №875-ХІІ. На думку суду першої інстанції, причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу, у цьому спорі, не залежали від самого роботодавця, тому, в його діях, відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. До того ж, суд першої інстанції дійшов висновку, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, на переконання суду, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. На користь такого висновку, як указав суд, свідчить усталена практика Верховного Суду. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Обґрунтовуючи доводи апеляції скаржник вважає, що для правильного вирішення цієї справи важливе значення має встановлення таких обставин: - момент виникнення у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії); - виконання роботодавцем обов`язку повідомлення державної служби зайнятості про необхідну кількість створених ним робочих місць для осіб з інвалідністю на виконання нормативу. Скаржник указує, що суд першої інстанції, у своєму рішенні, обмежився лише формальним посиланням на подання підприємством у 2019 році до центру зайнятості звіту форми №3-ПН (інформація про попит на робочу силу), не перевіривши дату виникнення такого обов`язку. Скаржник зауважує, що обов`язок інформувати центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, виникає у роботодавця з моменту появи у нього потреби (попиту) у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Водночас, у даному спорі, при наявності у відповідача обов`язку подати в березні 2019 року звіт форми №3-ПН, останній подав його лише 12 серпня 2019 року. За таких обставини скаржник наполягає, що відповідач повинен нести відповідальність за невиконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлену статтею 20 Закону №875-ХІІ. Відповідач не скористався процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000» перебуває на обліку у Миколаївському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. 18 лютого 2020 року відповідачем подано звіт за 2019 рік форми №10-ПІ, в якому зокрема, зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (рядок 1) у 2019 році 102 особи, з них середньооблікова кількість працівників, яким встановлена інвалідність 3 особи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати 4 особи, фонд оплати праці штатних працівників у 2019 році 6 251,47 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 61 288,92 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн. Отримавши інформацію зазначену у звіті за 2019 рік форми №10-ПІ, позивачем складено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій та пені за 2019 рік. Так, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників, відповідач мав працевлаштувати 4 особи з інвалідністю, а працевлаштував лише 3 особи. За невиконання вказаного нормативу (1 особа) позивач нарахував 61 288,92 грн. адміністративно-господарських санкцій та 734,80 грн. пені. 27 лютого 2020 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів отримало від ГУ ПФУ в Миколаївській області інформацію, яка сформована щодо страхувальника ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000» за 2019 рік на підставі звітності підприємства про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Форма № Д4), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, в тому числі осіб з інвалідністю складала (а.с.59-71): - січень 84 осіб, з яких 3 особи з інвалідністю; - лютий 86 осіб, з яких 3 особи з інвалідністю; - березень 90 осіб, з яких 3 особи з інвалідністю; - квітень 95 осіб, з яких 3 особи з інвалідністю; - травень 103 особи, з яких 3 особи з інвалідністю; - червень 102 особи, з яких 2 особи з інвалідністю; - липень 103 особи, з яких 2 особи з інвалідністю; - серпень 106 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю; - вересень 109 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю; - жовтень 108 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю; - листопад 109 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю; - грудень 109 осіб, з яких 2 особи з інвалідністю. Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування 1 особи з обмеженими можливостями. У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною 1 ст. 20 даного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Ретельно вивчивши доводи апеляційної скарги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, колегія суддів установила таке. Досліджуючи підстави, викладені Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в обґрунтування заявлених вимог, колегія суддів встановила, що це є однозначний обов`язок товариства сплатити адміністративно господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця. Так, на переконання позивача, штрафні санкції є альтернативним зобов`язанням роботодавця, який повинен або виконати норматив робочих місць для осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарські санкції. Тобто, мотивуючи свої вимоги, позивач не вважав, що подання роботодавцем до служби зайнятості звітів за формою №3-ПН, звільняють його від відповідальності за порушення невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. За таких умов, в поданому позові, був відсутній аналіз подання або неподання ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000» звітів за формою №3-ПН у 2019 році. Водночас у доводах апеляції скаржник указує, що суд першої інстанції не дослідив обставин, які були зазначені ним у відповіді на відзив, чим порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів не поділяє такі доводи скаржника, зважаючи на таке. Відповідно до приписів частин 1 та 2 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. За змістом наведеної норми випливає, що зміна предмету або підстав позову повинна відбуватися шляхом подання відповідної письмової заяви, яка за змістом повинна містити такі ж складові як і позов, зокрема виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують указані обставини. На думку суду апеляційної інстанції, відповідь на відзив відповідача, в якому позивач указав нові підстави позову, не є належним документом, який повинен був прийнятий судом першої інстанції до розгляду. Частина 4 статті 161 КАС України зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Аналогічні вимоги щодо подання доказів разом із поданням позовної заяви, містить ч.2 ст. 79 КАС України. Відповідно до ч.8 ст. 79 КАС України, суд не повинен приймати до розгляду докази, не подані у встановлений законом строк, тим більше, що особа, яка їх подала, не обґрунтувала неможливість їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Слушно зауважити, що доказами про неналежне інформування позивачем центру зайнятості про наявні вільні робочі місця, позивач володів задовго до подання позову. Так, відомості з Пенсійного фонду про суми нарахованої відповідачем заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивач отримав у лютому 2020 р., а до суду з даним позовом, останній, звернувся в червні 2020 р. Наведене свідчить, що суб`єкту владних повноважень нічого не заважало для дотримання принципу змагальності сторін, диспозитивності, сформулювати своєчасно підстави позову та надати відповідні докази. Є також важливим, для вирішення спірних правовідносин, застосування вимог ч.2 ст. 77 КАС України, яка встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Досліджуючи інші доводи апеляційної скарги, в розрізі обставин справи, що були встановлені судом першої інстанції, колегія суддів встановила таке. Відповідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно з ч. 1, 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом ст. 181 цього ж Закону пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії). Також, відповідно до п. 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42 «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів. Вивчаючи питання виконання ТОВ «ЕЛЕКТРІМ-2000» обов`язку самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування осіб та про інформування про таку кількість створених робочих місць, у тому числі й центри зайнятості, суд першої інстанції встановив, що відповідач виконав вказаний обов`язок та подав у 2019 році до центру зайнятості звіт форми № 3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю (а.с.46). З огляду на викладене, слід визнати правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем вчинено залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлено центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році. З цього приводу існує усталена практика Верховного Суду, викладена в постановах від 14.02.2018 р. у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 р. у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 р. у справі № 812/1135/18 про те, що створення підприємством робочих місць для осіб з інвалідністю, не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Отож, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися. Наведена правова позиція суду касаційної інстанції, дає підстави вважати, що є необґрунтованим довід Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що штрафні санкції є альтернативним зобов`язанням роботодавця, який повинен або виконати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штраф. Ураховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, на підставі ст. 316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРІМ-2000» про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 15.02.2021 року.