Постанова 4873 № 910/9248/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" лютого 2021 р. Справа№ 910/9248/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/9248/20 (суддя Котков О.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 98000 грн шкоди в порядку суброгації. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача, у відповідності до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, права зворотної вимоги до відповідача як особи, відповідальної за завдану шкоду, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, та здійснення виплати позивачем відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "Каско" №001359/4610/0000409 від 05.07.2018, Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/9248/20 у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено звернення до страховика із заявою про здійснення страхової виплати, передбаченою статтею 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/9248/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що скаржником заперечується правильність позиції відповідача у даній справі щодо пов`язаності права позивача на отримання відшкодування із його обов`язком подання до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування); скаржник заперечує необхідність повідомлення відповідача про настання страхового випадку, а також направлення йому заяви про страхове відшкодування. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду, є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. У відповіді на відзив позивач зауважував про відсутність встановлених статтями 32, 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстав для відмові у виплаті страхового відшкодування. У запереченнях на відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідач наголосив, що не оспорює право позивача на отримання страхового відшкодування, проте, посилаючись на статті 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що передумовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) позивача та порушення цього права з боку відповідача. Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. 05.07.2018 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Каско" № 001359/4610/0000409, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідний страховий випадок настав 06.07.2019 на просп. Перемоги, 54 у м. Києві за участю автомобіля "Ford Fiesta", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та застрахованого позивачем автомобіля "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Ford Fiesta", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , будучи неуважним, не врахувавши зміну дорожньої ситуації, під час перестроювання з четвертої смуги руху в крайню ліву п`яту смугу руху, не надав переваги в русі транспортному засобу "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі руху, на яку він мав намір перестроїтися, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Власник автомобіля "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , звернувся до позивача із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування. Відповідно до звіту № 13038 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 08.08.2019, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 313329,60 грн. Згідно з рахунками від 17.09.2019 №№ А-000024062, А-000024677, складеними фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Lexus RX 200T", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 386587,92 грн. Згідно з платіжними дорученнями №105333 від 28.08.2019 та №113271 від 10.10.2019 позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 380337,92 грн. Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявними в матеріалах справи страховими актами № 00308545 від 22.08.2019, № 0038545/доплата від 30.09.2019. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 761/28030/19 ОСОБА_2 визнано винним у спричиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Ford Fiesta", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з вини якого трапилась дорожньо-транспортна пригода, була застрахована відповідачем згідно із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8193029. Термін дії вказаного полісу встановлено з 22.10.2018 по 21.10.2019, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100000 грн, франшиза - 2000 грн. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV ("Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо - транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому, саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим, у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому, у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку. Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 зазначила, що жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, та відсутність такого звернення не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та необґрунтовано відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав не звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. При цьому, колегією суддів встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 06.07.2019, а позов до суду подано 24.06.2020, тобто в межах встановленого законом річного строку. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Такими законами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). У Законі України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7). Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом. При цьому, норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Як встановлено вище, полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8193029 встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100000 грн, франшиза - 2000 грн. Отже, розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем обґрунтовано заявлено в межах встановленого ліміту відповідальності (100000 грн) та зменшено позивачем на суму франшизи (2000 грн): 100000 грн - 2000 грн = 98000 грн. За таких обставин, заявлені позивачем вимоги про відшкодування шкоди у розмірі 98000 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/9248/20 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/9248/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (Україна, 01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Україна, 04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ. В, код 20033533) 98000 грн (дев`яносто вісім тисяч гривень) страхового відшкодування та 2102 грн (дві тисячі сто дві гривні) витрат по сплаті судового збору за подання позову, 3153 (три тисячі сто п`ятдесят три гривні) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів. Матеріали справи №910/9248/20 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова