Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13655/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 р.Справа № 520/13655/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 16.12.20 року по справі № 520/13655/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, ВСТАНОВИВ: 08.10.2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі також - відповідач, ГУ НП в Харківській області), в якому просив суд: - визнати поважними причини пропуску та поновити ОСОБА_1 строк на оскарження наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 108 о/с від 08.05.2020 року; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 108 о/с від 08.05.2020 року про переміщення полковника поліції ОСОБА_1 на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника Слобідського ГУНП в Харківській області за п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» (на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби); - поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Слобідського ГУНП в Харківській області з 08.05.2020 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом всіх обставин справи, що мають значення для її повного та всебічного розгляду, здійснення судом невідповідних висновків обставинам справи та матеріалам справи, не врахуванням судової практики з подібних правовідносин, що призвело до прийняття неправильного по суті та незаконного рішення. Скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказів поновлення на посаді задовольнити в повному обсязі. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та безпідставною, наголошує, що суд першої інстанції ретельно дослідив матеріали справи, зробив правильні висновки, підтверджені відповідними доказами, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з наведених у відзиві підстав. Просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року - без змін. 03.02.2021 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. 09.02.2021 через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України. Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 , з 01.12.2017 проходив службу в Слобідському відділі поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області на посаді начальника Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області (т. 1 а.с. 220). 08.05.2020 року у зв`язку з поганим самопочуттям та гострим болем, позивач звернувся до лікаря, після чого оформлено листок непрацездатності серія НОМЕР_1 (Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 31» Харківської міської ради, далі КНП «Міська клінічна лікарня № 31») періодом з 08.05.2020 по 28.05.2020 (т. 1 а.с. 98). Відповідно до Довідки № 1300 КНП «Міська клінічна лікарня № 31» позивачу рекомендовано продовжити лікування у поліклініці за місцем проживання, тому 29.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до КНМ «Міська лікарня № 3» для продовження лікування, у зв`язку з чим було оформлено листок непрацездатності серія АДР № 708748 періодом з 29.05.2020 року по 03.06.2020 року, серія АДР № 708792 періодом з 03.06.2020 року по 30.06.2020 року, серія АДР № 709040 періодом з 01.07.2020 року по 20.07.2020 року, серія АДР № 747857 періодом з 21.07.2020 - року по 03.08.2020 року, серія АДР № 709432 періодом з 04.08.2020 року по 06.09.2020 року (т. 1 а.с. 91-95, 97). 07.09.2020 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та гострим болем позивача було госпіталізовано до КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова», де він знаходився до 09.09.2020 року (т. 1 а.с. 96). 10.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до медичного закладу ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» для продовження лікування, у зв`язку з чим було оформлено листок непрацездатності. Перебуваючи на лікарняному та переглядаючи новини за допомогою мережі Інтернет, з однієї зі сторінок позивачу стало відомо про те, що у Слобідському відділі поліції відбулися кадрові зміни. Очільник обласного главку поліції генерал поліції третього рангу ОСОБА_2 представив особовому складу Слобідського відділу поліції нового начальника - підполковника поліції ОСОБА_3 , до цього він обіймав посаду керівника Сахновщинського відділу поліції. ОСОБА_2 привітав новопризначеного начальника та побажав йому успіхів у роботі, а з цієї посади було звільнено ОСОБА_1 . Після звернення 17.09.2020 ОСОБА_1 до адвоката ОСОБА_4 за правовою допомогою, для з`ясування вказаних обставин адвокатом направлено начальнику ГУ НП в Харківській області ряд адвокатських запитів щодо надання відомостей про підстави переміщення ОСОБА_1 до Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області, надання копій відповідних наказів та актів, а також надання відомостей щодо функціональних обов`язків та ступеню підпорядкованості начальників Слобідського та Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області і підстав проведення інспектування зазначених відділів поліції. У відповіді на адвокатські запити відповідачем зазначено, що наказом ГУ НП в Харківській області від 05.08.2020 року № 108 о/с полковника поліції ОСОБА_1 переміщено згідно з п. 2 (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, на рівнозначну посаду) ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУ НП в Харківській області, з 12.05.2020 року, звільнивши з посади начальника Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області. Підставою переміщення полковника поліції ОСОБА_1 на вищевказану посаду стали рапорт та подання заступника начальника ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 року. До вказаної відповіді відповідач долучив витяг з наказу ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 року № 108 о/с та копії рапорту і подання заступника начальника ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 року. Підставою для проведення інспектування Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області та відділення поліції в аеропорту м. Харків Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області став план основних заходів у 2019 році ГУ НП в Харківській області № 7173/119/01/25-2018. Для проведення інспектування вищевказаних підрозділів підготовлено наказ ГУ НП в Харківській області від 07.11.2019 року № 1882. За результатами інспектування складений акт від 24.12.2019 року № 7474/119/02/25- 2019. Підставою для проведення інспектування Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області став план основних заходів на 2020 рік, затверджений Головою НП України № 1626/119/01/25-2019. Для проведення інспектування вищевказаних підрозділів підготовлено наказ ГУ НП в Харківській області від 27.04.2020 року №

874. За результатами інспектування складений акт від 15.06.2020 року № 3753/119/04/25-2020. На адвокатський запит до начальника ГУ НП в Харківській області щодо зазначення ПІБ конкретних осіб та періоду надання відомостей ГУ НП в Харківській області, відповіді не було отримано. Щодо підпорядкованості у відповідь на адвокатський запит відповідачем повідомлено, що начальники Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області та Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області підпорядковуються начальникові ГУНП в Харківській області. До вказаної відповіді додано витяг з наказу ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 року № 108 о/с, копії рапорту та подання заступника начальника ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 року, а також копії наказу про проведення інспектування № 874 від 27.04.2020 року та наказу про проведення інспектування № 1882 від 07.11.2019 року. На адвокатський запит до начальника Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області щодо надання відомостей про проведення інспектування Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області у 2020 році, функціональних обов`язків начальника Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області, посадового окладу та ступеню підпорядкованості 29.09.2020 року адвокатом ОСОБА_4 отримано відповідь, в якій зазначено, що відомості про проведення інспектування Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області не можуть бути розголошені, відомості щодо функціональних обов`язків та посадового окладу містяться безпосередньо в ГУ НП в Харківській області, посада начальника Сахновщинського ВП ГУ НП в Харківській області безпосередньо підпорядкована начальникові ГУ НП в Харківській області, а в разі його відсутності особі, що виконує його обов`язки. Тому позивач зазначив, що його переміщення на іншу посаду відбулось незаконно, без наявності на те визначених Законом України «Про Національну поліцію» підстав, за відсутності його згоди, оскільки істотно змінились умови праці. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що істотні умови праці, функціональні обов`язки полковника поліції ОСОБА_1 у зв`язку із переміщенням не змінилися, видання наказу про переміщення без згоди поліцейського передбачено п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» та відсутня будь-яка заборона про його видання у період перебування поліцейського на лікарняному. Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції щодо правомірності переміщення поліцейського без його згоди в іншу місцевість, виходячи з такого. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено у Законі України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (у редакції станом на 01 січня 2019 року, далі - Закон № 580-VIII). Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII). Згідно з ч. 3 ст. 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (ч. 4 ст. 59 Закону № 580-VIII). Як визначено у ч. 5 ст. 59 Закону № 580-VIII, Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зі змісту позовних вимог вбачається, що спірні правовідносини виникли з приводу застосування відносно позивача п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII. Як свідчать матеріали справи, наказом ГУ НП в Харківській області від 01.12.2017 № 708 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 07.11.2019 № 1882 «Про проведення інспектування Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області та відділення поліції в аеропорту Слобідського ВП ГУНП в Харківській області» проведено інспектування з приводу службової діяльності відділу поліції, за результатами якого складено Акт інспектування Слобідського ВП та відділення поліції в аеропорту Харків Слобідського ВП ГУНП в Харківській області від 24.12.2019 (т. 1 а.с. 37-39). Відповідно до зазначеного Акту інспектування, за результатами перевірки комісія виявила ряд недоліків, які потребували усунення та дійшла висновку, що оперативно-службова діяльність Слобідського відділу поліції та відділення в аеропорту Слобідського ВП є ефективною, за умови покращення основних показників службової діяльності. Загалом оперативно-службова діяльність Слобідського відділу поліції та відділення в аеропорту Слобідського ВП була оцінена на «Задовільно». Наказом ГУ НП в Харківській області від 27.04.2020, № 874 «Про проведення інспектування Сахновщинського ВП та Кегичівського відділення поліції Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області» призначено проведення інспектування службової діяльності вказаних підрозділів (т. 1 а.с. 34-36). На підставі рапорту заступника начальника ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 та його подання про переміщення начальника Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківській області від 08.05.2020, наказом ГУ НП в Харківській області від 08.05.2020 за № 108 о/с полковника поліції ОСОБА_1 переміщено на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківські області, звільнивши його з посади начальника Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області відповідно до п. 2 (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, на рівнозначну посаду) ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» (т. 1 а.с. 221). 08.05.2020 у Слобідському відділі поліції зареєстровано рапорт полковника поліції ОСОБА_1 , в якому він повідомив про перебування на лікарняному з 08.05.2020, який надійшов до ГУ НП в Харківській області 12.05.2020. Даючи правову оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції керується таким. Пунктом 8 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. За нормою ч. 2 ст. 65 Закону №580-VIII посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції. Відповідно до ч. 7 ст. 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Згідно з приписами ч. 8 ст. 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (ч. 9 ст. 65 Закону № 580-VIII). У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності (ч.ч. 10, 11 ст. 65 Закону № 580-VIII). Відповідно до ст. 59 Закону № 580-VIII з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року № 1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції (далі - Порядок № 1235) та Перелік документів з питань проходження служби (далі - Перелік). Відповідно до розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, зокрема, як переміщення по службі. За приписами п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1235 підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу. Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 1235 перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим Наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235. Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку № 1235 у разі необхідності для підготовки наказів можуть витребовуватися документи з певних питань проходження служби в поліції, передбачені чинним законодавством України. Переліком визначено, що документами з питань проходження служби є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення. Колегія суддів звертає увагу, що спеціальним Законом № 580-VIII встановлено лише підстави переміщення, які зазначені у ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається, втім не врегульовано випадки, коли переміщення відбувається в межах однієї місцевості або ж переведення до іншої місцевості. Крім того, Закон № 580-VIII не розмежовує поняття «переміщення» та «переведення», як це врегульовано у Кодексі законів про працю України (далі КЗпП України). Так, відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Частиною другою вказаної статті визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. Тобто, переведення відрізняється від переміщення тим, що при переведенні працівнику доручається та ж сама або інша робота на іншому підприємстві, або робота на цьому ж підприємстві, але в іншій місцевості. Водночас, при переміщенні працівник залишається на тому ж підприємстві, в установі, організації, але на іншому робочому місці, в іншому структурному підрозділі у тій же місцевості. Таким чином, ст. 32 КЗпП України встановлює можливість переведення в іншу місцевість тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Колегія суддів відзначає, що спірним наказом від 08.05.2020 за № 108 о/с відповідач призначив полковника поліції ОСОБА_1 на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області, посилаючись на переміщення відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» (на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби). Суд першої інстанції зробив висновок, що істотні умови праці, функціональні обов`язки полковника поліції ОСОБА_1 у зв`язку із переміщенням не змінилися, видання наказу про переміщення без згоди поліцейського передбачено п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII. Із наведеним висновком колегія суддів погодитися не може, оскільки умови праці позивача істотно змінились, виходячи з наступного. Для цілей застосування ст. 65 Закону № 580-VIII поняття «переміщення» та «переведення» є тотожними й під ними розуміється зміна таких умов служби в поліції як посада (посадових обов`язків) та/або місця несення служби. Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 по справі № 420/5192/18. Переміщення (переведення) поліцейського може відбуватися за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Підставою для переміщення поліцейського за ініціативою начальників є скорочення штатів або проведення реорганізації; необхідність проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами; службова необхідність - для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Колегія суддів зазначає, що переміщення поліцейського з ініціативи начальників, особливо коли це переміщення передбачає зміну місця несення служби, повинно мати легітимну мету та бути пов`язаним з певними об`єктивними чинниками - інтересами служби. У будь-якому разі воно не може бути прихованою формою покарання, а поліцейські повинні мати засоби правового захисту від переміщень, що не відповідає меті цього інституту. Крім того, колегія суддів відзначає, що підставою переміщення позивача для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, на рівнозначну посаду відповідач мотивував саме результатами проведення інспектування двох відділів поліції ГУНП в Харківській області: Слобідського та Сахновщинського, як наведено в рапорті та поданні про переміщення від 08.05.2020 заступника начальника ГУНП в Харківській області Крикуна В. (т. 1 а.с. 222, 223). Проте, суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що з 11.11.2019 по 01.12.2019 проведено інспектування Слобідського ВП ГУНП в Харківській області, про результати якого складено акт від 24.12.2019, № 7474/119/02/25- 2019. З 06.05.2020 по 26.05.2020 проведено інспектування Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області, про результати якого складено акт від 15.06.2020, № 3753/119/04/25-2020, тоді як спірний наказ видано вже 08.05.2020, тобто за 18 днів до фактичного завершення інспектування (т. 1 а.с. 235-240). В оспорюваному наказі відповідач зазначив про переміщення позивача до Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області з 12.05.2020, тобто безпосередньо під час проведення інспектування та до складення акту за його результатами. Відповідно до абз. 2 п.2 розділу І Інструкції з організації та проведення перевірок службової діяльності органів (підрозділів) Національної поліції, затвердженої Наказом МВС України від 30.01.2017 за № 67 (далі - Інструкція № 67), інспектування - це перевірка службової діяльності органів (підрозділів) поліції за всіма напрямами роботи. Підпунктами 1, 2 п. 1 розділу VII Інструкції № 67 визначено, що за результатами проведення інспектування комісія складає акт з дотриманням таких вимог: 1) акт складається у двох примірниках з дотриманням установленого порядку діловодства та режиму секретності. Перший примірник акта надсилається до органу (підрозділу) поліції, який перевірявся, а другий - зберігається в ДОАЗОР (УОАЗОР); 2) в акті стисло оцінюється стан справ (за останній рік) за основними напрямами службової діяльності органу (підрозділу) поліції, зазначаються виявлені недоліки та порушення та дається загальна оцінка діяльності перевіреного органу (підрозділу) поліції. Діяльність органів (підрозділів) поліції оцінюється «задовільно» або «незадовільно». Оцінка «незадовільно» ставиться в разі, коли за результатами проведеного інспектування (контрольної перевірки) стан виконання завдань щодо протидії злочинності, досудового розслідування кримінальних правопорушень, підтримання публічної безпеки й порядку, прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення й інші події, реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події, довіру населення до діяльності органу (підрозділу) поліції визнано незадовільним, а також установлено неналежний стан дотримання виконавської дисципліни. Керівник органу (підрозділу) поліції, який перевірявся, у встановленому порядку ознайомлюється з актом та підписує його. У разі незгоди з висновками комісії керівник перевіреного органу (підрозділу) поліції підписує акт із формулюванням «зауваження додаються» та додає до акта свої зауваження, оформлені рапортом на ім`я посадової особи, яка призначила перевірку (пп. 8 п. 1 розділу VII Інструкції № 67). Ураховуючи наведене, переміщення керівника до іншого відділу поліції під час його інспектування не є вмотивованим, переміщення позивача не можна визнати пов`язаним з об`єктивними чинниками - інтересами служби. При цьому, колегія суддів ураховує, що за результатами інспектування діяльність вказаних відділів поліції оцінено «задовільно», на що суд першої інстанції не звернув уваги. Водночас, Законом № 580-VIII встановлені підстави переміщення поліцейського та осіб, які можуть ініціювати переміщення, проте Законом № 580-VIII не встановлено, чи вимагається згода поліцейського на таке переміщення. Беручи до уваги, що Законом № 580-VIII не врегульовано питання щодо порядку переміщення поліцейського на рівнозначну посаду до іншої місцевості, у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства. Статтею 32 КЗпП України встановлено можливість переведення на іншу роботу (посаду), у тому числі у межах однієї установи, але іншу місцевість тільки за згодою працівника. Отже, переміщення поліцейського на рівнозначні посади в іншу місцевість для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливо за умови надання поліцейським згоди на таке переміщення. Така правова позиція в тотожних за змістом правовідносинах була викладена Верховним Судом в постановах від 28.11.2018 у справі № 820/6677/16, від 17.10.2019 у справі № 420/5192/18, від 11.08.2020 у справі № 620/2624/19, від 30.09.2020 у справі № 640/20160/18. На переконання колегії суддів, переміщення позивача з посади начальника Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області, яке розташоване в місті обласного значення Харків, на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківській області, яке розташоване в селищі міського типу районного значення Сахновщина Харківської області, тобто з істотно різною територіальною юрисдикцією, є переведенням особи до іншої місцевості. Отже, позивача переміщено на роботу хоча і в орган поліції, але в іншій місцевості, без його згоди, що не відповідає положенням ч. 1 ст. 32 КЗпП України. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наказ № 108 о/с від 08.05.2020 стосовно позивача прийнято відповідачем без належних правових підстав та з порушенням норм трудового законодавства, а тому він є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховуються висновки Верховного Суд у складі колегії суддів третьої палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.08.2020 по справі № 620/2624/19, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 січня 2021 року по справі № 826/10785/17 щодо застосування ст. 65 Закону № 580-VIII та ст. 32 КЗпП України. З приводу висновку суду про те, що посилання позивача на норми Закону України «Про державну службу» не має правового підґрунтя, так як відповідно до п. 17 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про Державну службу» дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом, колегія суддів зауважує на таке. Верховний Суд у своїх постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 820/6677/16, від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 620/2624/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20160/18 вже сформулював висновок щодо правильності застосування норм матеріального права при визначенні рівнозначних посад поліції для цілей переміщення поліцейських на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що служба в поліції за своїм змістом є державною службою особливого характеру, у зв`язку з чим, в частині, що не врегульована Законом № 580-VIII, до спірних правовідносин може бути застосований Закон України «Про державну службу». Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.01.2021 по справі № 826/10785/17. Щодо посилань суду першої інстанції на ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі Дисциплінарний статут), за якою поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати; забороняється обговорення наказу чи його критика, колегія суддів зазначає таке. Дисциплінарний статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження, однак не врегульовує питання переміщення, переведення поліцейського, зокрема, до іншої місцевості. Тому у цій частині до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення трудового законодавства, а відтак, норми Дисциплінарного статуту про заборону обговорення наказу чи його критика не можуть бути передумовою незаконного переміщення поліцейського чи перешкодою дотримання гарантій права на працю. В аспекті предмету доказування позивач також зазначав, що оскаржуваний наказ прийнятий під час його тимчасової непрацездатності, що встановлено судом та відповідачем не оспорюється. З цього приводу суд першої інстанції зауважив, що відсутня будь-яка заборона про його видання у період перебування поліцейського на лікарняному та зазначив, що позивач 08.05.2020 перебував на службі і в цей день звернувся за медичною допомогою, рапорт про перебування на лікарняному від 08.05.2020 надійшов до ГУ НП в Харківській області тільки 12.05.2020. Статтею 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Відповідно до положень ст. 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби. Колегія суддів відзначає, що переміщення поліцейського згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, на рівнозначну посаду) шляхом звільнення з попередньої посади, має відповідати основоположним принципам, одним із яких є захист від звільнення під час тимчасової непрацездатності. Оскільки вказане питання Закон № 580-VIII не регулює, то в цьому випадку може застосовуватися трудове законодавство, приписами якого (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) передбачено заборону звільнення під час тимчасової непрацездатності. Отже, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в частині незаконності спірного наказу від 08.05.2020 року з мотивів його винесення під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , про що він рапортом від 08.05.2020 повідомив начальника УКЗ ГУНП в Харківській області Іванчишина І. (т. 1 а.с. 234). Порушення відповідачем процедури переміщення позивача під час його тимчасової непрацездатності вказує на протиправність спірного наказу, який не відповідає приписам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а також ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту. Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а також ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту до правовідносин публічної служби поліцейських викладена у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 815/6442/16, від 22.10.2019 у справі № 805/1219/17-а та від 23.01.2020 у справі № 820/3647/17. За таких обставин, оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на судові висновки у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено безпідставність переміщення позивача в іншу місцевість без його згоди, а також беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі № 620/2624/19 (постанова від 11.08.2020), у справі № 826/10785/17 (постанова від 26.01.2021), колегія суддів приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу ГУ НП в Харківській області № 108 о/с від 08.05.2020 з необхідністю його скасування та поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області з 08.05.2020 та задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. Натомість, відповідач не довів обґрунтованість переміщення та правомірність спірного наказу. Наведені в апеляційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, які колегія суддів знаходить обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими. Приписами ст. 242 КАС України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Норми п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та вважає, що дані клопотання підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17. Позивач у клопотанні зазначив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 35 591,40 грн., під час апеляційного перегляду у розмірі 16 344,00 грн. У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 135 КАС України). Щодо заявлених позивачем в суді першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 591,40 грн., відповідач заявив клопотання про їх зменшення, в якому вказував, що зустріч адвоката з клієнтом та інші роботи не передбачено додатком 1 до договору про надання правової допомоги від 17.09.2020. Крім того, вважає, що зустріч з клієнтом, укладення договору, отримання документів від нього не є правничою допомогою адвоката. Стосовно наданих послуг по складанню 4-х адвокатських запитів відповідач зауважив, що по своїй суті запити є схожими, не потребували значного часу на їх оформлення. Три години часу на їх складання є занадто великим і не відповідає складності справи. Тому, враховуючи незначну складність справи, відшкодуванню можуть підлягати тільки 4 320,15 грн. У клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 6774 від 09.02.2021) відповідач зазначав про неспівмірність та необґрунтованість заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позовних вимог та складністю справи. Звертав увагу, що сплата коштів за зустріч з клієнтом протягом 1 години у сумі 1816 грн., укладення доручення та узгодження правової позиції та складення апеляційної скарги на рішення суду (10 896 грн.) не передбачені Додатком 2 до договору про надання правової допомоги. Тому вважав, що ГУНП в Харківській області не повинно відшкодовувати наведені витрати позивача. За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів ураховує таке. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає у забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона довести неспівмірність розміру таких витрат. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу останнім надано до клопотання копії: договору про надання правової допомоги від 17.09.2020, додатку 1 Протокол погодження гонорару від 17.09.2020, доручення від 17.09.2020, квитанцій до прибуткового касового ордера № 1 від 17.09.2020 до Договору на суму 7 000,00 грн., № 1 від 22.09.2020 до Договору на суму 10 000,00 грн., № 1 від 02.10.2020 до Договору на суму 8 000,00 грн., № 1 від 02.11.2020 до Договору на суму 12 000,00 грн. та акту приймання-передачі послуг від 10.11.2020 за дорученням від 17.09.2020 до Договору (т. 2 а.с. 14-27). Матеріали справи свідчать, що 17.09.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_4 укладено договір надання правової допомоги (далі також - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, предметом Договору є забезпечення адвокатом захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі. Надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності у будь-якому статусі. Складення позовних заяв, апеляційних скарг, касаційних скарг, претензій, заяв, клопотань, скарг, заперечень, інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також направлених на сприяння і відновлення в разі порушення. Інші види правової допомоги, які пов`язані з адвокатською діяльністю, без обмеження повноважень (п. 1.3). Додатково в п. 1.8 Договору сторони правочину узгодили, що порядок та умови надання адвокатом правової допомоги визначається і дорученнями, додатковими угодами та додатками до Договору. За умовами п. 4.2 Договору порядок обчислення гонорару та його сплати визначаються і здійснюються відповідно до додатків до Договору. Здача-приймання правової допомоги оформлюється відповідним актом або звітом, підписаним сторонами (п. 4.4). Згідно із п. 9.1 Договору строк його дії складає один рік. В матеріалах справи міститься оригінал ордеру ХВ № 1778 від 29.10.2020, виписаного адвокатом ОСОБА_4 щодо надання позивачу правової допомоги на підставі Договору в Харківському окружному адміністративному суді (т. 1 а.с. 197). У додатку 1 Протокол погодження гонорару від 17.09.2020 до Договору його сторонами узгоджено розмір гонорару за годину роботи адвоката у адміністративних справах у будь-яких підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, усні та письмові консультації, адвокатські запити, зустрічі. Переговори, тощо та на стадії судового розгляду у суді першої інстанції становить 60 відсотків прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого на день оплати (п.п. 1.1, 1.2). В дорученні від 17.09.2020 позивач доручив адвокату забезпечити захист його прав у Харківському окружному адміністративному суді у справі щодо оскарження наказу про переміщення його до іншого відділу поліції без обмеження повноважень. Згідно з актом приймання-передачі послуг від 10.11.2020 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги на суму 35 591,40 грн., як от: зустріч з клієнтом - обговорення ситуації клієнта, укладення Договору та доручення, отримання первісних документів, узгодження первісної правової позиції (2 години 2 636,40 грн.); складання 4-х адвокатських запитів (3 години 3 954,60 грн.); пошук в мережі Інтернет інформації, яка має відношення до звільнення/переміщення клієнта, огляд змісту Інтернет-сайтів (3 години 3 954,60 грн.); складання адвокатського запиту до відповідача та направлення його поштою (30 хвилин 659,10 грн.); аналіз законодавства України та судової практики з аналогічних правовідносин (3 години 3 954,60 грн.); складання позовної заяви (4 години 5 272,80 грн.); складання заяви про забезпечення позову (3 години 3 954,60 грн.); зустріч в офісі адвоката: ознайомлення клієнта з документами позовом і заявою про забезпечення позову та їх підписання, узгодження правової позиції (1 година 1 318,20 грн.); складання клопотань (2 години 2 636,40 грн.); складання доповнень до позовної заяви (3 години 3 954,60 грн.); участь у судовому засіданні (30 хвилин 659,10 грн.); аналіз відзиву відповідача та складання відповіді на відзив (2 години 2 636,40 грн.). Щодо заявлених до відшкодування сум колегія суддів погоджується із доводами відповідача з приводу їх надмірності з огляду на незначну складність справи та відзначає, що розумним розміром часу на узгодження первісної правової позиції є 30 хвилин, а об`єктивним розміром витрат - 659,10 грн.; складання 4-х адвокатських запитів схожого змісту не потребувало значного часу на їх оформлення, тому колегія суддів уважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги за складення 4-х і 1-го запиту явно завищеним, тому він підлягає зменшенню до суми 1 318,20 грн. (1 година витраченого часу). Послуги щодо пошуку в мережі Інтернет інформації, яка має відношення до звільнення/переміщення клієнта та огляд змісту Інтернет-сайтів не потребують спеціальних професійних навиків та охоплюються стадією складання позовної заяви, відповідно не підлягають відшкодуванню. Щодо аналізу законодавства України та судової практики з аналогічних правовідносин, колегія суддів відзначає, що аналіз документів по справі не дають змоги визначити об`єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи та кількість витраченого часу на кожен вид робіт (окремо - аналіз законодавства, дослідження судової практики). Також, на переконання суду, ознайомлення з документами, наданими позивачем та укладення договору і доручення, ознайомлення клієнта з документами, їх підписання і посвідчення позивачем додатків до них, так само і узгодження правової позиції після складання позову, не може вважатись окремою послугою правового характеру, як і аналіз чинної правозастосовної практики, оскільки сама суть кваліфікованої правової допомоги передбачає наявність у адвоката спеціальних знань, у тому числі й володіння нормативною базою, однак, вона може бути складовою витрат понесених під час складання позову, відповіді на відзив, тощо. Тому такі витрати відшкодуванню не підлягають. Колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу за складання заяви про забезпечення позову (3 години 3 954,60 грн.) є необґрунтованими, оскільки ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2020, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 відмовлено у її задоволенні. Враховуючи незначну складність справи, виходячи з критерію пропорційності, розмір правничої допомоги щодо складання позовної заяви судова колегія зменшує до 2 659,10 грн., а відповіді на відзив - до 636,40 грн. Витрати на правничу допомогу за складання клопотань і доповнень до позову, є неприйнятним, оскільки доповнення до позову охоплюється його складанням, а клопотання не мали жодних наслідків для розгляду справи по суті, оскільки відповідач надав витребувані документі разом із відзивом, що не може слугувати належною підставою для збільшення сум витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню. При цьому, виходячи з матеріалів справи, відповідач у судові засідання суду першої інстанції двічі не з`явився, брав участь лише у судовому засіданні 09.12.2020, тому судова колегія визнає заявлені витрати у розмірі 659,10 грн. щодо участі у судовому засіданні протягом 30 хвилин. Колегія суддів відзначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу в суді першої інстанції, тому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 5 931,90 грн. У додатку 2 Протокол погодження гонорару від 21.12.2020 до Договору його сторонами узгоджено розмір гонорару за годину роботи адвоката у адміністративних справах на стадії апеляційного розгляду становить 80 відсотків прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого на день оплати (п. 1.2). Відповідно до доручення від 21.12.2020 позивач доручив адвокату забезпечити захист його прав шляхом складення апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року у справі № 520/13655/2020 та подальше представництво в суді апеляційної інстанції, без обмеження повноважень. Позивач долучив до клопотання від 30.01.2021 також копії квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 30.01.2021 до Договору на суму 15 000,00 грн. та акту приймання-передачі послуг від 30.01.2021 за дорученням від 21.12.2020 до Договору. Згідно з актом приймання-передачі послуг від 30.01.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги на суму 16 344,00 грн., а саме: зустріч з клієнтом, укладення доручення, узгодження правової позиції щодо апеляційного оскарження рішення суду (1 година 1 816,00 грн.); складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції (6 години 10 896,00 грн.); участь у двох судових засіданнях у справі (2 години 3 632,00 грн.). У клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідач звернув увагу, що не передбачені Додатком 2 до Договору, зокрема, сплата коштів за зустріч з клієнтом протягом 1 години у сумі 1816 грн., укладення доручення та узгодження правової позиції. Відносно наведеної обставини колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від професійного досвіду виконавця. Колегія суддів відзначає, що узгодження правової позиції щодо апеляційного оскарження охоплюється стадією складання апеляційної скарги, а участь у двох судових засіданнях у справі в суді апеляційної інстанції адвокат не приймав, тому такі витрати відшкодуванню не підлягають. Як убачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі фактично викладено правову позицію та доводи позовної заяви, тому 6 годин часу на її складання є об`єктивно завищеним. Крім того, участь адвоката ОСОБА_4 при розгляді справи в суді першої інстанції свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення. Отже, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, з огляду на що розмір правової допомоги за складення апеляційної скарги є явно завищеним тому підлягає зменшенню до суми 3 632,00 грн. Крім того, ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Разом з тим, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Колегія суддів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, дійшла висновку, що визначена вартість правової допомоги не є співмірною із складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді першої та апеляційної інстанції не потребувала настільки значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової допомоги позивачу у співвідношенні до гонорару адвоката, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання правової (правничої) допомоги, не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданих клопотаннях. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.11.2020 у справі № 520/7431/19. Таким чином, ураховуючи встановлену неспівмірність розміру витрат на оплату правничої допомоги із складністю справи (справа незначної складності) та наданою адвокатом правничою допомогою, часом, витраченим на надання відповідної правничої допомоги, обсягом наданої правової допомоги, виходячи з критерію пропорційності, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 9 563,90 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року по справі № 520/13655/2020 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 108 о/с від 08.05.2020 про переміщення полковника поліції ОСОБА_1 на посаду начальника Сахновщинського відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади начальника Слобідського ГУНП в Харківській області за п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону України Про Національну поліцію (на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби). Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника Слобідського ГУНП в Харківській області з 08.05.2020. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 9 563 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн. 90 коп. В іншій частині вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 15.02.2021 року