Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5478/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5478/20 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Бензотрейд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,- ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Бензотрейд», в якому просив стягнути з відповідача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 92209,11 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 рок у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідачем не було працевлаштовано особу з інвалідністю, що є підставою для сплати адміністративно-господарських санкцій, визначених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що він регулярно інформував державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів у кількості 2 особи, однак особи з інвалідністю для працевлаштування державною службою зайнятості не направлялись та такі особи самостійно до відповідача не звертались, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, як засіб відповідальності, з огляду на відсутність порушень законодавства. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась у порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ (а.с7), поданого відповідачем 31.01.2020 та зареєстрованим за №1054, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2019 році, становить 11 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить «-» осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особа, фонд оплати праці складає 2015,9 тис. грн. Середньорічна заробітна плата штатного працівника - 183264,00 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем визначена у розмірі 91632,00 грн. Відповідно до наданого позивачем розрахунку адміністративно-господарської санкції та пені станом на 06.05.2020 за даними звіту за Ф.10-ПІ (а.с.2-3) сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 91631,82 грн, розмір пені до сплати - 577,29 грн. З метою стягнення зазначених коштів з підприємства, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачем вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому у його діях відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів є неправомірним. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Натомість, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19, від 18.08.2020 у справі №580/2188/19. Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067 (далі - Закон №5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону №5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18. В той же час, матеріали справи містять копії звітів за формою №3-ПН, що подавались відповідачем до Києво-Святошинського центру зайнятості Київської області щомісячно протягом травня-грудня 2019 року, з відмітками про отримання, в яких було заявлено дві вакантні посади, на які можуть бути працевлаштовані інваліди (а.с.16-47), що свідчить про виконання відповідачем свого обов`язку по створенню робочих місць для інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вакантних місць для їх працевлаштування. Колегія суддів враховує правову позицію постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 (провадження № К/9901/5558/17), в якій Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) щодо застосування п.п. 1.3, 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та ч. 1 ст. 218 ГК України, відповідно до якого підстави для звільнення від відповідальності за недотримання нормативу працевлаштування інвалідів (у 2015 році) наявні лише у разі подання Державній службі зайнятості звітності форми № 3-ПН за всі місяці відповідного року, тобто щомісячно. Так, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 Суд дійшов іншого висновку, а саме що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН у 2015 році (у спірних правовідносинах у 2018 році) законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Колегією суддів встановлено, що відповідач подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2019 рік 08.05.2019, тим самим, вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення. Доказів того, що така звітність подана із пропуском законодавчо встановленого 10-ти денного терміну позивачем надано не було. З матеріалів справи не вбачається, що уповноваженими органами направлялись до відповідача особи з інвалідністю для працевлаштування, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами осіб з інвалідністю для працевлаштування, або за відсутність таких осіб з огляду на наявність у останніх права вільного вибору місця роботи та заборону примусової праці. З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 17 березня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма